❦
Неділя, 11 червня 1876
У Вільфранші1 — сільський бал. Ми поїхали, але надто рано; і оскільки мені не хотілося їхати вдруге, довелося вдовольнитися тригодинною прогулянкою містом. Я була зовсім сонна. Втім, окрім нудьги Ніцци влітку — порожньої й одноманітної, — мені добре.Dimanche 11 juin 1876Il y a bal champêtre à Villefranche. Nous y sommes allées mais trop tôt, et comme je n’eus pas envie de retourner une seconde fois on se contenta de se promener pendant trois heures en ville. J’en fus tout endormie. Sauf, l’ennui de Nice en été, déserte et monotone, je me sens bien.
викреслено[Двадцять рядків закреслено]
[VINGT LIGNES CANCELLÉES]
Але те хвилинне блаженство надвечір поступилось місцем солодкій задумі, чарівній млості — бо море було спокійне, рівне, мов дзеркало. Небо синє, повітря чисте, місяць срібний. Я сіла в саду на лаву, оповиту плющем. І слухаючи, що казала тітка, Я намагалась думати гарячу молитву, Щоб заспокоїти спокій своєї душі тремтливої [Півтора рядка закреслено] І відривалась від цього життя помалу, Пускаючи на волю блукати свою фантазію, Цілком віддавшись тому солодкому й хибному чаруванню, Тій ілюзії, що я сама обрала собі на муку. Я була у Шланґенбаді під зеленим і свіжим склепінням Довгої алеї — таємничої і темної. То була галерея, вся вгорі вкрита Деревами, ніжно поєднаними незліченним листям. А в кінці тунелю сліпуче небо Показувалось, залите промінням сонця, Що вже освітлювало той день літній новонароджений І мало пестити природу, що пробуджувалась. З тими прекрасними променями я побачила, як іде до мене Той, на кого я сподівалась, не сміючи чекати, Хто сповнив мене радістю, щастям і острахом, І він був проникливий, лагідний, запобігливий, навіть... ніжний. Я не здивувалась, коли він простягнув мені руку, І так ми пройшли кілька кроків разом. Він говорив мало, я відповідала тихо, Бо серце моє схвильоване, мені страшно й голос тремтить...
Mais ce bien-être d’un moment vers le soir fit place à une douce torpeur, une langueur enchantée car la mer était calme, unie comme une glace. Le ciel bleu, l’air pur, la lune argentée. Je m’assis au jardin sur un banc de lierre. Et tout en écoutant ce que disait ma tante J’essayais de penser une fervente prière Pour calmer ce calme de mon âme palpitante [UNE LIGNE ET DEMIE RAYÉE] Et je me détachai de cette vie tout lentement Laissant en liberté errer ma fantaisie Tout entière à ce doux et faux enchantement Cette illusion par moi pour mon tourment choisie J’étais à Schlangenbad sous la voûte fraîche et verte D’une longue allée mystérieuse et sombre. C’était une galerie toute par en haut couverte, D’arbres tendrement unis par leurs feuilles sans nombre. Et au bout du tunnel le ciel éblouissant Se montrait inondé des rayons du soleil Qui éclairait déjà ce jour d’été naissant Et allait caresser la nature au réveil. Avec ces beaux rayons je vis venir vers moi Celui que j’espérais sans oser l’attendre Qui me remplit de joie, de bonheur et d’effroi Et il était pénétrant, doux, empressé, même... tendre. Je ne m’étonnai pas lorsqu’il m’offrit son bras Et ainsi nous fîmes quelques pas ensemble Il me parlait très peu, je répondais fort bas Car mon cœur est ému, j’ai peur et ma voix tremble...
