Неділя, 30 липня 1876

Не знала, куди подітися, — купила книжку й дала урок Шоколаду. Він каже, що це його розважає! Так промайнула півгодини.
Учора я надіслала батькові телеграму з проханням вийти мені назустріч. Ось його відповідь: «Мабуть, ви хочете мене образити, — як вам завгодно. Не можу приїхати. Башкірцев».
А ось моя: «Це ви мене ображаєте своїми злими припущеннями. Я надто добра, що терплю ці зухвалості. Башкірцева».
Ледве встигла відправити цю депешу, як одержала іншу: «Якщо поїдете прямо з Волочиська до мене, брат вас супроводжуватиме... телеграфуйте коли. Башкірцев».
Ну то й що?
Мама надсилає листа від Александра, в якому той пише про процес. Думають ні більше ні менше, як взяти під опіку все майно, аби ми, більше не одержуючи прибутків, були змушені повернутися до Росії. Я добре знаю, що найкраще — їхати, якби мене послухали, поїхали б давно й усе було б скінчено. Але тут не про жаль за минулим і не про плач за майбутнім. Треба дбати про теперішнє. Та, чорт забирай, їду!
Немає нічого сумнішого за Берлін. Місто несе відбиток простоти... простоти потворної, неоковирної; всі оці незліченні монументи, що заповнили мости, вулиці й сади, розставлені незграбно й мають дурнуватий вигляд. Берлін схожий на годинниковий лубок, де в певні моменти військові виходять із казарми, човнярі гребуть, дами в чепцях-капотах проходять, тримаючи за руки потворних дітей.
Напередодні в'їзду до Росії, напередодні того, як залишуся сама, без тітки, без мами, — я слабну і боюся. Прикрість, якої я завдаю тітці, мене засмучує. Процес, невизначеність, усе це... і потім, і потім — не знаю, але боюся, що нічого не зміню!
Думка знову почати після повернення те саме життя, що й раніше, — цього разу без надії на зміну, без цієї «Росії», яка мене втішала в усьому й давала якусь силу... Боже мій, зглянься наді мною, поглянь на стан моєї душі й будь добрий.
За дві години ми залишаємо Берлін. Завтра я буду в Росії. Ну ні, я не слабну, я сильна... тільки от якщо поїду даремно? Це погано. Не можна відчаюватися наперед.
Ах! якби хтось міг знати, що я відчуваю!.. Але для цього треба було б прожити ці два роки так, як прожила їх я, — і навіть тоді!
Поки процес тягнеться... але розв'язка настане, і тоді... тоді суд, скандал! А я! А я!!
Господи всемогутній і Пресвята Діво, змилуйтеся.

Примітки

Фр. tableau à horloge — механічна іграшкова картина, оживлена годинниковим механізмом; образ Берліна як механічної подоби, а не живого міста.