❦
Неділя, 21 травня 1876 — Понеділок, 22 травня 1876
Dimanche, 21 mai 1876 - Lundi, 22 mai 1876
Недільного ранку, а точніше, о дванадцятій, я прокинулася й одразу почала думати про позавчора і про Антонеллі.
Dimanche matin ou plutôt à douze, je me suis réveillée et à l’instant j’ai commencé à penser à avant-hier et à Antonelli.
Близько другої ми пішли провідати пані Клавезана, яку знову турбує нога, але яка була так само мила, як у вагоні. Її чоловіка й доньки не було вдома.
Vers deux heures nous sommes allées voir Mme di Clavesana qui a encore mal au pied, mais qui a été gentille comme en wagon. Son mari et sa fille étaient sortis.
Ах! Як мені було нудно з третьої до сьомої. Мені страшенно бракувало щоденника. Безліч думок, яких тепер уже не знайду, тіснилися в голові. Я була щаслива, я сумнівалася, я боялася, я вагалася.
Ah ! Je me suis bien ennuyée de trois à sept heures. Mon journal me manquait terriblement. Une foule de pensées que je ne retrouve plus, se pressaient dans ma tète. J’étais heureuse, je doutais, je craignais, j’hésitais.
Досі я не думала, що наше хибне становище має непокоїти мене інакше, ніж минуща прикрість. Але й треба ж, щоб це був такий залежний і такий нещасний чоловік! Хіба не правда, що мені немає щастя ні в чому!
Jusqu’à présent je n’avais pas pensé que notre fausse position dût m’inquiéter autrement que comme un ennui passager. Mais aussi faut-il que ce soit un homme si dépendant et si malheureux ! N’est-ce pas vrai que je n’ai de bonheur en rien !
Даремно я слухала Антонеллі, а надто — даремно прийняла його!
J’ai eu tort d’écouter et surtout d’accepter Antonelli !
— Ви самі не цінуватимете цього, — сказала я йому, — вам було б приємніше, якби я змусила вас три місяці чекати поцілунку!
— Vous ne l’apprécierez pas vous-même, lui ai-je dit, vous seriez plus content si je vous avais fait attendre trois mois pour un baiser !
Я добре розумію, що це правда, але змусити чекати я могла б лише байдужу мені людину. Я надто нетерпляча.
Je sens bien que c’est la vérité, mais je ne pourrais faire attendre qu’un homme indifférent. Je suis trop impatiente.
Подумайте тільки! Це ще було б нічого, якби не ці два брати, що так ворожі до нього під личиною дружби! Чого тільки вони не придумають, щоб розладнати його плани і...
Pensez donc ! Ce ne serait encore rien s’il n’y avait pas ces deux frères qui lui sont si hostiles sous des apparences d’amitié ! Que n’iront-ils chercher pour déranger ses plans et...
Ах! Боже мій! Невже в мене все мусить зриватися!
Ah ! Bon Dieu ! Faut-il que tout soit manqué pour moi !
Чотири години я гризла нігті й ходила по кімнаті, то всміхаючись, то ледь не плачучи.
Pendant quatre heures je me suis mangé les ongles, marchant par la chambre, tantôt souriant, tantôt prête à pleurer.
О сьомій ми сіли за стіл разом з усіма, навпроти вишуканої на вигляд брюнетки в жалобі. Саме в цю мить зʼявився пан Клавезана, гучно розсипаючись у любʼязностях, сів і почав з того, що представив нам цю поважну даму — маркізу Ґ[лентіло]. Це дама, яка після смерті чоловіка розрахувала всю прислугу і, покинувши свій чудовий палац квартиронаймачам, оселилася в готелі. Все це нам розповів згодом Клавезана.
A sept heures, nous nous sommes mises à table avec tout le monde, en face d’une dame brune, en deuil et à l’air distingué. En ce moment même arriva M. di Clavesana avec grand bruit de politesses, s’assit et commença par nous présenter la dame distinguée, la marquise C[lentilo.] C’est une dame qui, après la mort de son mari, a congédié tous ses gens et abandonnant son superbe palais à des locataires se mit à vivre dans un hôtel. C’est Clavesana qui nous dit tout cela plus tard.
Він запропонував пройтися містом, а потім зайти до «Політеана» — чарівного літнього театру, збудованого цілком із заліза.1 Ми погодилися. Він називав нам кожен палац. Я ніколи в житті не бачила нічого такого величного і такого розкішного. Порівняно з тутешніми палаци Рима — просто будинки. Про інші міста я взагалі мовчу. Я ніколи не бачила нічого подібного до цих брам заввишки з двоповерховий будинок, які відчиняються в казкові атріуми2, сповнені чудових сходів, терас, колон, підвісних садів, — і все це вимальовується на тлі неба, немов щось надлюдське, фантастичне. І все це в мармурі. Одні тільки вестибюлі варті цілих палаців; а самі палаци — їх висота і ці тераси, що зʼєднують їх одне з одним або з феєричними садами, — їх годі й уявити, і ні з чим на світі не порівняти. Бідний Пʼєтро!
