❦
Пʼятниця, 19 травня 1876
Vendredi, 19 mai 1876
Колись я плакала над «Міньйоном»1, тепер плачу над музикою «Травіати». «Міньйон» здається мені міщанством. Пояснюю це цілком наївно: тому що там ніхто не вмирає.
Avant je pleurais sur Mignon, à présent je pleure sur la musique de La Traviata. Mignon me paraît une bourgeoisie. J’explique cela tout naïvement parce que personne ne meurt.
Яке нещастя — прокидатися; я б хотіла спати завжди, уві сні щасливіше. Встала о першій і вважаю, що це надто рано.
Quel malheur de se réveiller, je voudrais toujours dormir, on est plus heureux quand on dort. Je me suis levée à une heure et je trouve que c’est trop tôt.
Тітка й Потехін пішли до Ватикану, а я, не маючи змоги бути з Антонеллі, волію лишитися сама.
Ma tante et Potechine sont allés au Vatican, et moi, ne pouvant être avec Antonelli j’aime mieux rester seule.
Він прийде близько пʼятої. Як хотілося б, щоб тітка ще не повернулася. Хочу, щоб він застав мене саму — нібито ненароком. Бо я вже не можу показувати, що шукаю його сама. Це тітка запросила його — тітка, яка нічого не знає; він це знає.
Il viendra vers cinq heures, je voudrais tant que ma tante fût encore absente. Je voudrais me trouver seule, involontairement en apparence. Car je ne peux plus montrer que je le cherche. C’est ma tante qui l’a invité, ma tante qui ne sait rien, il sait cela.
Щойно співала — і болить у грудях.
Je viens de chanter et j’ai mal à la poitrine.
Бачите мене в позі мучениці? Це надто безглуздо — ні, не безглуздо. Зачесана під Капітолійську Венеру, вся в білому, мов Беатріче, з вервицею й перламутровим хрестиком на шиї.
Me voyez-vous posée en martyre ? C’est trop bête, non ce n’est pas bête. Je suis coiffée à la Vénus Capitoline, je suis en blanc comme une Béatrix avec un chapelet et une croix de nacre sur le cou.
Що б там не казали, а в людині є певна потреба ідолопоклонства, тілесних відчуттів. Бога у його простій величі не досить. Потрібні образи, на які дивитися, хрести, які цілувати.
Il y a, quoi qu’on dise, dans l’homme un certain besoin d’idolâtrie, de sensations matérielles. Dieu dans sa simple grandeur ne suffit pas. Il faut des images à regarder, des croix à baiser.
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
О! ці станси. Ця тітка, ця вчена подорож! Цей спосіб приймати молодих людей!
Oh ! ces stances. Cette tante, ce savant voyage ! Cette façon de recevoir les jeunes gens !
на полях · Annotation de Marie
Справді, для мене це було великим нещастям — бути дитиною й не мати цивілізованих батьків.
Vraiment c’était bien malheureux pour moi d’être une enfant et de n’avoir pas de parents civilisés.
Вчора ввечері я перерахувала намистини вервиці — їх шістдесят — і простерлася шістдесят разів, щоразу бʼючись лобом об підлогу. Я задихалася, але мені здавалося, що я зробила щось угодне Богу. Звісно, це безглуздо, але намір був. Чи зважає Бог на намір?
Hier soir j’ai compté les grains du chapelet, ils sont soixante, et je me suis prosternée soixante fois, chaque fois en frappant le front contre le plancher. Je n’avais plus de souffle mais il me semblait avoir fait un acte agréable à Dieu. C’est sans doute absurde, mais l’intention y était. Dieu tient-il compte de l’intention ?
Ах! але ж ось у мене є Новий Заповіт. Читаймо. Не знайшовши святої книги, я читала Дюма — це не те саме.
Ah ! mais, j’ai là le Nouveau Testament. Lisons. Ne trouvant pas le livre saint j’ai lu Dumas, ce n’est pas la même chose.
Я думала, що я огрядна, але, навпаки (я не худа) — я скоріше худорлява, ніж повна. Я така, якою повинна бути справді гарно складена жінка у сімнадцять років.
J’ai cru que j’étais forte mais au contraire (je ne suis pas maigre) je suis plutôt maigre que grasse. Je suis comme doit être une femme vraiment bien faite à dix-sept ans.
Тітка повернулася о четвертій, і за двадцять пʼять хвилин я спритно підбурила її піти подивитися на церкву Санта-Марія-Маджоре. Зараз пів на пʼяту. Я вчинила погано — треба було відправити її о пʼятій, бо боюся, що вона повернеться знову надто рано.
