Четвер, 20 липня 1876

КНИГА 64-та
Від середи 19 липня 1876 до середи 16 серпня 1876
Париж: Grand Hôtel, 59
Берлін: Hôtel de Russie, від 26 липня, від 3 серпня — в Петербурзі
Москва, 12 серпня
Понеділок, 14 серпня, — у Шпатівці
Але не забудемо сказати, що цього вечора ми були в Опері. Давали Фауста. Пані де Музе була з нами — у нас була чудова ложа прямо навпроти сцени, на першому ярусі.
На мені було чарівне й досить незвичайне вбрання. Хімізетка з батисту, зібрана у горловині, як у селянок, зовсім гладенька, так що куліска, можна сказати, лишається зовсім проста. Широкі російські рукави, теж з батисту, до ліктя. Ліф із серцевиноподібним вирізом — спереду й ззаду — довгий, так що спереду й ззаду він утворює легеньке загострення; власне, це й не загострення, а просто ліф довший від лінії талії, що дозволяє йому окреслювати початок стегон. Вишивка на кремовому фулярі, накладена на ліф, який теж виконаний з фуляру, як і спідниця — пряма, зібрана спереду й ззаду; спідниця вшита до ліфа, як у старовинних сукнях. Коли йдеш, шлейф піднімають на ліву руку, і цим рухом відкривається нижня спідниця — з фуляру, як і сукня, але коротка, оздоблена тією самою вишивкою і широким пожовклим валансьєнським мереживом. Жодних прикрас. Зачіска в античному дусі, черевички з кремової лайки, рожеві панчохи. Білі шовкові мітенки до ліктів із кремовими бантами.
Втім, могла б і не вбиратися. Зала освітлена жалюгідно, не розрізниш ні вбрань, ні облич. Якби не Музе, що весь час балакала, я б заснула з нудьги. Спів посередній, Маргарита пристойна, Фауст — жах. Щоразу, переглядаючи цю оперу, — і особливо третій акт — не можу не вважати цілковито безглуздою репліку: Привіт тобі, оселе чиста й непорочна! — яку виголошує чоловік, котрий за годину оскверняє цю оселю від льоху до горища. Треба буде прочитати «Фауста» Ґете — можливо, поведінка героя там якось вмотивована, бо в опері вона настільки ганебна, що стає незрозумілою.
Що б я не казала, — все підле й боягузливе було і залишатиметься для мене незбагненним.
Було дуже спекотно, і в антракті я вийшла з де Музе. Наскільки темна й потворна зала, попри все своє золочення, настільки ж розкішні вхід, сходи, галереї й фойє. Це нагадує описи палаців Цезарів — мармур, золото, скульптури! Балюстради — з оніксу. Я спиралася на ці балюстради, стоячи поруч із де Музе на одному з тих балконів, які, здається, спеціально створені, аби підкреслювати красу жінок. Я не чекала жодного враження — темрява зали навіяла мені думку, що я потворна й погано вдягнена і що на мене ніхто не дивиться. Але на повному світлі я відчула, що оживаю, і в очах моїх з'явився якийсь блиск, коли натовп розступився, пропускаючи нас. Я була захоплена незрівнянним видовищем цих сходів і балконів, повних людей, коли пані де Музе штовхнула мене ліктем.
— Обернітеся, — сказала вона мені.
Я обернулася і побачила натовп у коридорі, перед дверима балкона, — немов перед вуличною аварією.
— Справді, — мовила я графині, — тут іще дурніші, ніж у Римі.
А оскільки в Парижі мені завжди трохи ніяково, я взяла її під руку, і ми повернулися до нашої ложі, яка, на щастя, була зовсім поруч.
Графиня сяяла від гордості й, поки починався четвертий акт, цілувала мені руку і казала найніжніші слова. Що й змушує мене вигукнути: у кого є бажання — немає можливості!
Потім заговорили про кардинала в його будинку для душевнохворих, і пані де Музе, у своєму задоволенні, неодмінно захотіла побачити кардинала у ролі Мефістофеля, мене — у ролі Маргарити... до сірої сукні, а П'єтра — у ролі Фауста.
