❦
Неділя, 4 червня 1876
Dimanche 4 juin 1876
Коли Ісус зцілив біснуватого1, учні запитали його, чому тим, хто намагався раніше, не вдалось зцілити його. І Ісус відповів їм:
Quand Jésus guérit le lunatique, ses disciples lui demandèrent pourquoi ceux qui y avaient essayé, n’ont pas pu le guérir. Et Jésus leur répondit :
— Через маловірʼя ваше; бо істинно кажу вам: якби ви мали віру хоч з гірчичне зерно, ви сказали б цій горі: «Перейди звідси туди» — і вона перейшла б, і ніщо не було б для вас неможливим.
— C’est à cause de votre incrédulité, car en vérité je vous dis que si vous aviez de la foi aussi gros qu’un grain de moutarde vous diriez à cette montagne : Transporte-toi d’ici-là ; et elle s’y transporterait et rien ne vous serait impossible.
Від цих слів мене немов осяяло — і вперше, мабуть, я повірила в Бога. Я встала, не тямлячи себе, склала руки, підвела голову, усміхалась — я була в екстазі.
A la lecture de ces paroles je fus comme illuminée et pour la première fois peut-être je crus en Dieu. Je me levai ne me sentant plus, je joignis les mains, je levai la tête, je souriais, j’étais en extase.
О! Так, я повірила, я сказала Богові, що маю віру, я зрозуміла, звідки беруться мої нещастя, — від браку віри, від моїх богохульних сумнівів. О! Ніколи, ніколи більше я не сумніватимусь. Не заради якоїсь нагороди, а тому що переконана, — бо вірю! Якщо я й сумнівалась, то це майже не моя провина: я ніколи не читала Священного Писання. До дванадцяти років мене балували, виконували мої бажання, але ніколи не думали про мою освіту (гувернантки були з двох років). Мама на це не була здатна — вона сама мало знає, вірить із забобонів, і нічого в неї шукати. У дванадцять я попросила вчителів — мені їх дали, я брала уроки — і на тому все. Програму я склала сама. Усім я зобовʼязана лише собі — за уроки тільки платили.
Oh ! oui, j’ai cru, j’ai dit à Dieu que j’avais la foi, j’ai compris d’où me venaient les disgrâces, de mon manque de foi, de mes doutes sacrilèges. Oh ! jamais, jamais je ne douterai plus. Pas pour mériter quelque chose, mais parce que je suis convaincue, parce que je crois ! Si j’ai douté ce n’est presque pas ma faute, je n’avais jamais lu les Écritures. Jusqu’à l’âge de douze ans on m’a gâtée, on a fait mes volontés mais on n’a jamais songé à mon éducation (j’avais des gouvernantes depuis l’âge de deux ans). Maman n’était pas capable, elle-même elle sait peu, elle croit par superstition et il ne faut rien chercher chez elle. A douze ans je demandai des maîtres, on m’en donna, j’ai pris des leçons et ce fut tout. Je rédigeai le programme moi-même. Je dois tout à moi-même, on ne faisait que payer les leçons.
Після цього захопленого пориву мене охопив страх — страх впасти в перебільшення, страх перед монастирем. О! Ні, я стала іншою — я була радісна. Тож я добре поспала й прокинулась спокійніша. У мене чорт знає чому розпухла ліва ступня — це мене дратує. Поки я малювала руку Коліньйон (7-й сеанс), тітка увійшла з листом для мене. Але я ані на мить не повірила, що він з Риму, — не повірила, бо надто боялась помилитись. І все ж я схвилювалась. Це Рікардо пише мені зі свого замку в Савої, біля Ізери.
Après cet élan enthousiaste, j’eus peur, peur de tomber dans l’exagération, peur du couvent. Oh ! non, j’étais transformée, j’étais joyeuse. Aussi je dormis bien et me réveillai plus calme. J’ai diable sait pourquoi le pied gauche enflé, cela m’ennuie. Pendant que je peignais la main de Collignon (7’ séance) ma tante entra avec une lettre pour moi. Mais je ne crus pas un instant qu’elle vînt de Rome, je ne l’ai pas cru car j’avais trop peur de me tromper. Je me troublai néanmoins. C’est Ricardo qui m’écrit de son château en Savoie, près de l’Isère.
Тітка отримала шістнадцять тисяч рублів, і всі поїхали до Монако.
Ma tante a reçu seize mille roubles et tout le monde est allé à Monaco.
Бібі приходить під час обіду, а після ми йдемо до мене й порушуємо релігійне питання, яке піднімає на ноги всі мої словники й викликає дуже цікаві суперечки між мною, Коліньйон і Біховцем. Діна переривала нас історіями про Ґалулу чи Марсель. Я цілком поринула в серйозне: ми перегортали Біблію, досліджували початки Церкви — Церкви Ісуса. Перші папи, перші секти II і III ст. Монтаністи й Новатіани2, які першими заперечили сповідь. До речі, відомо, що сповідь існувала майже від початку світу — в єгипетських жерців.
