❦
Субота, 27 травня 1876
Samedi, 27 mai 1876
Пані де Вейкерслот була в нас, поки я працювала над портретом.
Mme [de] Wykerslooth a été chez nous pendant que je travaillais au portrait.
Але сьогодні вранці я написала Потехіну й попросила його відправити поштою чотири листи, якими я призначаю побачення на виставці картини Семирадського1 — Торлонії, Дзуккіні, Бельмонте й Антонеллі у вівторок від двох до трьох. Усе це від імені жінок, яких кохали або які кохають: у листі до Торлонії йдеться про якогось сина, у листі до Дзуккіні — про синю стрічку, у листі до Бельмонте — про криваве зʼясування стосунків, а в листі до Антонеллі — про недогасле кохання. Всі вони там зустрінуться. Потехін має повідомити мені результат.
Mais ce matin j’ai écrit à Potechine le priant de mettre à la poste quatre lettres, par lesquelles je donne rendez-vous à l’exposition du tableau de Semiradovski, à Torlonia, Zucchini, Belmonte et Antonelli, mardi de deux à trois heures. Tout cela de la part de femmes qu’on a aimées ou qui aiment ; celle de Torlonia parle d’un fils, celle de Zucchini d’un nœud bleu, celle de Belmonte d’une explication sanglante et celle d’Antonelli d’un amour mal éteint. Ils vont se rencontrer tous là. Potechine est chargé de me dire le résultat.
Тітка вмовила мене вийти, я вдяглася і проходила садом, щоб сісти у карету, коли оголосили графа де Лоренті-Рубанді. Я попередила маму, і ми пройшли до вітальні, а потім до курильні — чарівної кімнатки, нашої улюбленої.
Ma tante m’ayant décidée de sortir, je m’habillais et passais par le jardin pour monter en voiture lorsqu’on annonça le comte de Laurenti-Roubandi. Je prévins maman et on alla au salon puis au fumoir qui est un amour de chambre et notre chambre favorite.
Пані Клавезана «була захоплена», ми виявили до неї таку доброту і т. д. і т. д.
Mme di Clavesana « a été charmée », nous avons eu tant de bonté pour elle, etc. etc.
Цей пан залишився італійцем попри анексію2, як і більшість дворянства, — так він сам сказав. Він пробув дуже довго, і з дому ми вийшли разом.
Ce monsieur est resté italien malgré l’annexion, comme la plupart de la noblesse, dit-il. Il est resté fort longtemps et nous sommes sortis en même temps.
Мене провезли набережною і містом, і я побачила Ґалулу, Ґотьє та ще пʼять-шість осіб, яких знаю лише за іменем і на вигляд.
On me promena par la promenade et la ville et je vis Galula, Gautier et cinq ou six autres que je ne connais que de nom et de vue.
Мама і тітка сміються з того, що я писала про Лоренті у листі з Рима, і радять мені закохатися в нього, щоб розважитися. Я не проти кокетувати з ним, але не більше.
Maman et ma tante rient de ce que j’ai dit de Laurenti dans ma lettre de Rome, et me conseillent de l’aimer pour me distraire. Je veux bien être coquette avec lui mais pas autre chose.
Увечері мене беруть до французького театру — дають «Травіату» французькою.3 У нас ложа, яку Барнола лишив нам перед відʼїздом: маленька ложа бенуару навпроти сцени, глибока, темна, з двома дзеркалами навпроти одне одного, зручним кріслом, завісами, ширмами.
Le soir on m’emmène au théâtre français, on chante La Traviata en français. Nous avons une loge que Barnola nous a laissée en partant, une petite loge de rez-de-chaussée, en face de la scène, profonde, sombre, avec deux glaces en face l’une de l’autre, un bon fauteuil, des rideaux, des paravents.
Хоча я причесана і вбрана по-олімпійськи, я сідаю позаду «матінок»4 і розважаюся тим, що милуюся чистотою своєї потилиці й шиї.
Bien que coiffée et habillée olympiquement, je me place derrière mes mères et m’amuse à admirer la pureté de ma nuque et de mon cou.
Оперу співають погано, але я трохи слухаю її завдяки ніжному спогаду про Лардереля.
L’opéra est mal chanté mais je l’écoute un peu grâce à un tendre souvenir de Larderel.
— Це Пʼєтро сухотний,5 — кажу я.
— C’est Pietro qui est poitrinaire, dis-je.
— Як! — вигукнула мама.
— Comment ! s’écria maman.
— Так, він кашляє кровʼю і часто тримається за груди.
— Oui, il crache le sang et se prend souvent la poitrine.
— О! Тоді треба його прогнати — він передасть тобі свою хворобу. Треба порадити йому одружитися з Белотті: та досить міцна, щоб його вилікувати, а ось ти!..
