Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Вівторок, 23 травня 1876

Mardi, 23 mai 1876

Проте я б хотіла з'ясувати для себе одну річ. Я кохаю чи ні? Я склала собі таке уявлення про велич і багатство, що П'єтро здається мені зовсім дрібним паничем. Ах! Гамільтон!

Je voudrais pourtant me rendre compte d'une chose. J'aime ou je n'aime pas ? Je me suis fait une telle idée de grandeur et de richesse que Pietro me semble un bien petit seigneur. Ah ! Hamilton !

Зрештою, чому б мені не укласти шлюб із кохання? Ось же думка! Я горю бажанням змінити спосіб життя, і саме цей потяг штовхає мене прийняти Антонеллі. Таке моє життя жахливе, і я знаю, що знадобилося б диво, щоб його змінити; я ним стомилася, дуже стомилася, і мені було б надзвичайно важко відмовитися від змін і змиритися з тим, щоб чекати ще.

Après tout, pourquoi ne ferais-je pas un mariage d'amour ? En voilà une idée ! Je brûle de changer de genre de vie et ce désir me pousse à accepter Antonelli. Ma vie ainsi est atroce et je sais qu'il faudrait un miracle pour la changer ; j'en suis lasse, très lasse et j'aurais toutes les peines du monde à refuser de la changer et à me résigner à attendre encore.

Чекати чого? Принца-мільйонера? Якогось Гамільтона? А якщо нічого й не станеться?

Attendre quoi ? Un prince millionnaire ? Un Hamilton ? Et si rien ne vient ?

Я намагаюся переконати себе, що Антонеллі дуже chic, та що, коли бачу його зблизька, він здається мені меншим, ніж є насправді.

Je tâche de me persuader qu'Antonelli est très *chic* mais que le voyant de trop près il me semble moins qu'il est.

Ось і сумний день. Я почала портрет Коліньйон на тлі драпірування з блакитного атласу. Усе лише нашкіцовано, але я справді задоволена собою й моделлю, бо вона позує дуже добре.

Voilà une triste journée. J'ai commencé le portrait de Collignon, sur un fond de draperie de satin bleu ciel. C'est tout ébauché et je suis vraiment contente de moi et de mon modèle car il pose très bien.

Я добре знаю, що Антонеллі ще не може мені написати з тієї причини, про яку я казала, і все ж я неспокійна. Сьогодні ввечері я його кохаю.

Je sais bien qu'Antonelli ne peut pas encore m'écrire pour la raison que j'ai dite et pourtant je suis inquiète. Ce soir je l'aime.

Мені соромно, бо я думаю, що це кохання суто... тілесне. Чи варто його приймати? Поки буде кохання — буде добре, але після? Я дуже боюся, що посередність доведе мене до нестями від люті. Я міркую й сперечаюся, немов я господиня становища! Ах! Горе з горем! Чекати. Чекати чого? А якщо нічого не буде! Е, з моєю зовнішністю знайдеться. Доказ: мені нема й сімнадцяти, а я вже могла б стати графинею двічі й ще половиною. Кажу «половиною» щодо П'єтро*. Припустімо, що я знаходжу його прийнятним і погоджуюся, але тоді буде рік очікування, і, що гірше, невизначеностей і страхів усякого роду.

Je suis honteuse car je pense que c'est un amour tout... corporel. Ferai-je bien de l'accepter ? Tant qu'il y aura de l'amour ce sera bien, mais après ? Je crains bien que la médiocrité ne me fasse pendre de rage. Je raisonne et discute comme si j'étais la maîtresse de la situation ! Ah ! misère des misères ! Attendre. Attendre quoi ? Et si rien ne vient ! Bah ! avec ma figure, on trouve. Preuve que j'ai à peine dix-sept ans et que j'ai déjà pu devenir comtesse deux fois et demie. Je dis demie pour Pietro*. Supposons que je le trouve convenable et que je l'accepte, mais il y aura alors un an d'attente, et, ce qui est pis, d'incertitudes et de craintes de toute sorte.

Я не виходила, провела час з рідними і собаками. Прийняти дійсність чи чекати на примари? Від перших двох я відмовилася лише тому, що ненавиділа їх. Цей третій — перший, хто не викликає в мене огиди, і я вже готова його прийняти! Так, я — але вони, ці священики?1

Je ne suis pas sortie, j'ai passé mon temps avec mes parents et mes chiens. Faut-il prendre la réalité ou attendre des nuages ? Je n'ai refusé les deux premiers que parce que je les détestais. Ce troisième est le premier qui ne me soit pas odieux et je suis déjà prête à l'accepter ! Oui, moi, mais eux, les prêtres ?

Ось нова тривога. Боже мій, допоможіть мені, як завжди, і будьте добрі!

Voilà une nouvelle crainte. Mon Dieu, assistez-moi comme toujours et soyez bon !

Мені є стільки що сказати — і я не можу. Але ви ж розумієте, правда, все? Вагання, надії, страхи, бажання, відчай і шалені поривання надії і радості без жодної причини? Ви розумієте все, що я хотіла б сказати, ви розумієте моє становище.

J'ai tant à dire et je ne puis pas. Mais vous comprenez bien n'est-ce pas, tout ? Les hésitations, les espérances, les craintes, les désirs, les désespoirs et les élans fous d'espoir et de joie, sans cause ? Vous comprenez tout ce que je voudrais dire, vous comprenez ma situation.

Зрештою, те, чого я не можу сказати сьогодні ввечері, скажу завтра або якогось з найближчих днів, бо думаю я завжди про одне й те саме.

D'ailleurs ce que je ne puis dire ce soir, je le dirai demain ou un de ces jours, car je pense toujours la même chose.

Примітки

Натяк на клерикальні зв'язки родини Антонеллі: дядько П'єтро — кардинал Антонеллі, державний секретар Ватикану. ↩