Bibi vient pendant le dîner et après on va chez moi et on soulève une question religieuse qui met en mouvement tous mes dictionnaires et provoque des débats très intéressants, entre moi, Collignon et Bihovetz. Dina nous interrompait par des histoires de Galula ou de Marcelle. J’étais tout entière au sérieux, nous avons feuilleté la Bible, recherché les commencements de l’église, l’église de Jésus. Les premiers papes, les premières sectes du II^e^ et III^e^ siècle. Les Montanistes et les Novatiens qui ont les premiers réfuté la confession. D’ailleurs on sait que la confession a existé presque depuis le commencement du monde, chez les prêtres égyptiens.
Щодо християнства — сповідь була обовʼязковою лише після якогось злочину, і тоді вона була публічна. Це не завжди було зручним, тож уже з III ст. вона стала таємною — але й далі добровільною. Лише 1215 р. на третьому Латеранському соборі Інокентій III3 проголосив її обовʼязковою раз на рік. Я вважаю, що сповідь — то добра річ, оскільки потреба в ній виявилась сама собою, вона не була ані вигадана, ані навʼязана — потреба в ній відчулась. Лише одне огидне й абсурдне — купівля індульгенцій.
Quant au christianisme, elle ne fut obligatoire qu’à la suite de quelque crime et alors elle était publique. Ce n’était pas toujours commode ; aussi dès le III^e^ siècle fut-elle secrète mais toujours volontaire. Ce n’est qu’en 1215 au troisième concile de Latran qu’innocent III la décida obligatoire une fois par an. Moi je crois que la confession est une bonne chose, puisque son besoin s’est fait sentir, qu’elle n’a été ni inventée ni imposée, mais le besoin s’en est fait sentir. Seulement ce qui est infâme et absurde, c’est l’achat des indulgences.
Взагалі, священик не має права відпускати гріхи.
En général, le prêtre n’a pas le droit de pardonner.
Ісус дав цю владу апостолам своїм, але апостоли були святими, всі натхненні Божим духом. А їхні наступники — лише прості люди, настановлені служити в церквах і якнайкраще піклуватись про душі. Вони не можуть прощати, а тим більше продавати це прощення. Тоді виходить, що кожен злочинець може чинити найбільші мерзоти й прямісінько потрапити на небо — заплативши!
Jésus avait donné ce pouvoir à ses apôtres, mais ses apôtres étaient des saints tous inspirés du souffle divin. Tandis que leurs successeurs ne sont que de simples hommes qui sont institués pour servir dans les églises et avoir autant que possible soin des âmes. Ils ne peuvent pas pardonner, et à plus forte raison vendre ce pardon. A ce compte-là chaque scélérat peut faire les plus grandes vilenies et monter droit au ciel en payant !
— Що звʼяжете, те буде звʼязане; і що розвʼяжете, те буде розвʼязане. Спираючись на ці слова, священики й привласнили собі право відпускати гріхи.
— Ce que vous lierez, sera lié ; et ce que vous délierez sera délié. C’est en se fondant sur ces paroles que les prêtres se sont arrogés le droit d’absoudre.
Зізнайтесь — це вже притягнуто за вуха.
Avouez que c’est tiré par les cheveux.
Потім порушили питання про Іоанна XIII4, який, кажуть, був жінкою — папесою. Мушу зізнатись, що ця легенда ніде не підтверджена. І все ж пан Корнеліус, тесть діда, колись, коли зайшла про це розмова, дістав зі своєї розкішної бібліотеки латинський рукопис і переклав уривок, де йшлося про церемонію обрання Папи — і з якого приводу ця церемонія була встановлена. Старий Корнеліус був дуже вченою людиною. І я сама бачила у Ватикані крісло вельми незвичайне — мені сказали, що це те саме крісло, на якому під час обрання Папи перевіряють його стать.5
Puis on a soulevé la question de Jean XIII qui fut, dit-on, une papesse. Je suis forcée d’avouer que cette fable n’est confirmée nulle part. Et pourtant M. Cornélius, le beau-père de grand-papa a, un jour qu’on parlait de cela, tiré de sa splendide bibliothèque un manuscrit latin et en traduisit le passage qui parlait de la cérémonie de l’élection du Pape, et à quel propos cette cérémonie a été instituée. Le vieux Cornélius était très savant. Et moi-même j’ai vu au Vatican une chaise fort extraordinaire qu’on m’a dit être celle de la cérémonie de laquelle on s’assure du sexe du pape à son élection.