Ця жінка паморочить мені голову, кажучи, що я могла б здобути будь-який вплив на розум великого кардинала.
Але я прогавила вихід — Шоколад чекав на нас біля головного виходу, а ми вийшли з іншого боку.
— Ах, я прогавила вихід, — мовила я, сідаючи в екіпаж.
— Та анітрохи, люба моя, — відказала графиня, — на вас і так досить надивилися.
Мене розбудили листом, почерк якого змусив мене затремтіти. Але, розкривши й прочитавши його, я знову впала на подушку — розчарована, майже сердита на себе за те, що помилилася.
Пише Берта Бойд. Звідки вона дізналася, що я в Парижі? Вона каже, що приїхала у вівторок. На Єлисейських полях я не показувалася, тож вона не могла мене побачити. Я відповіла їй одразу, запрошуючи до себе о четвертій годині. Шоколад, якого відправили з дорученням, повернувся й сказав, що вона прийде. Я чекала на неї марно, і о шостій ми пішли обідати до товстої графині.
На мені була батистова сукня, дуже довга й зовсім гладенька, з широким вишитим воланом унизу. Від горловини до низу, спереду, — банти з білої атласної стрічки. Кінець шлейфу, дуже довгого, просто підібраний і прикріплений ґудзиком до пояса ззаду. Так що ззаду видно спідницю, схожу на сукню, але коротку — тобто вона тягнеться по підлозі лише на десять-п'ятнадцять сантиметрів. Як учора.
Всі мешканці пансіону обідали разом, але оскільки тут лише знайомі, це має вигляд цілком пристойний, і слуга приходить оголосити: «Пані баронесо, обід подано!»
Баронеса де Мертенс замолоду, певно, була надприродно гарна — та й зараз вона прекрасна, і така елегантна, така бездоганна. Тут не відчувається ні готелю, ні звичайного пансіону — ти вдома, і в добрій домівці.
Мене попросили заспівати Agnus Dei Верді — партію сопрано і контральто, одну за одною.
Бланш Армонстронг, племінниця баронеси, підійшла поговорити зі мною по-англійськи: я добре говорю англійською, незважаючи на брак практики.
Як і домовлялися, Ремі приїхав зі своїм екіпажем забрати нас о дев'ятій.
Я сумувала, але ця нічна прогулянка Булонським лісом у таку гарну погоду мене таки вабила.
Ремі вигукував захоплення на кожне моє слово і брав мене за руки… мабуть, занадто часто для приятеля. Та байдуже.
Ліс увесь чорний, зоряне небо, ці темні алеї, повні екіпажів, серед яких у темряві можна було розрізнити тільки ліхтарі, що рухаються туди-сюди, мов величезні світляки, свіже нічне повітря, насичене пахощами, — все це пішло мені на користь; я весь час наспівувала арії з «Фауста» і «Рюї Бласа». А з «Рюї Бласом» думала про Антонеллі.
Хотіла б, щоб він був тут, бо найкраща природа і найпрекрасніша погода у світі залишають у мені відчуття неповного задоволення, коли поруч або навпроти мене немає бодай якогось закоханого.
Цього вечора мене переповнювали найпустотливіші думки, і цей бідолашний Ремі навпроти мене — ні чоловік, ні жінка для мене — дратував мене, хоч і викликав внутрішній сміх, — особливо коли я подумала, що він подумав би, якби я торкнулася його ноги своєю!.. Ах, це було б надто кумедно, справді.
Берта знову пише мені — виявляється, вона чекала на мене вчора, бо в моєму листі я лишила їй вибір: прийти до мене чи чекати на мене. Цей проклятий Шоколад переплутав. Я відразу ж відповіла їй, що завтра прийду до неї.

Примітки

Фр. foulard (фуляр) — легка набивна шовкова тканина.
Валансьєнське мереживо — тонке плетене мереживо, що походить із Валансьєна на півночі Франції.
Оніксові балюстради — Палац Гарньє, відкритий 1875 року, славився своїми парадними сходами з оніксу й мармуру.
Фр. comme il faut — «як належить»; добре вихований, бездоганний у світських манерах; маркер соціального регістру тієї доби.