Четвер, 24 серпня 1876 (12 серпня) — Ранкові справи й театральні мрії

О дев'ятій я була в батька. Я застала його в самій сорочці, він ніяк не міг зав'язати краватку. Я зав'язала йому її, поцілувавши в чоло.
— «Знаєш, — сказав він, — якщо лиха доля колись штовхне тебе піти в актриси до театру-буф, за п'ять років у тебе буде мільйон. Це так само певно, як те, що зараз надворі день».
Панове прийшли пити чай, Паша теж; учора ввечері його не було, і слуга прийшов сказати, що він «лежить, ніби хворий». Інші підсміювалися з його ведмежих люб'язностей до мене, а він так глибоко переживає кожну дрібницю, що сьогодні вранці з нього й слова не витягнеш.
Ерістов виписав мені для розваги кеглі, крокет і мікроскоп із колекцією бліх.
Стався такий собі скандал, а втім, судіть самі. Поль вийняв зі свого альбому фотографію батькової актриси, а той достойний добродій, помітивши це, забрав свій портрет.
— Чому ти це робиш? — спитав геть здивований Поль.
— Та так, боюся, що ти викинеш і мої портрети.
Я не звернула на це жодної уваги. Та сьогодні Поль, відвівши мене вбік, провів до кімнати й показав свій порожній альбом, де лишився тільки портрет тієї жінки.
— Я роблю це, щоб догодити батькові, але мені довелося повиймати з альбому всі інші портрети, ось вони, до речі.
— Дай-но мені поглянути.
Я вибрала всі фотографії дідуся, бабусі, мами та свої й поклала їх до кишені.
— Що це означає! — вигукнув Поль.
— Це означає, — відповіла я спокійно, — що я забираю наші портрети, які тут опинилися в надто поганому товаристві.
Мій брат мало не заплакав, роздер альбом надвоє і вийшов. Я орудувала у вітальні, усі бачили, і батько про це дізнається.