❦
Неділя, 28 травня 1876
Dimanche, 28 mai 1876
Після церкви ми зайшли до пані де Баллот. Потім я взялася малювати; о пʼятій годині примчала тітка і з порогу вигукнула, кого вона бачила.
Après l’église nous avons passé chez Mme de Ballote. Ensuite je me mis à peindre, à cinq heures arriva ma tante en s’écriant qui elle a vu.
— Одіффре!
— Audiffret !
— Так і є.
— Juste.
Вона квапила мене вийти, ніби я мала виходити заради Одіффре.
Elle me pressait de sortir comme si je devais sortir pour Audiffret.
Бачимо звичну публіку, до якої додався ще й недільний люд.
On voit le public habituel augmenté des gens de dimanche.
Ми огинали ріг Публічного саду, коли Одіффре сів у фіакр1, усміхнувся мені, вклонився і поїхав за нами — бо нам було по дорозі, — аж до площі Масена; тоді він звернув на набережну Сен-Жан-Батист, а ми — на авеню де ла Ґар.
Nous tournions l’angle du Jardin public quand Audiffret monta en fiacre, me sourit, me salua, et nous suivit, car nous allions dans la même direction, jusqu’à la place Masséna, alors il alla au quai Saint-Jean-Baptiste et nous à l’avenue de la Gare.
Я ледь відповіла на вітання, і кажуть, що я зблідла. Може й так — я дуже тремтіла і насилу ховала це тремтіння.
J’ai à peine salué et on assure que j’ai pâli. Ça se peut, je tremblais beaucoup et j’avais de la peine à cacher ce tremblement.
Він такий же гарний, як завжди, і сидить у фіакрі гамільтоново2, як завжди. Та й чому б йому, власне, змінюватися?
Il est beau comme toujours, et posé hamiltonnement comme toujours en fiacre. Pourquoi changerait-il, au fait ?
Щойно я побачила цю людину, як одразу почала кохати Антонеллі — немов із досади.
A peine eus-je vu cet homme que je me mis à aimer Antonelli, comme par dépit.
Одіффре, хоч сам і бездушний, — душа Ніцци; я відчувала це так гостро, що, побоюючись, щоб мене не розгадали, перебільшила звичні скарги на нудьгу, на Саетоне, на Ніццу.
Audiffret, bien que lui-même sans âme, est l’âme de Nice ; je le sentais si bien que, de peur qu’on ne me devinât, j’exagérai les plaintes habituelles contre l’ennui, contre Saetone, contre Nice.
Дорогою до Рима і в перші дні у Вічному місті я думала лише про повернення до Ніцци, твердо вирішивши зустрічати Одіффре холодно3 і плювати на нього. Антонеллі примусив мене забути про це і зненавидіти Ніццу; попри все я тут, нудьгую — тобто нудьгувала, бо тепер уже ні. Я чекаю на листа з Рима із цілком терпимим нетерпінням, але прибуття Дивовижного4 мене досить бавить*. Ну ось, починається знову! Ні, але пригадаймо трохи... так, памʼятаю, я продиктувала собі цілий план поведінки, він навіть записаний — та дарма, мені досить поводитися так само, як із Саетоне. Байдужість, що межує з презирством. Думаю, я досить пояснила поведінку цього пана, щоб було зрозуміло: моя може бути лише такою, як я щойно сказала.
En partant pour Rome et les premiers jours dans la Ville Éternelle je ne pensais qu’au retour à Nice, prenant la ferme résolution de battre froid Audiffret et de lui cracher dessus. Antonelli me l’a fait oublier et haïr Nice ; j’y suis malgré cela, je m’ennuie, ou je me suis ennuyée, car je ne m’ennuie plus. J’attends avec une passable impatience une lettre de Rome, mais je suis assez amusée de l’arrivée du Surprenant*. Bon, voilà que ça recommence ! Non, mais souvenons-nous un peu... oui, je me souviens, je me suis dicté tout un plan de conduite, il est écrit mais c’est inutile, je n’ai qu’à me conduire comme avec Saetone. Indifférence frisant le mépris. Je crois avoir suffisamment expliqué la conduite du monsieur pour qu’on sache que la mienne ne peut être que ce que je viens de dire.
Є ще один лист від Кутона, і, оскільки Данілова якраз була в нас, я розповіла їй про нього. Цей добродій разів десять приходив до неї і розповідав про своє кохання й страждання, запевняючи, що він багатий, знатний і що я його кохаю.
Il y a une nouvelle lettre de Couthon et comme la Daniloff était là je lui en parlai. Ce monsieur est venu une dizaine de fois chez elle lui raconter son amour et sa peine, assurant être riche et noble et aimé de moi.
