Неділя, 23 липня 1876

Поль де Кассаньяк.
Іссаєвич, не дочекавшись мого приїзду до Росії, телеграфує мамі, яка пише мені, що він і Льоббеке — мої справжні вірні прихильники. Так, це правда. Я більше не думаю про Антонеллі — він негідний, і, слава Богу, я не люблю його. Але як він погано вчинив і яка підла людина! Ще позавчора я щовечора просила Бога зберегти його мені вірним і закоханим і дати мені перемогти. Більше я про це з Богом не говорю, але Бог знає, що я хочу помститися — хоч і не насмілююся просити про це. Помста — почуття не християнське, зате шляхетне: залишмо підлим людям забуття образ. Втім, забувають їх лише тоді, коли нема іншого виходу.
Нестерпна спека тримала нас удома аж до шостої. Тоді ми спустилися обідати і, проходячи повз, я побачила Одіффре, який заглибився в газету. Щойно ми сіли за стіл, як я сказала про це тітці, яка так засумнівалася, що і я сама вже ні в чому не впевнена.
Музе пише, що завтра побачиться з Бланом і думає влаштувати представлення завтра ввечері в Опері.
Я читала, а потім гойдалася на хвилях мрій, героєм яких є вже не Антонеллі, а англійський герцог — ідеалізований Гамільтон, тобто вдівець.
Важка спекотна погода під вечір розтанула дощем, і ми прогулялися Булонським лісом у тій чудовій прохолоді дев'ятої години, а потім завітали до Музе. Пані де Мертенс запитала мене, що я роблю з Римлянами.
— Посилаю їм своє прокляття, — відповіла я.
— Як так?
— Так, це нова ідея. Я покінчила з Римом.
— О! моя люба, — вигукнула графиня, — ваше місце в Парижі.
І знову вона заговорила про першорядний салон у Парижі: для цього, казала вона, потрібен лише лист від Потапова до посольства, бо «у вас є статок і ця дитина».
Так, лист від Потапова — того самого, що писав до Рима, ніби нічим не може допомогти в нашому представленні, бо особисто не знайомий з Юкскюллем і це не стосується їхніх офіційних відносин. Так, адже є ще й процес.
[слова закреслено]
І добра жінка заговорила про роль, яку я могла б тут відіграти, про мою велику користь для бонапартистської справи. Пані де Мертенс говорила ні більше ні менше як про те, щоб видати мене заміж за Наполеона IV.
Поль де Кассаньяк за містом з Бланом. Завтра о дванадцятій графиня мені про нього розповість.
Це може затримати мене тут до четверга. Зволікання мене мучать. Я маю їхати до Росії, але не можу проґавити нагоду познайомитися з людиною дня. Я б більше й не заговорила про це, але оскільки кілька моїх слів, кинутих навмання, упали на добрий ґрунт і Музе поставилася до справи серйозно, — я не проти.
Рим... Париж... сцена, спів... живопис?
Н... ні, ні. Росія понад усе! Це — підвалина всього. Ну що ж, оскільки я вдаю з себе мудру, діймо розумно. Не дамо блудним вогням уяви збити нас зі шляху.
Росія понад усе. Хай лише Бог мені допоможе.
Я написала мамі. Ось я — поза коханням і по вуха в справах. О! хай лише Бог мені допоможе — і все буде гаразд.
Хай Діва Марія молиться за мене.