❦
Пʼятниця, 9 червня 1876
Льоббеке пише сьогодні вранці (він листується з мамою), що за кілька днів іде у відпустку, і оскільки мама їде в Шланґенбад, він приїде туди зі своїми кіньми, що будуть у розпорядженні мадемуазель Марі, та сідлом — своєї сестри, на випадок якщо я не візьму своє. Це обіцяє бути чарівним. І Фостер, який робить мені такі самі пропозиції щодо Спа — і Росія, що на мене чекає! Та ось, напишу Фостеру.Löbbecke écrit ce matin (il est en correspondance avec maman) que, dans quelques jours, il va avoir son congé et, comme maman va à Schlangenbad, il y ira avec ses chevaux qui seront à la disposition de Mademoiselle Marie et une selle, celle de sa sœur, au cas ou je n’emporterais pas la mienne. Cela promet d’être charmant. Et Foster qui me fait les mêmes propositions pour Spa, et la Russie qui m’attend ! Tiens, je vais écrire à Foster.
Добре роблю, що записую враження одразу: перечитуючи записи про своє перебування в Римі й свої хвилювання через зникнення Пʼєтро, я дуже дивуюсь, що написала стільки... різкостей. Читаю й знизую плечима — і все ж не повинна б дивуватись, я-бо знаю, як легко мені закрутити голову. Та це неможливо... виходить, можливо, раз я це написала. Є хвилини, коли я не знаю: ні що ненавиджу, ні що люблю, ні що бажаю, ні чого боюсь. Тоді все мені байдуже, і я намагаюсь розібратись у... в усьому — і тоді в мозку здіймається такий вихор, що я трясу головою, затикаю вуха й люблю своє отупіння набагато більше, ніж ці пошуки й дослідження себе самої. Проте все, що я казала спокійно, — я й досі так думаю.
Je fais bien d’écrire mes impressions sur l’heure, car en relisant mon séjour de Rome et mes perturbations lors de la disparition de Pietro, je suis tout étonnée d’avoir écrit tant de... vivacités. Je lis et je hausse les épaules, je ne devrais pas m’étonner pourtant moi qui sais comme on me monte facilement la tête. Il est impossible pourtant... il parait que c’est possible puisque je l’ai écrit. Il y a des moments où je ne sais ni ce que je déteste, ni ce que j’aime, ni ce que je désire, ni ce que je crains. Alors tout m’est indifférent et je tâche de me rendre compte de... de tout et alors il se produit un tel tourbillonnement dans mon cerveau que je secoue la tête, bouche les oreilles et aime bien mieux mon abrutissement que ces recherches et ces explorations de moi-même. Pourtant, tout ce que j’ai dit tranquillement je le pense encore.
Мені знову хочеться повторити все, що я сказала про Антонеллі. Я відповіла де Дайєнс і Барнолі. Як завжди, після обіду пішла в сад із Коліньйон і Діною. Нас знайшли там Біховець і Данілова, а близько десятої наш гурток поповнився мамою з тіткою й Валіцьким, що повернулись із Монако. Валіцький телеграфував Антонеллі, повідомивши про виграш у дві тисячі франків. У Римі вони розважалися тим, що разом підраховували майбутні виграші. Оскільки я лише читала власний щоденник — мені нема чого сказати. Ах! Ні, є що: ллє як з відра.
J’ai encore envie de répéter tout ce que j’ai dit d’Antonelli. J’ai répondu à de Daillens et à Barnola. Comme d’habitude je suis allée au jardin après dîner, avec Collignon et Dina. Bihovetz et la Daniloff nous y trouvèrent et vers dix heures notre cercle a été augmenté de mes mères et de Walitsky qui reviennent de Monaco. Walitsky a télégraphié à Antonelli lui annonçant un gain de deux mille francs. A Rome, ils s’amusaient à calculer ensemble leurs gains futurs. Comme je n’ai fait que lire mon propre journal, je ne trouve rien à dire. Ah ! si, il pleut à verse.
Послухайте: раз і назавжди ясно, правда ж, що весь цей розумовий галас з приводу Антонеллі — лише через образу. Зрештою, добре видно: поки він поводився пристойно1 — я нічого не казала, крім того, що вважала його симпатичним і що, якби він відповідав програмі, я б узяла його з найбільшим задоволенням. Але хто б не повірив на моєму місці? Ви, що прочитали все, мусите мене розуміти. Я сиділа в саду й уявляла, що він прийде... потім мрії у себе. Ось я пригадала Лардереля, Дорію й інших незнайомців — і Пʼєтро, дуже знайомого; мій Пʼєтро. У такому стані я зовсім його не кохаю — він навіть здається мені жалюгідним, тоді як інші видаються чарівними, прикрашеними серпанком невідомого. До того ж Пʼєтрові достатньо бути серед цих інших, з модними дамами, й говорити, мов лев, — і він мені здається набагато кращим. Не забувайте: перш за все я марнославна й горда.