До того ж хіба не звертаються до нього з питанням: «Чи маєш...?6»
D’ailleurs ne lui adresse-t-on pas cette question : « Habeas... ? »
Аби суперечки не надто нас засмучували, я раптом, посеред богословської фрази, зачитувала максиму Ларошфуко — і ці мирські слова так разюче контрастували з рештою, що всі вибухали сміхом. Це було мов чорний оксамит поруч із білим атласом.
Pour que les discussions ne nous rembrunissent pas trop, je lisais tout à coup au milieu d’une phrase sur la théologie une maxime de La Rochefoucauld et ces paroles profanes contrastaient si fort avec les autres qu’on éclatait de rire. C’était comme du velours noir à côté du satin blanc.
Розлука послаблює пристрасті посередні й посилює великі — так само як вітер гасить свічки й роздмухує вогонь.7
L’absence diminue les passions médiocres et augmente les grandes comme le vent éteint les bougies et allume le feu.
Ось це разюче. Ах! Якби всі максими були такими ж правдивими й точними.
Voilà qui est frappant. Ah ! si toutes les maximes étaient aussi vraies et aussi justes.
О! Антонеллі! Нехай буде проклятий за свою слабкість і боягузтво! Абсурдно думати, що він мене обдурив, — бо тоді він не розповів би батькам, і ті зі свого боку не зробили б жодних кроків. Але як пояснити це мовчання? Я поясню. Його відіслали з Риму — це більш ніж вірогідно. Але яке боягузливе серце! О! Ні, він мене не кохає: навіть найслабші люди черпають снагу з кохання. Тим більше кохання взаємного — адже він не знає, що я його не люблю. Як можна любити такого чоловіка?
Oh ! Antonelli ! Qu’il soit maudit pour sa faiblesse et sa lâcheté ! Il est absurde de penser qu’il m’ait trompée, car dans ce cas il n’en aurait pas parlé à ses parents et ces gens de leur côté ne feraient aucune démarche. Mais comment expliquer ce silence ? Je l’explique, moi. On l’a renvoyé de Rome, c’est plus que probable. Mais quel cœur lâche ! Oh ! non, il ne m’aime pas, les gens les plus faibles puisent de l’énergie dans leur amour. Surtout un amour partagé, car enfin il ne sait pas que je ne l’aime point. Comment aimer un pareil homme ?
Хіба він не повторював мені десять разів, без жодного мого прохання:
Ne m’a-t-il pas répété dix fois, sans que je le lui demande,
— Я приїду до Ніцци, я писатиму вам щодня.
— Je viendrai à Nice, je vous écrirai tous les jours.
Але йому заборонили мене кохати — і він послухав.
Mais on lui a défendu de m’aimer et il a obéi.
Боже! Що ж вони написали з Ніцци!
Dieu ! qu’ont-ils donc écrit de Nice !
О лють, о сором!
O rage, ô honte !
Так, я вірю в Бога, в Ісуса Христа — але це не значить, що Бог звертає на мене увагу. Без сумніву, він бачить мене, чує — але молитов моїх не вислуховує.
Oui je crois en Dieu, en Jésus-Christ mais cela ne veut pas dire que Dieu fasse attention à moi. Sans doute il me voit il m’entend mais il ne m’exauce pas.
І все ж, коли та жінка8 прийшла просити його зцілити доньку, хіба він не відповів, побачивши, звісно, глибину її душі: «О жінко, велика твоя віра — і буде тобі милість».
Et pourtant lorsque cette femme vint le prier de guérir sa fille n’a-t-il pas répondu, voyant sans doute le fond de son âme : « O femme, ta foi est grande et miséricorde te sera faite. »
Невже він не бачить, яка в мене віра, — і не змилується?
Ne voit-il pas quelle est ma foi et ne fera-t-il pas miséricorde ?
Учора я складала руки, підводила очі до неба й благала Бога, щоб я забула про себе — щоб не думала позувати.
Hier, je joignais les mains, je levais les yeux au ciel et je suppliais Dieu de faire que je m’oublie, que je ne pense pas à poser.
Я хотіла думати лише про Бога — і думала лише про нього, і він почув мене й зрозумів.
Je voulais ne penser qu’à Dieu et j’ai pensé à lui seul, et il m’a entendue et comprise.
Все змінилось із учорашнього дня. Раніше я молилась від відчаю — тепер молюсь з переконання.
Tout est changé depuis hier. Avant je priais par désespoir, à présent je prie par conviction.
Щодо Богородиці в мене є сумніви.
J’ai des incertitudes sur le compte de la Vierge.
Чи вона проста жінка, яку Бог обрав, щоб вона стала матірʼю Христа, чи свята, яка може бути посередницею між нами й Богом? Я остерігаюся будь-яких здогадів і не хочу переймати засад ні нашої церкви, ні протестантів. Я хочу читати Святе Письмо — воно скаже мені правду.