Il propose de faire un tour en ville et de passer ensuite au Politeana, un charmant théâtre d’été, bâti tout en fer. Nous avons accepté. Il nous dit les noms de chaque palais. Je n’ai jamais rien vu d’aussi grandiose et d’aussi splendide. Les palais de Rome sont des maisons comparés à ceux d’ici. Quant aux autres villes je n’en parle même pas. Je n’ai jamais rien vu de comparable à ses portes aussi hautes que des maisons à deux étages, s’ouvrant sur des atriums abracadabrants pleins d’escaliers superbes, de terrasses, de colonnes, de jardins suspendus, tout ça se détachant sur le ciel, comme quelque chose de surhumain, de fantastique. Et tout cela en marbre. Les vestibules seuls valent des palais entiers, quant aux palais eux-mêmes, leur hauteur et ces terrasses qui les réunissent les uns aux autres ou à des jardins féeriques, ne peuvent ni s’imaginer ni se comparer à rien au monde. Pauvre Pietro !
У театрі давали кепську оперу й гарний балет, після чого Клавезана відвів нас до найкращого кафе Генуї, розміщеного на першому поверсі якогось палацу. Це не кафе — це королівська зала. За сусіднім столиком сидів принц Андреа Дорія. У Генуї Доріїв сила-силенна.
Au théâtre nous avons eu un vilain opéra et un joli ballet, après quoi Clavesana nous mena voir le plus beau café de Gênes, établi dans le rez-de-chaussée d’un palais. Ce n’est pas un café, c’est une habitation de roi. A une table voisine était un prince Andrea Doria. A Gênes il y a une foule de Doria.
Цей принц не був вартий і французького шевця. Хіба не прикро бачити стільки розкоші в таких нікчемних руках!
Ce prince ne valait pas un cordonnier français. N’est-ce pas vexant de voir tant de magnificence, dans de si vilaines mains !
Я повернулася несамовита від побаченого і заявила тітці, що хочу палац і погоджуся вийти заміж за Антонеллі лише за умови, що він збудує мені палац на площі Народу, в тому півколі, що симетрично стоїть навпроти монументальних терас Пінчо3.
Je suis rentrée folle de ce que j’avais vu et déclarai à ma tante que je voulais un palais et ne consentirais à épouser Antonelli qu’à la condition qu’il me bâtirait un palais sur la place du Peuple, dans le demi-cercle qui fait pendant et face aux terrasses monumentales du Pincio.
Я не могла заспокоїтися до другої ночі, все думала, як би мати цей палац саме там, де я щойно сказала.
Je ne pus me calmer jusqu’à deux heures du matin, toujours songeant aux moyens d’avoir ce palais dans l’endroit que je viens de dire.
Ах! Навіщо мені було все це бачити!
Ah ! pourquoi ai-je vu tout cela !
Мама відповіла телеграмою, що в Діни римська лихоманка4 і вона тяжко хвора.
Maman me répond par dépêche que Dina a une fièvre romaine et qu’elle est très malade.
Наступного дня — тобто сьогодні, о другій — я в Ніцці і дуже стурбована тим, що на вокзалі немає нікого.
Le lendemain, c’est-à-dire aujourd’hui à deux heures, je suis à Nice et très inquiète de ne trouver personne à la gare.
Віктор і Пратер зустрічають мене біля воріт; я дуже боялася заходити всередину, тому чекала маму в саду, — вона прийшла з Валіцьким, Коліньйон і дідусем, щоб сказати мені, що зараження боятися нема чого.
Victor et Prater me rencontrent à la grille, j’avais bien peur d’entrer, aussi attendis-je maman au jardin, qui vint avec Walitsky, Collignon et grand-papa, me dire qu’il n’y avait pas de contagion à craindre.
Ще в саду мене засипали тисячею запитань, на які я відповідала як могла. Потім ми пішли до Діни, яка, знаючи про мої страхи, була дуже рада мене бачити; та й вона ж знає, що я її люблю, розумію і жалію.
Au jardin même, on me fit mille questions auxquels je répondais tant bien que mal. Puis on alla chez Dina qui, sachant mes frayeurs, fut bien contente de me voir, d’ailleurs elle sait que je l’aime, la comprends et la plains.
Ах! Любий дядьку Жорже, це ваша робота! Не можна лишитися без імені й не відчути цього на собі.
Ah ! cher oncle Georges, c’est votre ouvrage ! On ne se voit pas privée de nom sans s’en ressentir.