Écoutez, il est bien entendu n’est-ce pas, une fois pour toutes, que je ne fais tout ce tapage mental pour Antonelli, qu’à cause de l’insulte. D’ailleurs, on le voit bien, tant qu’il a été comme il faut je n’ai rien dit, sinon je que je le trouvais sympathique et que, s’il était conforme au programme, je le prendrais avec le plus grand plaisir. Mais qui ne croirait pas à ma place ? Vous qui avez tout lu vous devez me comprendre. Je restais au jardin et je me figurais qu’il allait venir... puis des rêveries chez moi. Voilà que je me suis rappelée de Larderel, de Doria et d’autres inconnus, et de Pietro très connu ; Pietro à moi ; dans cet état-là, je ne l’aime pas du tout, il me paraît même misérable, tandis que les autres me paraissent adorables, embellis par le voile de l’inconnu. D’ailleurs il suffit à Pietro d’être avec ces autres, avec des dames à la mode et de parler comme un lion pour qu’il me paraisse beaucoup mieux. N’oubliez pas qu’avant tout je suis vaine et orgueilleuse.
Все ж прикро нудьгувати й думати про Антонеллі — тоді як він не думає про мене, бачиться з друзями й розважається в Римі. Якщо він мене кохає, то я цього не розумію. Це кохання, яке мені лише завдає образи. Подумайте: він нічого не робить для мене, нічого, щоб побачитись; не розумію. Ось — тепер, прочитавши все, я добре себе розумію: я мучилась, бо він казав, що кохає, а діяв зовсім по-іншому. Ця невизначеність жахливо мене дратувала — я не знала, що думати. Тепер я заспокоїлась; я ні в чому себе не звинувачую — було природно діяти й думати, як я діяла й думала, але той момент минув. Замість усієї цієї невизначеності краще одразу казати собі, що він мене не кохає. Ось, їй-богу, дивна річ: хіба мені треба мучитись? Коли чоловік кохає — він просить руки й одружується, якщо його приймають. Це так просто. Антонеллі мене не кохає. Щодо цього я спокійна. І знову кажу: Антонеллі — ниций чоловік. Як? Я кажу так — а він кидає мене! Та годі. Це пояснено, прокоментовано, знаємо напамʼять.
C’est vexant tout de même d’être là m’ennuyer et à penser à Antonelli, tandis que lui ne pense pas à moi, voit ses amis et s’amuse à Rome. S’il m’aime, je ne le comprends pas. C’est un amour qui me fait injure seulement. Pensez donc, il ne fait rien pour moi, rien pour me voir ; je ne le comprends pas. Tenez, à présent que j’ai tout lu je me comprends bien, je me tourmentais parce qu’il me disait qu’il m’aimait et agissait tout autrement. Cette incertitude m’énervait horriblement, je ne savais que penser. A présent me voilà calmée, je ne m’accuse de rien, il était naturel que j’agisse et pensasse comme j’ai agi et pensé, mais le moment est passé. Au lieu de toutes ces incertitudes j’aime mieux me dire de suite qu’il ne m’aime pas. Voilà sur ma foi une drôle de chose, est-ce à moi de me tourmenter ? Quand un homme aime, il demande en mariage et épouse si on l’accepte. C’est si simple. Antonelli ne m’aime pas. Sur ce point je suis tranquille. Et je dis encore une fois, qu’Antonelli est un homme méprisable. Comment, je dis oui et il me plante là ! D’ailleurs assez de cela. C’est expliqué, commenté, on le sait par cœur.
Мені залишається лише велика прикрість через цю пляму в моєму житті. І якщо я засмучена — то тому, що бачу: все моє існування вкрите плямами невдач. Розумієте: я своєрідно пишалася тим, що творю собі життя цілком прекрасне й славне. Я дивилась на нього з тією егоїстичною любовʼю художника, що працює над полотном, з якого хоче зробити свій шедевр. Запамʼятайте ці слова, підкреслені двічі: вони — справжня й найбільша причина всіх моїх тривог, точний вираз і пояснення всіх моїх минулих, теперішніх і майбутніх прикрощів. Я влаштована так дивно, що дивлюсь на своє життя як на щось стороннє мені — і в це життя вклала все своє щастя й всю свою гордість. Якби не це — я була б жінкою, яка ні про що не переймається. Запамʼятайте ці слова: вони пояснюють все й позбавляють мене потреби розповідати свої почуття й пояснювати їх. Вперше в житті я пояснила й причину свого відчаю з приводу павільйону минулого року, й усього, всього — одним словом. Запамʼятайте ж ці слова, зрозумійте цю абстрактну ідею так само добре, як я.
Il ne me reste qu’un grand dépit de cette tache dans ma vie. Et, si je suis fâchée, c’est de voir que mon existence est toute tachée de non-réussite. Vous comprenez, j’avais mis une espèce d’orgueil à me faire une vie toute belle et glorieuse. Je la regardais avec cet amour égoïste du peintre qui travaille au tableau dont il veut faire son chef-d’œuvre. Retenez bien ces paroles doublement soulignées, elles sont la vraie et la plus grande cause de tous mes ennuis, et l’expression et l’explication exactes de tous mes chagrins passés, présents et futurs. Je suis faite si étrangement que je regarde ma vie comme une chose qui m’est étrangère, et j’ai mis dans cette vie tout mon bonheur et tout mon orgueil. Si ce n 'était cela, je serais femme à me soucier de rien. Retenez-donc bien ces paroles, elles expliquent tout et m’évitent l’ennui de raconter mes sentiments et de les expliquer. Pour la première fois de ma vie j’ai expliqué et la cause de mon désespoir à propos du pavillon l’an passé et de tout, tout en un mot. Retenez-les donc, ces paroles, comprenez aussi bien que moi cette idée abstraite.
Примітки
В оригіналі французькою: «comme il faut». ↩