Пʼятниця, 8 вересня 1876 (27 серпня)

Жалюгідний страху, я тебе переможу! Хіба не спало мені вчора на думку боятися рушниці? Щоправда, Поль її зарядив, і я не знала, скільки він туди насипав пороху, та й рушниці я не знала — вона могла розірватися, і це була б безглузда смерть, або ж мене понівечило б.
Та байдуже! Важкий лише перший крок: учора я стріляла на пʼятдесят кроків, а сьогодні вже без жодного страху стріляла разом з нашими панами і, прости мені Боже, здається, щоразу влучала в ціль.
Якщо мені вдасться портрет Поля, це буде диво, бо він не позує; сьогодні я працювала пʼятнадцять хвилин сама — ну, не зовсім сама, бо навпроти мене сидів Мішель, який сміє бути в мене закоханим.
навскоси
Яка ж я весь час дитина й хвальковита гасконка.
Усе це протягло нас до девʼятої; я тягнула час, тягнула, тягнула, бачачи нетерплячку мого клятого батька. Я добре знала, що він тільки й чекає, коли ми підемо з вітальні, щоб утекти в ліс... як вовк.
Я знову тримала свій двір на сходах... я люблю сходи, бо по них піднімаєшся... Паша мав їхати завтра, але сьогодні ввечері я так постаралася, що він, може, й залишиться, а може, поїде — це було б розсудливіше, бо небезпечно любити мене як сестру такому провінціалові, мрійникові, похмурому двадцятидворічному юнакові. З ним і з Мішелем я в якнайкращих стосунках, тож вони мене дуже люблять. Але коли я опиняюся з дурними чоловіками, я тупію, не знаю, що сказати їм зрозуміле, і щохвилини боюся, як би вони не запідозрили, що я в них закохана. Як-от бідолашний Гриць: він думає, що всі панночки на нього полюють, і в найменшій усмішці бачить пастки й змови проти свого целібату. А чи знаєте ви бодай етимологію цього слова?
Cœlebs латиною означає: покинутий; походить воно також від грецького слова koïlos, що означає: порожнистий, порожній.
О холостяки! Порожнисті, порожні, покинуті!
Ледве я почула, що батько накивав пʼятами, як кинулася до княгині — качалася в її ліжку, зачісувала Пашу, пестила Мішеля по голові й наговорила стільки дурниць, що й досі сама дивуюся.
Пішли в сад пускати ракети. Я вихопила в Паші годинник і побігла до першого майданчика сходів, бо він за мною гнався — без годинника він не зможе поїхати; я відчувала, що мене от-от спіймають, і тієї миті, коли він уже мав його в мене вирвати, я сунула годинник за корсаж, крикнувши йому з нечуваним зухвальством:
Візьміть!
Самі розумієте, він його не взяв. Безглуздя!
Але, Боже, зроби так, щоб я не зненавиділа цього доброго хлопця, він такий чесний!
Кассаньяк страшенно розпалює мою уяву.
Пане де Кассаньяк, ви й гадки не маєте, якої ваги ви мені додаєте в очах пана мого батька.
Читали вголос Пушкіна й говорили про кохання.
Ах! як би я хотіла покохати, щоб дізнатися, що це таке. А може, я вже кохала? Тоді кохання — це велика мізерія, яку підбирають, щоб викинути.
Ти ніколи не покохаєш, — сказав мені батько.
Якби це була правда, я дякувала б за це небу, — відповіла я.
Я хочу і не хочу. Проте в мріях я кохаю. Так, але вигаданого героя.
А Антонеллі? Я — його кохати? Ні, хіба так кохають? Ні. Якби він не був племінником кардинала, якби довкола нього не було священиків, ченців, руїн... Папи, я б його не кохала.
Утім, навіщо мені пояснюватися: ви знаєте все, краще за мене, отже, знаєте, що музика Опери й Антонеллі в ложі-«човні» справляли чарівне враження, і вам мусить бути відома також сила музики. Це була розвага, але не кохання.
Коли ж я покохаю? Я знову розважатимуся, розсипаючи на всі боки надлишок свого серця, знову захоплюватимуся, знову плакатиму... і через дурниці!
Тут не дізнаєшся жодних новин, я навіть не знаю, що поробляють Папа й кардинал.
Я не читаю російських газет.
Ах! якби Антонеллі став Папою...
Ну й ну, ну й ну, ну й ну!
Оце вже я лютуватиму!

Примітки

В оригіналі італійською: «barcaccia» — велика авансценна ложа в італійському театрі, де збиралася світська молодь. ↩
В оригіналі французькою: «Bigre, bigre, bigre!». ↩