Ma tante est rentrée à quatre heures et au bout de vingt-cinq minutes je l’avais adroitement excitée à aller voir l’église de Santa Maria Maggiore. Il est quatre heures et demie. J’ai mal fait, il fallait la renvoyer à cinq heures car je crains bien qu’elle ne rentre encore trop tôt.
Коли оголосили графа Антонеллі, я ще була сама — тітці, на щастя, спало на думку оглянути ще й Пантеон, окрім Санта-Марія-Маджоре. Серце моє билося так сильно, що я боялася, чи не чутно його, як кажуть у романах. Він сів поруч зі мною й одразу спробував узяти мою руку, яку я негайно відсмикнула. Тоді він сказав мені, що кохає мене; я відхилила його, ввічливо посміхнувшись.
Quand on annonça le comte Antonelli, j’étais encore seule, car ma tante avait eu l’heureuse idée de visiter le Panthéon outre Santa-Maria Maggiore. Mon cœur battait si fort que je craignais qu’on ne l’entendît comme on dit dans les romans. Il s’assit près de moi et commença par me prendre la main que je retirai aussitôt. Alors il me dit qu’il m’aimait, je le repoussai en souriant poliment.
— Тітка скоро повернеться, — сказала я, — потерпіть.
— Ma tante va rentrer tout à l’heure, dis-je, prenez patience.
— Мені стільки треба вам сказати, — мовив він, збентежений тим, що трапилося позавчора.
— J’ai tant de choses à vous dire, fit-il, embarrassé d’avant-hier.
— Невже.
— Vraiment.
— Але ваша тітка повернеться.
— Mais votre tante va rentrer.
— То поспішайте.
— Alors dépêchez-vous.
— Це серйозні речі.
— Ce sont des choses sérieuses.
— Ну що ж.
— Voyons.
— По-перше, ви погано вчинили, що написали про мене все це.
— D’abord, vous avez mal fait d’écrire de moi toutes ces choses.
— Не будемо про це говорити.
— Ne parlons pas de cela.
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
Нікого безглуздішого за мене немає. Дійшло до того, що я стаю схожою на всіх романних дівчат.
Rien de plus idiot que moi. C’est au point que je deviens comme toutes les jeunes filles de romans.
— Я пес, який погано себе поводив.
— Je suis un chien qui s’est mal conduit.
— Це правда...
— Ça c’est vrai...
— Бачите!
— Voyez !
— І що далі?
— Après ?
— І що далі?
— Après ?
— Мсьє, попереджаю вас: я дуже нервова, тож вам краще говорити просто або не говорити нічого.
— Monsieur, je vous préviens que je suis très nerveuse, vous feriez donc bien de parler simplement ou de ne rien dire.
— Я кохаю вас! Я кохаю вас!
— Je vous aime ! Je vous aime !
— О! це.
— Oh ! ça.
— Ви не вірите?!
— Vous ne croyez pas ? !
— Ні.
— Non.
— Послухайте, я говорив з мамою, а мама говорила з татом.
— Ecoutez, j’ai parlé à ma mère et ma mère a parlé à mon père.
— Ну й що далі?
— Eh bien après ?
— Я вчинив правильно, правда ж?
— J’ai bien fait n’est-ce pas ?
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
Нікого безглуздішого за мене! Мов жертва романів. Фе!
Rien de plus bête que moi ! Comme les victimes de romans. Fi !
— Мене не стосується те, що ви зробили; ви зробили це для себе.
— Cela ne me regarde pas, ce que vous avez fait, vous l’avez fait pour vous.
— Ви мене не кохаєте?
— Vous ne m’aimez pas ?
— Ні.
— Non.
— А я кохаю вас як навіжений!
— Et moi je vous aime comme un fou !
— Тим гірше для вас, — сказала я, посміхаючись і дозволяючи взяти себе за руки.
— Tant pis pour vous, dis-je en souriant et en me laissant prendre les mains.
— Ні, послухайте, — мовив він, як Торлонія, — поговоримо серйозно, ви ніколи не буваєте серйозною, так не можна!2
— Non, écoutez, dit-il comme Torlonia, parlons sérieusement, vous n’êtes jamais sérieuse, on ne peut pas comme ça ! [sic].
— Це ви так кажете?
— C’est vous qui le dites ?
— Послухайте.
— Ecoutez.
— Слухаю.
— J’écoute.
— Я кохаю вас... зачекайте! я кохаю вас, я говорив з мамою, я кохаю вас, — потім обнявши мене за талію й поклавши мені голову на плече, як дитина, — будьте моєю дружиною! — сказав він.