Est-elle une simple femme que Dieu a choisie pour être la mère du Christ, ou bien sainte et pouvant servir d’intermédiaire entre nous et Dieu ? Je me garde bien de faire des suppositions ou d’adopter les principes de notre église ou des protestants. Je veux lire les Écritures, elles me diront la vérité.
Про свою релігію я знаю лише те, що знають усі: мене ніколи нічого серйозного не вчили. Я читаю Старий і Новий Завіт і хочу вірити в те, що вони мені кажуть. Хіба найпростіша й найправдивіша релігія, єдина правдива, не в словах Христа? Нинішні релігії перекручені — надто вже їх обмірковували й припасовували до людських примх, — так само як оповідь, що пройшла через десяті вуста, нічим не схожа на ту, що вийшла з перших.
Je ne sais de ma religion que ce que tout le monde sait, on ne m’a jamais rien enseigné de sérieux. Je lis l’Ancien et le Nouveau Testament et je veux croire en ce qu’ils me disent. La religion la plus simple et la plus vraie, la seule vraie, n’est-elle pas dans les paroles du Christ ? Les religions de nos jours sont faussées, à force d’être raisonnées et arrangées selon les caprices des hommes, comme un récit sortant de la dixième bouche ne ressemble en rien à celui de la première bouche.
Зрештою, найнезаперечніший доказ того, що релігії перекручені, — це те, що їх кілька. А як їх могло б бути кілька, коли був лише один Христос, який навчав лише одного вчення?
D’ailleurs ce qui prouve irrécusablement que les religions sont faussées, c’est qu’il y en a plusieurs. Et comment y en aurait-il plusieurs quand il n’y a eu qu’un seul Christ qui n’a enseigné qu’une seule doctrine ?
Я не хочу йти за людськими манівцями, коли Бог з ласки своєї дає мені зрозуміти істину.
Je ne veux pas suivre l’égarement des hommes, puisque Dieu me fait la grâce de me permettre de comprendre la vérité.
— Ви теж блукаєте, — скажуть мені. Ні, я анітрохи не блукаю. Я не можу втовкмачити [їм], що ні в чому не відступаю від Святого Письма, від слів Христа.
— Vous vous égarez aussi, dira-t-on. Non, je ne m’égare point. Je ne puis [leur] faire [en]tendre que je ne m’écarte en rien des Écritures, des paroles du Christ.
— Кожен розуміє його по-своєму.
— Chacun les comprend à sa façon.
О ні! Це тільки покручені уми бачать усе на свій лад.
Oh ! non, ce sont les esprits de travers qui voient à leur guise.
Але всі здорові уми, навіть посередні, розуміють так, як написано, — так само як кожен бачить день, коли світло, і відрізняє біле від зеленого.
Mais tous les esprits bien faits, même médiocres, comprennent comme c’est écrit, de même que tout le monde voit le jour quand il fait clair, et distingue le blanc du vert.
Боже мій, прости мені, якщо я помиляюся, і не карай мене за це.
Mon Dieu pardonnez-moi si je me trompe et ne m’en punissez-pas.
Примітки
lunatique — у французькому релігійному контексті 1870-х: епілептик або біснуватий (як у Євангелії від Матвія 17:14–20), а не просто примхлива людина. Марі цитує зі свого читання Біблії. ↩
Монтаністи (II ст.) і Новатіани (III ст.) — ранньохристиянські розкольницькі секти. Новатіани заперечували владу Церкви відпускати гріхи тим, хто відступився під час гонінь, — позиція, що зачіпає право «звʼязувати й розвʼязувати». ↩
Папа Інокентій III (1198–1216) на Четвертому Латеранському соборі (1215) — Марі дещо плутає його з Третім. Собор 1215 р. зробив щорічну сповідь обовʼязковою для всіх католиків. ↩
Марі має на увазі легенду про папесу Іоанну, яку іноді називають Іоанном VIII, — нібито жінку-папу IX ст. Легенда не підтверджується сучасними їй джерелами. ↩
sedia stercoraria — продірявлене (перфороване) крісло, спірний атрибут середньовічного ритуалу обрання Папи, призначення якого досі обговорюють історики. ↩
В оригіналі латиною: «Habeas... ?». Урвана латинська фраза з легенди про папесу Іоанну: натяк на ритуальне запитання, з яким нібито зверталися до новообраного Папи. ↩
Ларошфуко, «Максими», № 276 (1678). Марі схвально цитує її в наступному абзаці. ↩
Та жінка — хананеянка, що благала Христа зцілити її доньку; спершу відмовивши, він відповів: «О жінко, велика віра твоя, нехай буде тобі, як ти хочеш» (Мт 15:21–28; пор. Мк 7:24–30). ↩