Вівторок, 25 липня 1876

Об одинадцятій ми чекали гостей у великому салоні, де був накритий сніданок.
Я була в білому, з черевичками з червоного атласу, завʼязаними на щиколотці репсовими стрічками того самого кольору.
Вчора Одіффре говорив з тіткою і сказав, що завтра прийде о першій.
— Іди, — сказала мені тітка, — іди скажи, щоб його впустили сюди, коли він прийде.
Я вийшла дати цей наказ і в звичній темряві коридорів Гранд-Готелю побачила, як до мене наближається велика постать, що розмахувала довгими руками на всі боки.
Це був Кассаньяк, який привітався зі мною і поцілував мені руку — на очах у готельної покоївки!
Ту саму любʼязність він виявив і до тітки, яка поцілувала його у чоло по-російськи.
— Які гарненькі черевички у вас, мадемуазель, але мені більше подобаються вчорашні.
Завʼязалася ціла розмова про ноги й взуття. Кассаньяк великий знавець.
Сьогодні вранці він тримається вільніше і позбувся тієї поважності, яка в людині великого зросту завжди трохи мене лякає.
Блан прийшов після Музе, яка вже запізнювалася.
Зрештою, все минуло якнайприродніше.
Тільки Кассаньяк поспішав: о половині другої він мав побачення з бароном де… чорт, забула імʼя, неважливо… Блан і Музе, що знайомі пʼятнадцять років, вели досить легковажну розмову, від якої Кассаньяк постійно мене захищав.
Говорили про красу, і він заявив, що брюнеток для нього не існує. Хоча жодних думок про нього я не маю, це мені сподобалося — з того природного почуття, що властиве всім жінкам.
— Хочете знати одну річ? — сказав він, нахиляючись до мене, поки я з найчарівнішим своїм виглядом розмовляла з Музе.
— Кажіть.
— Немає нікого милішого за вас.
— О!
— Є жінки красивіші за вас, але я не знаю нікого милішого за вас. І якщо я це кажу…
Мені було дуже приємно. Мій брат Кассаньяк — найкращий хлопець на землі: йому приписали славу гульвіси, тоді як він лише в міру галантний, добре вихований, цілком приємний і добрий, добрий як дитина, — от чому я його люблю; я люблю його лише на словах, бо насправді я розумію лише одне кохання. Всі ці братньо-сестринські блазенства мені невідомі; я говорю про своє нутро — бо на поверхні, в щоденнику й особливо на словах я люблю багатьох людей по-братньому, але насправді, якщо я кому віддаю перевагу перед іншим, то завжди з… прихованою думкою.
Але повернімося до Кассаньяка: це чоловік, яким має бути чоловік, — рослий, кремезний… Він розповів учора, як мало не повісив поліцейського комісара на його власному шарфі, коли він, повернувшись до Франції після восьми місяців прусської вʼязниці (його взяли під Седаном), був затриманий на кордоні урядом пана Тьєра. Отже, я казала, що він великий і сильний, так, він розумний — це всі знають; він не шарлатан; вчора він говорив, що має їхати в провінцію виступати перед виборцями: «Залізаєш на бочку, бʼєш себе в груди — і вони твої».
Примітка упорядників
[примітка]
на поляхAnnotation de Marie
Він це визнає.
І переді мною він постав Катоном — але я починаю бачити його наскрізь. Втім, мені майже прикро; мені подобається, коли зберігається певний престиж, певна таємниця, певна велика перевага — нехай і шарлатанська.
Блан пробув у нас ще довго після нього, ми говорили про найрізноманітніші речі.
— Блан, — сказав Кассаньяк, — як усі морські офіцери: трохи грубуватий, іноді навіть тривіальний, але в нього золоте серце, і він мій єдиний друг. Він підшукує нам готель у Парижі.
— Вона дивовижна, — сказав він Музе, — дивовижна! Я від неї без памʼяті!
викреслено[Один рядок закреслено]
Він і не думав іти, коли Музе нагадала нам про відʼїзд і пішла після палких запевнень (цілком щирих), поцілунків і кількох сліз.
Одіффре [Слова викреслено] повідомили, що ми снідаємо.
Провівши Музе вниз, я повернулася сама — за мною на відстані йшов якийсь молодик, але в цьому проклятому готелі мене мало не щодня хтось переслідує, тож я не звернула уваги. І за десять хвилин мені принесли великий букет троянд і візитну картку: Ежен Фішофф, — ось вона, ця дивна картка. Само собою, я не відповіла, залишила букет і звеліла випровадити того чоловіка.
Було вже пізно їхати; я вдягнула дорожню сукню і побігла з тіткою до Музе розповісти пригоду. Але вона знає цього молодика — і пані де Мертенс теж. Це негідник першого ґатунку, що полює на актрис, — а то й ще гірше.
Він нахабно йшов за нами аж до бульвару Оссмана, 29 (де мешкає Музе), і поки ми були у Музе — залишав свою картку у пані де Мертенс.

Примітки

Фр. je la gobe — сленг на позначення цілковитого захоплення кимось; букв. «я її ковтаю цілком». ↩