— Oh ! alors, il faut le chasser, il te donnerait sa maladie. Il faut lui conseiller d’épouser la Belotti, celle-là est assez forte pour le guérir, quant à toi !
Я нічого не відповіла, бо в цю мить згадувала те бліде й схвильоване обличчя й ті пристрасні очі, що дивилися на мене з такою радістю і коханням уночі перед відʼїздом. Я згадувала і тихо його жаліла. Чому жаліти симпатичну людину — таке дивне задоволення? Це почуття жалю майже замінює кохання, воно навіть ніжніше, по-християнськи лагідніше. Герцога я б не пожаліла. О ні — він налітає на мене, як ураган, приголомшує, бентежить, зводить з розуму своїм виглядом величної поблажливості, він залишає мене простертою перед спогадом про нього.
Je ne répondis rien car en ce moment je me souvenais de cette figure pâle et exaltée et de ces yeux ardents qui me regardaient avec tant de bonheur et d’amour, la nuit avant mon départ. Je m’en souvenais et je le plaignais doucement. Pourquoi éprouve-t-on un si singulier plaisir à plaindre un être sympathique ? Ce sentiment de pitié remplace presque l’amour, il est même plus doux, plus chrétien. Ce n’est pas le duc que je plaindrais. Oh non, il arrive sur moi comme un ouragan, m’abasourdit, me trouble, me rend folle par son air de superbe condescendance, il me laisse prosternée devant son souvenir.
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
Якщо взагалі можна так висловлюватися! Я бачила його на вулиці всього пʼять-шість разів, і на той час минуло вже два чи три роки, як я його бачила востаннє. Це неймовірно.
S’il est permis de s’exprimer ainsi ! Je ne l’ai jamais vu que cinq ou six fois dans la rue, il y avait à cette époque deux ou trois ans que je l’avais vu. C’est incroyable.
Тим часом Ґалула і К^к^ метушаться в партері; Лоренті теж приходить, потім заходить до нас. Торік, коли приходив Одіффре, він задовольнявся тим, що лорнетував здалеку — і він, і Даніс. Ах! Невже ви забули, як Даніс дивився на мене на початку позаминулої зими, коли я повернулася зі Спа6? Ні, звичайно ж, і я, прийнявши його за графа Константена, була заінтригована й позувала.
Pendant ce temps Galula et C’^c^ s’agitent dans le parterre, Laurenti aussi, vient et puis vient chez nous. L’année dernière, quand venait Audiffret, il se contentait de lorgner de loin, lui et Danis. Ah ! avez-vous oublié comment Danis m’a regardée au commencement de l’hiver avant-dernier à mon retour de Spa ? Non, certes et moi qui le prenais pour le comte de Constantin, j’étais intéressée et je posais.
Я знала, що в тіні я чарівна, і наївно кокетувала рівно стільки, скільки було треба. І навіщо? Бо без цього я жити не можу.
Je me savais charmante ainsi dans l’ombre et j’ai fait autant de coquetterie naïve qu’il en fallait. Et pourquoi ? Parce que je ne peux pas vivre sans cela.
Коли виходжу, я вдягаю бедуїна7 — справжнього, з Тунісу, витканого, як полотно, що його тчуть селянки, з ажурною вʼязаною шовковою вставкою; голову просовують в отвір, а бедуїн тримається на грудях чимось на зразок затиску, власне він суцільний — лише просовуєш голову всередину. Потім накидають на голову каптур — широкий і зовсім гладкий, не зморщений і не зшитий, — що обрамляє обличчя і відкриває шию в ніжній білій тіні.
Pour sortir je mets un bédouin, un vrai de Tunis, tissé comme la toile que font les bonnes femmes, avec un entre-deux de soie tricoté à jour, on passe la tête par une ouverture et le bédouin se trouve retenu par une espèce de barrette sur la poitrine, au fait il est entier, on ne fait que passer la tête dedans. Puis on met le capuchon sur la tête, un capuchon large et tout uni, ni froncé ni cousu, qui m’encadre la figure et laisse voir le cou dans une ombre blanche et douce.
Це мені личить, як ніщо інше у світі, тому я й купила його саме задля цього: одного разу, примірюючи в магазині манто та різні орієнтальні речі, я була вражена витонченістю цього бедуїна й купила його.
Ceci me va comme rien au monde, aussi je l’ai acheté pour cela ; un jour que j’essayais des manteaux et des choses orientales au magasin, je fus frappée de la grâce de ce bédouin et je l’achetai.
Я розраховувала зʼявитися ось так при місячному світлі в Колізеї — не для Антонеллі, той і так мене достатньо кохає, — а для когось іншого; та я можу показуватися лише в Ніцці. Але не плачмо, бо коли мама виходила з театру під руку з Лоренті, а я йшла попереду, якийсь пан раптом зупинився, схопив доктора Жіро за руку і, не зводячи з мене очей, щось тихо йому сказав.