Ось що мене обурює. Я попрохала маму покласти цьому край, а якщо добродій упиратиметься — поскаржитися пану прокурору Республіки.
Voilà quelque chose qui me met en colère. J’ai prié maman de mettre fin à cela et si le monsieur s’obstine, de se plaindre à M. le procureur de la République.
Повернувшись додому, я підійшла до вікна... дивно — нічого ніби не змінилося, мені здається, що це минулий рік. Аж до сьогоднішнього вечора я не помічала ні гарного неба, ні моря, ні місяця, ні чорних дерев, ні співів ніццянців, що водили «травневі хороводи»5. Я помітила все це раптом — і завдяки присутності цього нікчемного, цього красивого ніццянця. Ніколи пісні Ніцци не здавалися мені такими чарівними. Повернувшись із Рима до Ніцци, я дивувалася, чому не знаходжу тут жодного з торішніх чарів, яких так чекала цього року; зрозуміло: нікого не було. Тепер — інша справа.
Rentrée chez moi je me mis à la fenêtre... c’est bizarre, rien ne semble changé, il me semble que c’est l’année dernière. Jusqu’à ce soir je ne remarquais ni le beau ciel, ni la mer, ni la lune, ni les arbres noirs, ni les chants des Niçois tournant le Mai. J’ai remarqué tout cela et tout d’un coup, et grâce à la présence du vil, du beau Niçois. Jamais les chansons de Nice ne m’ont parues si charmantes. Je m’étonnais en rentrant à Nice de Rome, de n’y trouver aucun des charmes de l’année passée, dont je m’étais fait une telle idée pour cette année, c’est clair, il n’y avait personne ; à présent c’est autre chose.
Сьогодні ввечері я кохаю Антонеллі з якимось завзяттям. Бідний Антонеллі — ось яка нагорода за його кохання!
J’aime Antonelli avec acharnement ce soir. Pauvre Antonelli, voilà comment se récompense son amour !
До речі, це мені дещо нагадало. Невже він більше мене не кохає, чи, може, їм написали про нас щось дуже гарне? О! Ось думки, що геть вибили б мене з колії, якби я не була якоюсь мірою приголомшена спогадами минулого року — кумкання жаб, дзюрчання фонтану, далекі пісні й рокіт хвиль, — і все це час від часу опошлює гуркіт якогось прозаїчного екіпажу.
Tiens, cela m’y fait penser. Il ne m’aime donc plus, ou on leur a écrit de bien belles choses sur notre compte ? Oh ! voilà des pensées qui me bouleverseraient si je n’étais pas en quelque sorte abrutie par les souvenirs de l’année dernière, le chant des grenouilles, le murmure de la fontaine, les chants lointains et le mugissement des vagues, tout cela avili de temps en temps par le bruit d’une prosaïque voiture.
Мені треба йти до церкви — щоб більше не думати ні про яку велич і дивитися на посередність Антонеллі як на неможливе щастя.
Il me faut aller à l’église pour ne plus penser à aucune grandeur et pour regarder la médiocrité d’Antonelli comme un bonheur impossible.
Там я почуваюся самотньою, нещасною, зневаженою чи непоміченою, — о ні! — зневаженою!
Là, je me sens seule, misérable, méprisée ou ignorée, oh ! non, méprisée !
Повернімося до Одіффре: як подумаю, що в перші дні в Римі я зізнавалася, ніби не маю в житті іншої мети, крім перемоги над Одіффре! Як усе змінилося! Звісно, я маю на нього образу — але не більшу, ніж на інших; мені неприємно думати, що він зараховує мене до своїх жертв, — сподіваюся, що ні. А враження, яке він на мене справляє, пояснюється просто моєю великою чутливістю до краси. Безперечно, не можна судити про чоловіків із тваринної точки зору — але краса є краса, і надто коли вона шикарна. Втім, я не розумію краси вульгарної, грубої, мужицької; не розумію її, не зауважую і не говорю про неї.
Revenons à Audiffret : quand je pense que les premiers jours à Rome j’avouais n’avoir d’autre but dans la vie que de triompher d’Audiffret ! Que c’est changé ! Certes je lui garde rancune, mais pas plus qu’aux autres ; je suis contrariée de croire qu’il me compte au nombre de ses victimes, j’espère que non. Quand à l’effet qu’il me fait, il est simplement dû à ma grande sensibilité pour la beauté. On ne peut certes pas juger les hommes du point de vue animal mais la beauté est la beauté et surtout lorsqu’elle est chic. D’ailleurs je ne comprends pas la beauté vulgaire, grossière, paysanne, je ne la comprends, ni la remarque, ni en parle.
