❦
Четвер, 8 червня 1876
Ах! Яка спека. Креші приходив, і ми визначили дні й години моїх уроків співу. Філософські книги мене дивують. Це приголомшливі витвори уяви. Якщо читати їх багато, з часом я звикну — але зараз задихаюсь. Що ви скажете про Фурʼє1? А ще ця система Жуффруа2: «Душа поширюється назовні під тиском відчуття, потім повертається в себе, притягуючи обʼєкт». Це дивовижно, але безглуздо, — зовсім як Еміль дʼОдіффре3. Коли на мене нападає лихоманка читання — я роблюсь шалена: мені здається, що ніколи не прочитаю всього, так хочеться знати, і голова тріщить — і знову я оповита, мов серпанком попелу й хаосу.Jeudi 8 juin 1876 Ah ! qu’il fait chaud. Cresci a été et nous avons fixé les jours et les heures de mes leçons de chant. Les livres de philosophie me surprennent. Ce sont des produits de l’imagination renversants. En en lisant beaucoup et avec le temps je prendrai l’habitude mais à présent j’en perds l’haleine. Que dites-vous de Fourier ? Et puis ce système de Jouffroy. « L’âme se répand au-dehors sous la pression de la sensation, puis rentre en elle-même en attirant l’objet. » C’est surprenant mais stupide, tout comme Emile d’Audiffret [sic]. Quand la fièvre de la lecture me prend je deviens enragée et il me semble que jamais je ne lirai tout, je voudrais tant savoir et ma tête éclate et je suis de nouveau enveloppée comme dans un voile de cendres et de chaos.
Поки що — я щойно повернулась, провела годину з тіткою, Діною й Валіцьким, говорячи про Рим, про кардиналів. Діна розповідає мені про месу, на якій вона була з матірʼю в Соборі Св. Петра. То було велике свято, і там був молодий кардинал — дуже гарний і великий позер. Валіцький грає італійський марш, я співаю католицьку молитву латиною й так захоплююсь, що зрештою кажу: не можна по-справжньому кохати простого смертного — хоч би яким принцом він був. «Щоб я кохала як слід — треба короля чи прелата. Від монсеньйора до Папи».
Pour le moment, je viens de rentrer, je suis restée une heure avec ma tante, Dina et Walitsky à parler de Rome, des cardinaux. Dina me raconte la messe qu’elle a entendue à Saint-Pierre avec sa mère. C’était une grande fête, et il y avait là un jeune cardinal très beau et poseur. Walitsky joue la marche italienne, je chante la prière des catholiques en latin et m’exalte tellement que je finis par dire qu’on ne peut pas bien aimer un homme simple, quel que prince qu’il soit. « Pour que j’aime comme il faut, il faut un roi ou un prélat. Depuis un monseigneur jusqu’au Pape. »
Валіцький заговорив про Пʼєтро *. — Дивно, — кажу я, — що він не приїздить і не пише. — Але він думає, що ти в Генуї. — Ні, він прекрасно знає, що я не можу місяць пробути в Генуї. — Завтра напишу йому у відповідь на листа, якого ви мені від нього привезли. — Гаразд, любий, пишіть же — принаймні щось дізнаємось. — Напишу. Який Антонеллі дурний, — кажу я через деякий час, — якби він пішов у священики, він вже був би монсеньйором, а незабаром — кардиналом. — Щодо нього, — каже тітка, — він точно стане священиком за кілька років. — Так, — каже Валіцький, — один із трьох синів — інакше бути не може. І то буде Пʼєр. Його завжди призначали для Церкви: коли він був зовсім малий, кардинал надсилав йому замість іграшок кадильниці, хрести й медалі. А одного разу прислав повний священицький одяг для служіння меси. Досі ці спокуси погано вдавалися — але, мабуть, він нарешті поступиться. До речі, мені б це надзвичайно сподобалось — думаю, я вже казала про це тут.
