❦
Вівторок, 23 травня 1876
Mardi, 23 mai 1876
Проте я б хотіла зʼясувати для себе одну річ. Я кохаю чи ні? Я склала собі таке уявлення про велич і багатство, що Пʼєтро здається мені зовсім дрібним паничем. Ах! Гамільтон!
Je voudrais pourtant me rendre compte d’une chose. J’aime ou je n’aime pas ? Je me suis fait une telle idée de grandeur et de richesse que Pietro me semble un bien petit seigneur. Ah ! Hamilton !
Зрештою, чому б мені не укласти шлюб із кохання? Ото ще думка! Я горю бажанням змінити спосіб життя, і саме цей потяг штовхає мене прийняти Антонеллі. Моє теперішнє життя жахливе, і я знаю, що знадобилося б диво, щоб його змінити; я від нього втомилася, дуже втомилася, і мені було б надзвичайно важко відмовитися від змін і змиритися з тим, що доведеться чекати далі.
Après tout, pourquoi ne ferais-je pas un mariage d’amour ? En voilà une idée ! Je brûle de changer de genre de vie et ce désir me pousse à accepter Antonelli. Ma vie ainsi est atroce et je sais qu’il faudrait un miracle pour la changer ; j’en suis lasse, très lasse et j’aurais toutes les peines du monde à refuser de la changer et à me résigner à attendre encore.
Чекати чого? Принца-мільйонера? Якогось Гамільтона? А якщо нічого й не станеться?
Attendre quoi ? Un prince millionnaire ? Un Hamilton ? Et si rien ne vient ?
Я намагаюся переконати себе, що Антонеллі дуже шикарний, та що, коли бачу його зблизька, він здається мені меншим, ніж є насправді.
Je tâche de me persuader qu’Antonelli est très chic mais que le voyant de trop près il me semble moins qu’il est.
Сумний видався день. Я почала портрет Коліньйон на тлі драпірування з блакитного атласу. Усе вже накидано, і я справді задоволена собою й моделлю, бо вона позує дуже добре.
Voilà une triste journée. J’ai commencé le portrait de Collignon, sur un fond de draperie de satin bleu ciel. C’est tout ébauché et je suis vraiment contente de moi et de mon modèle car il pose très bien.
Я добре знаю, що Антонеллі ще не може мені написати з тієї причини, про яку я казала, і все ж я неспокійна. Сьогодні ввечері я його кохаю.
Je sais bien qu’Antonelli ne peut pas encore m’écrire pour la raison que j’ai dite et pourtant je suis inquiète. Ce soir je l’aime.
Мені соромно, бо я думаю, що це кохання суто... тілесне. Чи варто його приймати? Поки буде кохання — буде добре, а потім? Я дуже боюся, що від посередності я з люті повішуся. Я міркую й сперечаюся, немов я господиня становища! Ах! Горе з горем! Чекати. Чекати чого? А якщо нічого не буде! Е, з моєю зовнішністю знайдеться. Доказ: мені ледве виповнилося сімнадцять, а я вже могла б стати графинею двічі й ще половиною. Кажу «половиною» щодо Пʼєтро*. Припустімо, що він видасться мені прийнятним і я погоджуся, але тоді буде рік очікування, і, що гірше, непевності й усіляких страхів.
Je suis honteuse car je pense que c’est un amour tout... corporel. Ferai-je bien de l’accepter ? Tant qu’il y aura de l’amour ce sera bien, mais après ? Je crains bien que la médiocrité ne me fasse pendre de rage. Je raisonne et discute comme si j’étais la maîtresse de la situation ! Ah ! misère des misères ! Attendre. Attendre quoi ? Et si rien ne vient ! Bah ! avec ma figure, on trouve. Preuve que j’ai à peine dix-sept ans et que j’ai déjà pu devenir comtesse deux fois et demie. Je dis demie pour Pietro*. Supposons que je le trouve convenable et que je l’accepte, mais il y aura alors un an d’attente, et, ce qui est pis, d’incertitudes et de craintes de toute sorte.
Я не виходила, провела час з рідними і собаками. Прийняти дійсність чи чекати на примари? Від перших двох я відмовилася лише тому, що ненавиділа їх. Цей третій — перший, хто не викликає в мене огиди, і я вже готова його прийняти! Так, я — але вони, ці священики?1
Je ne suis pas sortie, j’ai passé mon temps avec mes parents et mes chiens. Faut-il prendre la réalité ou attendre des nuages ? Je n’ai refusé les deux premiers que parce que je les détestais. Ce troisième est le premier qui ne me soit pas odieux et je suis déjà prête à l’accepter ! Oui, moi, mais eux, les prêtres ?
Ось нова тривога. Боже мій, допоможи мені, як завжди, і будь добрий!
Voilà une nouvelle crainte. Mon Dieu, assistez-moi comme toujours et soyez bon !
Я маю стільки всього сказати — і не можу. Але ви ж розумієте, правда, все? Вагання, надії, страхи, бажання, відчай і шалені поривання надії і радості без жодної причини? Ви розумієте все, що я хотіла б сказати, ви розумієте моє становище.
J’ai tant à dire et je ne puis pas. Mais vous comprenez bien n’est-ce pas, tout ? Les hésitations, les espérances, les craintes, les désirs, les désespoirs et les élans fous d’espoir et de joie, sans cause ? Vous comprenez tout ce que je voudrais dire, vous comprenez ma situation.
Утім, те, чого я не можу сказати сьогодні ввечері, скажу завтра або якогось з найближчих днів, бо думаю я завжди про одне й те саме.
D’ailleurs ce que je ne puis dire ce soir, je le dirai demain ou un de ces jours, car je pense toujours la même chose.
Примітки
Натяк на клерикальні звʼязки родини Антонеллі: дядько Пʼєтро — кардинал Антонеллі, державний секретар Ватикану. ↩