Тож само собою зрозуміло: якщо я кажу, що такий-то гарний, це означає, що він.... гарний, чорт забери!
Aussi c’est bien entendu que si je dis que tel et tel est beau, cela veut dire qu’il est.... beau, pardieu !
А коли людина гарна — я схиляюся.
Et lorsqu’on est beau, je m’incline.
Я читаю Горація й Тібулла6; останній говорить лише про кохання — мені це до вподоби. До того ж у мене є латинський текст із французьким перекладом, це для мене добра вправа.
Je lis Horace et Tibulle, ce dernier ne parle que d’amour et ça me va. Et puis j’ai le texte latin avec le français, cela m’exerce.
Ах! Чому Антонеллі немає тут?
Ah ! Pourquoi Antonelli n’est-il pas ici ?
Аби лиш уся ця шлюбна історія, яку я з легковажності затіяла, мені не зашкодила. Я цього боюся. Не варто було нічого обіцяти Антонеллі, треба було сказати йому:
Pourvu que toute cette histoire de mariage, que j’ai suscitée par légèreté, ne me nuise. J’en ai peur. Il ne fallait rien promettre à Antonelli, il fallait lui dire :
— Дякую вам за честь, яку ви мені робите, але не можу сказати «так», не порадившись, і головне — без згоди моїх батьків; нехай ваші зносяться з моїми, і побачимо. Що стосується мене особисто, — могла б я додати, щоб помʼякшити, — я нічого не матиму проти вас.
— Je vous remercie de l’honneur que vous me faites mais je ne puis vous dire oui avant de m’être consultée et surtout sans l’accord de mes parents ; que les vôtres en réfèrent aux miens et on verra. Quant à moi, pouvais-je ajouter pour adoucir, je n’aurai rien contre vous.
Цього, разом з однією з моїх любʼязних усмішок і рукою для поцілунку, було б досить; і я б не скомпрометувала себе, і в Римі б не пліткували, і все було б добре. Розуму мені не бракує — але він завжди приходить запізно.
Ceci accompagné d’un de mes sourires aimables et d’une main à baiser, aurait suffi et je ne me compromettais pas, et on ne bavardait pas à Rome et tout était bien. J’ai de l’esprit mais il me vient toujours trop tard.
Зрештою, нічого страшного не сталося. Вони збирають довідки — це цілком природно, ми могли б і не знати про це. Так... але говорять... так, але хіба не говорили про Дивовижного*?
Après tout, il n’y a pas de malheur arrivé. Ils prennent des informations, c’est très naturel, nous aurions pu ne pas le savoir. Oui... mais on parle... oui, mais n’a-t-on pas parlé du Surprenant* ?
Це мама вселила мені ці тривоги. Говорили про панн, які не виходять заміж.
C’est maman qui m’a mis ces inquiétudes en tête. On parlait des demoiselles qui ne se mariaient pas.
— Щодо панни де Сент-Еньян, — сказала мама, — вона не виходить заміж, бо скомпрометувала себе з графом де Дісбахом.
— Quant à Mlle de Saint-Aignan, dit ma mère, elle ne se marie pas parce qu’elle s’est compromise avec le comte [de] Diesbach.
Я почервоніла, і відтоді думка, що я скомпрометувала себе з Антонеллі, не залишає мене. Це лише думка. Чим же я скомпрометувала себе! Хіба дівчині не завжди приписують шлюби, аби лиш вона була гарненькою і мала залицяльників?
J’ai rougi et depuis ce moment l’idée que je me suis compromise avec Antonelli ne me quitte pas. Ce n’est qu’une idée. Comment me suis-je compromise ! Ne prête-t-on pas toujours des mariages à une jeune fille, pourvu qu’elle soit jolie et entourée ?
Правда, але Пʼєтро, щоб досягти свого, кричить на все горло, що він мене кохає і що я його кохаю; у своїй чесній відвертості він, не вагаючись, розповість про це друзям.
C’est vrai, mais Pietro pour obtenir ce qu’il veut, crie à tue-tête qu’il m’aime et que je l’aime ; dans sa candeur honnête il n’hésitera pas à le dire à ses amis.
— Так, — скаже він з чесним і щирим виглядом, — це правда, ми кохаємо одне одного і збираємося одружитися...
— Oui, dira-t-il d’un air honnête et vrai, c’est vrai, nous nous aimons et nous allons nous marier...
Він не вміє нічого приховувати, а проте він розумний хлопець. Ця велика відвертість йому дуже шкодить.