Walitsky a parlé de Pietro *. - C’est étrange, dis-je, qu’il n’arrive et n’écrive pas. - Mais il te croit à Gênes. - Non, il sait bien que je ne puis pas rester un mois à Gênes. - Demain je lui écrirai la réponse à la lettre que vous m’avez apportée de lui. - C’est cela, mon cher, écrivez-donc au moins nous saurons quelque chose. - J’écrirai. Comme Antonelli est bête, dis-je au bout de quelque temps, s’il s’était fait prêtre, il serait déjà monseigneur et bientôt cardinal. - Quant à lui, dit ma tante, il sera prêtre pour sûr dans quelques années. - Oui, dit Walitsky, un des trois fils, ça ne peut être autrement. Et ce sera Pierre. On l’a toujours destiné à l’Église, et quand il était tout petit le cardinal lui envoyait en guise de joujoux des encensoirs, des croix et des médailles. Et un jour il lui envoya un habit complet de prêtre pour dire la messe. Jusqu’à présent ces tentations ont mal réussi, mais sans doute il va enfin céder. D’ailleurs cela me plairait énormément, je crois l’avoir déjà dit ici.
Я, мов несамовита, квапливо читаю Горація. Пані [де] Вейкерслот застала мене за малюванням, а Коліньйон за позуванням. Ця дама відʼїжджає через два дні до чоловіка в Бельгію. Мені її жаль — вона ненавидить його, як я ненавиджу Брускетті.
Je me dépêche comme une folle à lire Horace. Mme [de] Wykerslooth m’a trouvée peignant et Collignon posant. Cette dame part dans deux jours rejoindre son mari en Belgique. Je la plains car elle le hait comme je hais Bruschetti.
О! Коли я думаю, що є обранці, які розважаються, клопочуться, одягаються, сміються, танцюють, пліткують, кохають — словом, віддаються всім принадам світського життя, — а я гнию в Ніцці!! Валіцькому добре: він проводить життя, полюючи на кажанів із сарбаканом і на щурів із Віктором і Баґателью. Ці три грації іноді застигають хвилинами нерухомо, мов мисливські пси. О! Коли я думаю, що є щасливці, які живуть — поки я тут мертва!!
Oh ! quand je pense qu’il y a des élus qui s’amusent, qui s’agitent, qui s’habillent, qui rient, qui dansent, qui cancanent, qui aiment, qui se livrent enfin à tous les délices d’une vie mondaine et moi je moisis à Nice ! ! Walitsky est heureux lui, il passe sa vie à chasser les chauves-souris avec une sarbacane et les rats avec Victor et Bagatelle. Ces trois grâces restent quelquefois des minutes entières en arrêt comme des chiens de chasse. Oh ! Quand je pense qu’il y a des bienheureux qui vivent, pendant que je suis morte ici ! !
Я ще доволі смиренна — поки, поки не думаю, що живуть лише раз. Адже подумайте: живуть лише раз, і це життя таке коротке! Коли я думаю про це — я роблюсь несамовитою, і мозок мій перевертається так, що аж до розпачу. Живуть лише раз — і я гублю це дорогоцінне життя, ховаючись вдома, не бачачи нікого, сама, нещасна, сумна! Живуть лише раз — і мені губять це життя! Живуть лише раз — і змушують мене марнувати час, ганебно! І ці дні, що течуть, течуть, щоб ніколи не повернутись, — вкорочують моє життя! Живуть лише раз! Невже це й без того коротке життя мають ще вкорочувати, псувати, викрадати — так, викрадати ганебні обставини. Ах! Господи!
Je reste encore assez résignée tant que, tant que je ne pense pas que l’on ne vit qu’une fois. Car pensez seulement, on ne vit qu’une fois, et cette vie est si courte ! Quand je pense cela je deviens insensée et mon cerveau se bouleverse à en désespérer. On ne vit qu’une fois et je perds cette vie précieuse, cachée à la maison, ne voyant personne, seule, misérable, triste ! On ne vit qu’une fois et on me gâte cette vie ! On ne vit qu’une fois et on me fait perdre mon temps, indignement ! Et ces jours qui s’écoulent, s’écoulent pour ne jamais revenir, et abrègent ma vie ! On ne vit qu’une seule fois ! Faut-il que cette vie si courte soit encore raccourcie, gâtée, volée, oui volée par des circonstances infâmes. Ah ! Seigneur !
Примітки
Шарль Фурʼє (1772–1837) — французький соціаліст-утопіст, який задумав перебудувати суспільство на громади, що їх називав фаланстерами. ↩
Теодор Жуффруа (1796–1842) — французький філософ зі школи Віктора Кузена, що писав переважно про психологію та етику. ↩
У Марі: Emile dʼAudiffret [sic] (так у тексті). ↩