Бідолашна дівчина вже місяцями слабла, у день мого відʼїзду до Рима вона здавалася зовсім хворою, і, повернувшись з вокзалу, лягла та вже не вставала. Це наслідок стількох прикростей і принижень. Вихована в тих самих ідеях, що й я, — мною ж, — вона хоче того самого, що й я, а не має нічого! Навіть краси. А навпаки — самі прикрощі. Не з нашого боку, Боже збережи думати щось таке негідне, а від її негідного батька!
La pauvre fille depuis des mois déjà s’en allait faiblissant, le jour de mon départ pour Rome elle semblait bien malade et, en rentrant de la gare, elle se coucha pour ne plus se relever. Ce sont là les effets de tant de chagrins et d’humiliations. Élevée dans les mêmes idées que moi, par moi, elle veut la même chose que moi et n’a rien ! Pas même la beauté. Mais au contraire, rien que des chagrins. Pas de notre part, Dieu garde de penser une chose aussi indigne, mais de son père infâme !
Вона довго трималася, але тепер на неї дивитися жаль.
Elle a longtemps tenu, mais à présent c’est pitié à voir.
І треба ж бути такою поганою! Жаліючи її, я думала, що, коли вона помре, її кімната знадобиться мені під бібліотеку! Це жахливо, але ще жахливіше — думати так і не визнавати цього вголос.
Et faut-il être mauvais ! Tout en la plaignant, je pensais qu’à sa mort sa chambre me servirait de bibliothèque ! C’est horrible, mais ce serait encore plus horrible de le penser et de ne pas le dire.
Я знаю, що ніхто не оцінить цієї відвертості, я могла б промовчати, але чуйні люди мене не засудять, тим більше що я сама себе засуджую і перша жахаюся себе.
Je sais que personne ne tient compte de cette franchise, j’aurais pu me taire mais les gens de cœur ne m’accuseront pas, d’autant plus que je m’accuse et me fais horreur la première.
Я балакала, сміялася, розповідала — і бідна дитина, здавалося, пожвавішала. Валіцький хотів змусити мене замовкнути.
J’ai bavardé, ri, raconté et la pauvre enfant parut ranimée. Walitsky voulut m’imposer silence.
— Заради Бога, — кажу я, — дайте мені спокійно її трохи розворушити! Помирають лише від нудьги, а вона нудьгує!
— Pour Dieu, dis-je, laissez-moi en paix la réveiller un peu ! On ne meurt que d’ennui, et elle s’ennuie !
Вона засміялася. Говорили тільки про Пʼєтро*.
Elle se mit à rire. On n’a fait que parler de Pietro*.
Мені сумно в Ніцці; коли я їхала сюди, у мене була лише одна думка — отримати листа.
Je suis triste à Nice, en y allant je n’avais qu’une seule pensée : recevoir une lettre.
— Пишіть мені, — сказала я йому на вокзалі, — якщо ви зволікатимете два дні, я засумніваюся в усьому, я буду дуже стурбована.
— Écrivez-moi, lui dis-je à la gare, si vous tardez deux jours, je douterais de tout, je serais bien inquiète.
Коли він спитав, чи їду я просто до Ніцци, я сказала, що зупинюся в Генуї, і в такому разі пообіцяла надіслати телеграму.
Comme il me demandait si j’allais droit à Nice, je lui dis que je m’arrêterais à Gênes et dans ce cas j’ai promis de lui télégraphier.
Я забула про це, і ректор-пасіоніст5 спровокував телеграму. Він думає, що я в Генуї, а отже, не писатиме мені, доки не отримає квітку, що сповіщає про мій приїзд до Ніцци. Я надішлю її завтра.
J’avais oublié cela et le recteur passionniste a provoqué un télégramme. Il croit donc que je suis à Gênes, il ne m’écrira donc pas tant qu’il ne recevra une fleur lui annonçant mon arrivée à Nice. Je l’enverrai demain.
Примітки
Politeama Genovese — літній театр у Генуї, збудований у популярному на 1870-ті роки стилі залізних конструкцій. ↩
«Atriums abracadabrants» — Марі вживає нещодавно вигаданий неологізм abracadabrant (приголомшливий, надзвичайний), що зʼявився близько 1850-х років. ↩
Пінчо — пагорб над площею Народу (Пьяцца-дель-Пополо) в Римі, увінчаний публічними садами вілли Боргезе і сполучений з площею широким вигнутим пандусом та терасами. ↩
«Римська лихоманка» — малярія, що була ендемічною в Римі та в районі Понтинських боліт; у XIX ст. це часто смертельна хвороба. ↩
Настоятель монастиря пасіоністів Сан-Джованні-е-Паоло в Римі; йдеться про жартівливу телеграму, надіслану Марі з Орбітелло в попередніх записах. ↩