Il ne sait rien cacher et pourtant c’est un garçon d’esprit. Cette grande franchise lui nuit beaucoup.
Звісно, краще було б дати гарну відповідь на зразок тієї, що ви щойно прочитали, — але це позбавило б мене стількох задоволень! А життя таке коротке. Та й потім (завжди є «та й потім»), та й потім я була майже певна, що говорю серйозно, — завдяки словам Вісконті.
J’aurais sans doute mieux fait de faire une belle réponse comme celle que vous venez de lire, mais cela m’économiserait tant de plaisir ! et la vie est si courte. Et puis (il y a toujours et puis,) et puis j’étais presque sûre de parler sérieusement, grâce aux paroles de Visconti.
Мій лист вирушив у пʼятницю і прибув у суботу. Я даю йому двадцять чотири години, щоб написати відповідь. Найпізніше у вівторок вона має бути в мене. Він не напише! О! Ось це вже було б більш ніж нечемно!
Ma lettre est partie vendredi et arrivée samedi. Je lui donne vingt-quatre heures pour écrire la réponse. Au plus tard, je dois l’avoir mardi. Il ne m’écrira pas ! Oh ! voilà qui serait plus qu’impertinent par exemple !
Погано я зробила, що не дала тієї гарної відповіді. Так, але я справді була дуже схвильована, і коли він сказав мені з таким благаючим, таким ніжним виглядом: «Тоді дайте мені зрозуміти!» — я не знайшла нічого кращого, як дати йому це зрозуміти, схиливши голову йому на плече. Я нічого не розраховувала й не обмірковувала — я підкорилася природному поривові; може, це й була помилка. Розважливі скажуть «так», сентиментальні — «ні». Це було для мене новим; зі звичкою прийде байдужість, — але цього разу було вперше (тих, що були мені огидні, я не рахую) і я була зворушена, схвильована, зачарована і віддалася насолоді хвилини.
J’ai mal fait de ne pas avoir fait ma belle réponse. Oui, mais j’étais vraiment très troublée et lorsqu’il me dit d’un air si suppliant, si tendre : - « Faites-le moi comprendre alors ! » - je ne trouvai rien d’autre à faire que de le lui faire comprendre en laissant tomber ma tête sur son épaule. Je n’ai ni calculé, ni réfléchi, j’ai suivi l’impulsion naturelle, j’ai eu tort peut-être ; les raisonnables diront que oui ; les sentimentales que non. C’était nouveau pour moi, avec l’habitude viendra l’indifférence, mais cette fois était une première fois (je ne compte pas les détestations) et j’ai été émue, troublée, charmée, et je me suis laissée aller au plaisir du moment.
Я стверджую, що прожила кілька життів, як Каліостро7, — ось чому я не докоряю собі, бо знаю, що таке бути молодою; і поки молодість не виходить за межі розсудливості — я їй не заважаю. Серед суворого розуму треба трохи волі, трохи безладу — інакше життя було б надто одноманітним, надто скутим.
Je prétends avoir vécu plusieurs fois comme Cagliostro, c’est pour cela que je ne m’accuse pas, car je sais ce que c’est que d’être jeune et, tant que la jeunesse ne va pas au-delà des bornes de la prudence, je la laisse aller. Au milieu de la raison sévère il faut un peu d’abandon, un peu de désordre, sans cela la vie serait trop monotone, trop raide.
Все це чудово — а все ж пліткують!
Tout cela est fort bien, mais on jase tout de même !
Я говорила «ні», була «крижаною», кокетувала, дражнила якомога довше; тягла б і далі, залишись я в Римі, — але напередодні відʼїзду не варто було залишати по собі холодний спогад; ось чому я помʼякшала, і, не вміючи бути дуже закоханою, я дала йому виговоритися, мовчала — і чоловік був задоволений. Я мучила його два-три місяці; я вважала, що він заслуговує на нагороду, — я її дала, — і ось тепер жалкую про це. Здається мені, що я надто поступилася, а його минулі страждання вже нічого для мене не важать — втім, і для нього теж. Коли досягаєш щастя, сумні спогади швидко стираються. Ось про що я жалкую. Я відчуваю величезне задоволення, роблячи людей нещасними або принаймні збентеженими, — і не можу пробачити собі, що добре прийняла Антонеллі.