Але мушу також додати прозою, що спогад про привида був достатній лише для цього майже-сну, і що дійсність не раз похитнула будівлю моєї фантазії; і що, якими б вони не були, ті поцілунки в уста кілька разів схвилювали мене цього вечора — тобто я хотіла інших, не думаючи ні про самолюбство, ні... ні про що взагалі. І щохвилини мені здається, що він прийде, і якщо він прийде цього вечора — я поведуся боягузливо. О! вранці я бачу ясно. Ні, без жартів, правда ж, Антонеллі вчинив зі мною погано? О! так, дуже погано, так погано, що... але мені соромно скаржитися. Це так прикро, коли думаєш, що бачиш чоловіка, який тебе кохає, — а потім бачиш, що то був лише хлопчисько, який був закоханий.
Mais je dois aussi ajouter en prose que le souvenir du fantôme suffisait pour ce quasi-rêve seulement et que la réalité à plusieurs fois fait chanceler l’édifice de ma fantaisie et que, quels qu’ils soient, ces baisers sur la bouche m’ont plusieurs fois bouleversée ce soir, c’est-à-dire que j’en ai désiré d’autres, ne pensant ni à l’amour-propre, ni... ni à rien du tout. Et à chaque instant il me semble qu’il va arriver, et qu’il arrive ce soir, je me conduirai lâchement. Oh ! le matin je vois clair. Non, sans plaisanter, n’est-ce pas qu’Antonelli a mal agi envers moi ? Oh ! oui bien mal, si mal que... mais j’ai honte de me plaindre. C’est si vexant quand on a cru voir un homme qui vous aime et quand on voit que ce n’a été qu’un gamin qui a été amoureux.
на полях · Annotation de Marie
[примітка] Перебільшення, які я часто помічаю, — від того, що я записую найменші думки, не надаючи їм важливості; але записані вони стають такими формальними й важкими, що їх уже не впізнати.
[annotation] Ce qui fait que je trouve souvent de l’exagération, c’est que j’écris les moindres choses qu’on pense sans leur prêter de l’importance et qui écrites deviennent si formelles et si lourdes qu 'on ne reconnaît plus.
Чоловік чи хлопчисько — він лихий чоловік, і я кажу це холоднокровно. Так поводитися з молодою дівчиною — адже в іншої, яка б його справді любила, серце б розбилося! Хоч скільки б я казала, я ніколи не скажу всього про це. Втім, ані сам чоловік, ані його поведінка не потребують коментарів. Я завжди намагалась знаходити для нього виправдання, хотіла, щоб він був... дивний, оригінальний, дуже молодий, але все це не те. Мені тяжко визнати, що він... лихий чоловік. Не хочу вірити в це... шкода. Не хочеться руйнувати ілюзії... І невже у цьому світі є лише ілюзії! І проте мені нічого іншого не залишається. Ні, я не розумію. Якщо він не кохав мене серйозно, навіщо було говорити з батьком? І з іншого боку — його поведінка... дивна. Я нічого не розумію, але... я не розумію цього чоловіка: негідний він чи слабкий і жалюгідний?
Homme, ou gamin, c’est un vilain homme, je le dis de sang-froid. Agir ainsi envers une jeune fille, mais une autre qui l’aimerait par. exemple en aurait eu le cœur brisé ! J’ai beau dire, je ne dirai jamais tout sur cela. D’ailleurs ni l’homme, ni sa conduite n’ont besoin de commentaires. J’ai toujours essayé de lui trouver des excuses, je voulais qu’il fut... étrange, original, très jeune, mais ce n’est pas tout cela. Il m’est pénible de décider qu’il est un... un vilain homme. Je ne veux pas y croire... c’est dommage. On n’aime pas à détruire ces illusions... Et n’y a donc que des illusions dans ce monde ! Et pourtant je n’ai rien d’autre à faire. Non je ne comprends pas. S’il ne m’a pas aimée sérieusement, pourquoi en parler à son père ? Et d’un autre côté sa conduite... étrange. Je ne comprends rien, mais... je ne comprends pas cet homme, infâme, ou faible et méprisable ?
Примітки
Вільфранш-сюр-Мер — невелике рибальське містечко одразу на схід від Ніцци, популярне для літніх розваг. ↩