Je comptais me montrer ainsi au clair de lune au Colisée, pas pour Antonelli, celui-là m’aime déjà assez, mais pour quelqu’un d’autre et je ne puis me montrer qu’à Nice, mais ne pleurons pas car, comme maman sortait du théâtre au bras de Laurenti et je les précédais, un monsieur s’arrêta court et saisissant le docteur Giraud par le bras lui parla bas tout en ne me quittant pas des yeux.
Ґалула підходить спитати, де ми сиділи. Справді, ця ложа дуже добре ховає.
Galula s’approche pour nous demander où nous étions. En effet cette loge cache bien.
Шоколад8 подає нам карету. На Шоколаді нова ліврея шоколадного кольору, дуже гарно пошита, так що Шоколад весь шоколадний і дуже шикарний зі своїми золотими ґудзиками й чорним еполетом.
Chocolat nous fait avancer la voiture. Chocolat a une nouvelle livrée couleur chocolat, très bien faite, de sorte que Chocolat est tout chocolat et très chic avec ses boutons d’or et son épaulette noire.
Лола пише мені, розпитує про мої завоювання, просить бути доброю до Брускетті. Вона знає лише про Брускетті і про мій каприз щодо Антонеллі, якого я вважала цілком байдужим. Вона бачила Милорадовича — дуже гарного хлопця, який дуже цікавиться моїм приїздом, як і всі інші полтавські9; вона радить мені добре подумати, перш ніж вирішувати: — Звичайно, — каже вона, — Антонеллі чарівний, але подумай про сім мільйонів Милорадовича10.
Lola m’écrit, me demande des nouvelles de mes conquêtes, me prie d’être bonne pour Bruschetti. Elle n’en est qu’à Bruschetti, et qu’à mon caprice pour Antonelli que je croyais très indifférent. Elle a vu Miloradovitch qui est très joli garçon et qui s’interroge beaucoup à mon arrivée, ainsi que tous les autres de Poltava ; elle me conseille de bien penser avant de me décider, -sans doute, dit-elle, Antonelli est charmant, mais songe aux sept millions de Miloradovitch.
Ще б пак не думати!
Parbleu, si j’y songe !
Тітка каже, що я даремно не кажу Антонеллі ні «так», ні «ні» — це нікуди не веде, каже вона, й відштовхує інших. Останнє правда, перше — ні, бо це завжди кудись та й веде.
Ma tante dit que j’ai tort de ne pas dire oui ou non à Antonelli, cela ne mène à rien, dit-elle, et cela éloigne les autres. Ce dernier est vrai, le premier non, car cela mène toujours à quelque chose.
— Якщо я йому відмовлю, дасте мені іншого? — спитала я тітку.
— Si je le refuse, m’en donnerez-vous un autre ? demandai-je à ma tante.
Знаєте, чого мені зараз хочеться? Поцілувати Антонеллі. Уже з самого ранку.
Savez-vous de quoi j’ai envie en ce moment ? D’embrasser Antonelli. Depuis ce matin déjà.
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie, 1882
1882 р. Це огидно.11
1882\. C’est répugnant.
Перш ніж йому відмовити, треба добре подумати. Але я знаю, що він не такий багатий, як мені потрібно, отже, я не можу його прийняти. Мені потрібне багатство, мені треба бути значною особою, жити з шиком, із пишнотою. Саме це «мені потрібно все це» і не дає мені спокою. Де я це знайду? Ах! якби я могла кохати Антонеллі так само, як Гамільтона! Усе було б вирішено, мені більше не довелося б мучитися, я вдовольнилася б імʼям і становищем. Так... але подумайте: я була б графинею Антонеллі, племінницею великого кардинала (я всміхаюся від задоволення), але щомиті мене затьмарювали б італійські княгині та іноземки з мільйонними статками, з їхніми казковими коштовностями і такими розкішними палацами.
Avant de le refuser il faut bien penser. Mais je sais qu’il n’est pas riche autant qu’il me faut, je ne puis donc l’accepter. Il me faut la richesse, il me faut être un personnage, faire du chic, de la magnificence. C’est ce « il me faut tout cela » qui me rend soucieuse. Où le trouverai-je ? Ah ! si je pouvais aimer Antonelli autant que Hamilton ! Tout serait dit, je n’aurais plus à me tourmenter, je me contenterais du nom et de la position. Oui... mais, pensez, je serais comtesse Antonelli, nièce du grand cardinal (je souris de plaisir), mais à chaque instant je serais éclipsée par des princesses italiennes et des étrangères riches à millions avec leurs bijoux fabuleux et leurs palais si magnifiques.