J’ai dit non, j’ai été « de glace », j’ai été coquette, j’ai taquiné aussi longtemps que possible, j’aurais encore continué si j’étais resté à Rome mais, à la veille du départ, il n’était pas prudent de laisser un souvenir froid, c’est pour cela que je me suis adoucie et ne pouvant être très amoureuse j’ai laissé dire, je me suis tue, et l’homme a été satisfait. Je l’ai tourmenté pendant deux ou trois mois, je croyais qu’il méritait une récompense, je l’ai accordée et voilà que je la regrette, il me semble avoir trop écouté et ses souffrances passées ne me semblent plus rien, comme à lui aussi d’ailleurs. En arrivant au bonheur, les souvenirs tristes s’effacent vite. Et voilà ce que je regrette. J’éprouve un immense plaisir à rendre les gens malheureux ou tout au moins tourmentés et je ne me pardonne pas d’avoir bien reçu Antonelli.
Мені здається, що кохання не переживає невизначеності, страху й муки. Воно, може, й переживає — але зменшується на всю вагу цих трьох таких жахливих іменників; втім, позбуваючись їх, воно не зменшується, а звільняється: як діамант стає меншим після огранювання — так і кохання; але від цього ні те, ні інше не втрачає своєї цінності — хіба що в очах натовпу, який воліє кількість, а не якість. Хоча трохи страху не завадить, це правда — але хіба можна дуже кохати, не боючись трохи?
Il me semble que l’amour ne survit pas à l’incertitude, à la crainte et au tourment. Il survit peut-être mais il diminue de toute l’importance de ces trois substantifs si atroces, d’ailleurs en les perdant il ne diminue pas, il se débarrasse ; comme un diamant devient plus petit après être poli, de même l’amour, mais, pour cela, ni l’un ni l’autre ne perdent leur valeur qu’aux yeux du vulgaire qui aime mieux la quantité que la qualité. Pourtant un peu de crainte ne gâte rien, c’est vrai mais aime-t-on jamais beaucoup sans craindre un peu ?
О! Я неспокійна — я чекаю цього листа і... ви ж бачите, що я боюся! Він може прийти завтра, якщо він поспішить, якщо він мене кохає. Боже, прости мені всі мої міркування; я говорю дуже погані речі — але Ти ж бачиш, що я сама не погана. Я не кохаю Антонеллі — і прийшла б у відчай, якби він мене не кохав.
Oh ! je suis inquiète, j’attends cette lettre et... vous voyez bien que je crains ! Elle peut arriver demain s’il se dépêche, s’il m’aime. Dieu, pardonnez-moi toutes mes réflexions, je dis des choses très vilaines mais vous voyez bien que je ne suis pas vilaine moi-même. Je n’aime pas Antonelli et je serais au désespoir s’il ne m’aimait pas.
Гляньте-но! Ось і кінець зошита.
Tiens ! voilà la fin du cahier.
Усю ніч мені снилися ченці, кокотки8, кухарі. Але сни святкових днів мають силу лише до обіду.
Toute la nuit j’ai rêvé de moines, de cocottes, de cuisiniers. Mais les rêves des jours de fêtes ne comptent que jusqu’au dîner.
Чоловік, дружина, герцог, кохання, Gioia*.9
Mari, femme, duc, amour, Gioia *.
Примітки
Fiacre — найманий кінний екіпаж; громадський транспорт, а не приватна карета. ↩
Маріїн неологізм «гамільтоново» — прислівник, утворений від власного імені Гамільтона, ідеалізованого нею аристократичного взірця. Форма означає «по-гамільтонськи», «з герцогською величністю». ↩
«Battre froid» — дослівно «бити холодом»; французька ідіома на позначення підкреслено холодного, зневажливого ставлення до когось. ↩
«Le Surprenant» — «Дивовижний»: Маріїне прізвисько для Еміля дʼОдіффре; зірочка після імені — позначка друкованого видання (Mon Journal*, т. 8), яка відсилає читача до покажчика прізвиськ, а не Маріїн знак. ↩
«Tournant le Mai» — традиція ніццянців: травневі хороводи і пісні на свято першого травня. ↩
Горацій (65–8 до н.е.) і Тібулл (бл. 55–19 до н.е.) — класичні латинські поети; Марі читала їх у двомовних виданнях, вправляючись у латині. ↩
Граф Алессандро ді Каліостро (1743–1795) — авантюрист і окультист, відомий тим, що стверджував, ніби прожив кілька перевтілень і має надприродні здібності. ↩
Cocottes — модні утриманки чи куртизанки доби Другої імперії та ранньої Третьої республіки. ↩
Список слів: Mari (чоловік), femme (дружина), duc (герцог — Гамільтон), amour (кохання), Gioia (коханка герцога Гамільтона; іт. «радість»). Зірочка після Gioia — позначка друкованого видання (Mon Journal, т. 8), яка відсилає до покажчика прізвиськ (Gioia = пані Амелі, напівсвітська дама). ↩