Ось що мене зупиняє. Милорадович досить багатий, щоб блищати всюди: щонайменше триста тисяч франків на рік. Якщо вміло їх витрачати, можна зробити стільки ж, скільки люди, що мають три мільйони на рік і не витрачають їх або витрачають погано. Ах! чому я не можу натрапити на одного з тих англійців-мільйонерів, адже вони існують! Якщо я подобаюся стільком людям, то чому не одному з них!!! Першого, хто мені підійде, я й візьму; я б охоче зачекала на такого, як мені хочеться, цілком такого, але це не певно, він може й не зʼявитися, і тоді я померла б від люті, гірко дорікаючи собі за безглузду дурість: я відкинула тих, хто мені підходив, і не маю нічого! ось що я б собі казала. Демон підштовхує мене чекати й каже, що чекатиму не марно. Демон спокушає мене, щоб потім покарати й замучити.
Voilà ce qui m’arrête. Miloradovitch est assez riche pour briller partout, trois cent mille francs de rente au moins. En les dépensant bien on fait autant que des gens qui ont trois millions de rente et qui ne les dépensent pas ou les dépensent mal. Ah ! pourquoi ne puis-je tomber sur un de ces Anglais à millions, puisqu’ils existent ! Puisque je plais à tant de personnes, pourquoi pas à un de ceux-là ! ! ! Le premier qui me conviendra, je le prends, je voudrais bien attendre un tout à fait comme je veux, mais ce n’est pas sûr, cela peut ne pas venir et alors, je mourrais de rage, me faisant de sanglants reproches sur ma stupidité absurde ; j’ai abandonné des gens qui me convenaient et je n’ai rien ! voilà ce que je me dirais. Le démon me pousse à attendre et me dit que ce ne sera pas en vain. Le démon me tente pour me punir et me martyriser ensuite.
Я питаю, чому я не натрапляю на одного з цих щасливих обранців долі! Чому! Бо я їх не бачу і бо вони не бачать мене. От і все. Але найприкріше те, що вони можуть зустріти мене хіба що випадково, через якусь пригоду, як у казках.
Je demande pourquoi je ne tombe pas sur un de ces bienheureux privilégiés ! Pourquoi ! Parce que je n’en vois pas et parce qu’ils ne me voient pas. Voilà. Mais ce qui est le plus vexant, c’est qu’ils ne peuvent me rencontrer à moins d’un hasard, d’une aventure comme dans les contes de fées.
Ах! чому я не можу бувати у вищому, у великому світі!
Ah ! que ne puis-je aller dans le beau, dans le grand monde !
Якби йшлося тільки про те, щоб чекати, я б чекала, час у мене є — ще пʼять років. Але якщо я чекатиму марно?!
S’il n’était question que d’attendre, j’attendrais, j’ai le temps, cinq ans encore. Mais si j’attends en vain ? !
Ах, герцогу Гамільтоне, о лють!
Ah ! duc de Hamilton, ô rage !
Прости, Боже, прости і змилуйся!
Pardon mon Dieu, pardon et pitié !
Найприкріше — знати, що я могла б досягти всього, чого хочу, якби належала до вищого світу!
Ce qui est le plus vexant c’est de savoir que je pourrais arriver où je veux si j’étais du monde !
Примітки
Генрик Семирадський (1843–1902) — польсько-російський художник, відомий своїми масштабними полотнами на античну тематику. ↩
Ніццу було передано Сардинським королівством Франції 1860 року. Багато хто з ніццької знаті опирався культурній асиміляції й зберігав свою італійську ідентичність. ↩
«Травіата» (1853) Верді виконувалася у французькому перекладі — звична практика в Франції для іноземних опер. ↩
«Mes mères» — Маріїн вислів на позначення матері й тітки, які разом її виховували. ↩
Poitrinaire (фр.) — сухотний, хворий на туберкульоз; Марі сама помре від цієї хвороби в 1884 р. ↩
Спа — модне бельгійське курортне містечко, яке віддавна полюбляла європейська аристократія. ↩
Бедуїн — бурнус, накидка з каптуром північноафриканського походження; модна орієнталістська деталь туалету 1870-х рр. ↩
Шоколад (Chocolat) — це Фортюне, юний чорношкірий слуга родини (покажчик Mon Journal, т. 9: «Chocolat, nègre. Domestique des Bashkirtseff»; «Fortuné, surnommé Chocolat», 055.0656). ↩
Полтава — українське місто, з яким мала звʼязки частина численної рідні Марі; джерело потенційних російських залицяльників. ↩
Сім мільйонів рублів — величезне багатство, згадане як разючий контраст зі скромним і залежним становищем Пʼєтро. ↩
Приписка Марі на полях, додана 1882 року, через шість років, коли вона перечитувала цей запис. ↩