— Je vous aime... attendez ! je vous aime, j’ai parlé à ma mère, je vous aime, puis me mettant les bras autour de la taille et me posant comme un enfant sa tête sur l’épaule, soyez ma femme ! dit-il.
Нарешті! — вигукнула я подумки — і не відповіла нічого.
Enfin ! m’écriai-je intérieurement et je ne répondis rien.
— Ну що ж? — запитав він.
— Eh bien ? demanda-t-il.
— Нічого, — відповіла я, посміхаючись.
— Rien, répondis-je en souriant.
— Знаєте, — мовив він, осмілівши, — треба залучити когось до цієї справи.
— Vous savez, dit-il encouragé, il faut mettre quelqu’un là-dedans.
— Як то?
— Comment ?
— Так, я не можу сам, треба, щоб хтось взявся за це — людина поважна, шанована, серйозна, яка поговорить з моїм батьком — словом, улагодить усе. Хто?
— Oui, je ne peux pas faire moi-même, il faut que quelqu’un s’en charge, un homme posé, respectable, sérieux, qui parle à mon père, qui arrange tout en un mot. Qui ?
— Вісконті, — сказала я, сміючись.
— Visconti, dis-je en riant.
— Так, — сказав він дуже серйозно, — я думав про Вісконті, це саме та людина; він такий старий, що ні на що вже не годиться, окрім як відігравати роль Меркурія3.
— Oui, dit-il très sérieux, j’ai pensé à Visconti, c’est l’homme qu’il faut, il est si vieux qu’il n’est plus bon qu’à faire le Mercurio.
— Тільки, — знову заговорив він, — я не багатий, зовсім не багатий. Ах! я б хотів бути горбатим і потворним та мати мільйони.
— Seulement, reprit-il, je ne suis pas riche, pas du tout riche, Ah ! je voudrais bien être bossu et affreux et posséder des millions.
— У мене ви б цим нічого не виграли.
— Vous ne gagneriez rien auprès de moi.
— Ха! ха! ха!
— Ah ! ah ! ah !
— Гадаю, це нова образа, — сказала я, встаючи.
— Je crois que voilà une nouvelle insulte, dis-je en me levant.
— Та ні, я не про вас, ви — виняток, ви!
— Mais non, mais je ne parle pas de vous, vous êtes une exception, vous !
— То не говоріть мені ні про гроші, ні про інше.
— Alors ne me parlez pas d’argent, ni d’autre chose.
— Але що я вам зробив?
— Mais que vous ai-je fait ?
— Нічого.
— Rien.
— Пробачте мені!
— Pardonnez-moi !
— Що саме?
— Quoi ?
— Боже, ну й характер у вас — ніколи не зрозуміти, чого ви хочете! Погодьтеся... погодьтеся стати моєю дружиною, — він хотів поцілувати [примітка] Це не чоловік, а кокетка — цей Антонеллі! мені руку, але я простягнула йому хрестик своєї вервиці, який він поцілував, а тоді підвів голову.
— Dieu comme vous êtes, on ne peut jamais comprendre ce que vous voulez ! Consentez... Consentez à être ma femme, il voulut me baiser [annotation] Ce n’est pas un homme, ça ! C’est une femme galante que cet Antonelli ! la main mais je lui présentai la croix de mon chapelet qu’il baisa puis levant la tête.
— Яка ви побожна, — сказав він, дивлячись на мене.
— Comme vous êtes religieuse, dit-il en me regardant.
— А ви ні в що не вірите.
— Et vous, vous ne croyez en rien.
— Я кохаю вас — а ви мене кохаєте?
— Moi, je vous aime, m’aimez-vous ?
— Я не можу цього сказати, — відповіла я, відвернувшись.
— Je ne puis pas dire, dis-je en me détournant.
— Скажіть, — зітхнув він.
— Dites, soupira-t-il.
— Я не кажу таких речей.
— Je ne dis pas ces choses-là.
— То заради Бога! дайте мені хоча б зрозуміти.
— Alors pour Dieu ! faites-le moi comprendre au moins.
Після миті вагання моя голова впала до нього на плече. Який шедевр!
Après un instant d’hésitation ma tête tombait sur son épaule. Quel chef-d’œuvre !
— Ви згодні!
— Vous consentez !
— Тихіше, — сказала я, встаючи, — ви знаєте, що є ще дід і тато, і вони чинитимуть сильний опір католицькому шлюбові.
— Doucement, dis-je en me levant, vous savez qu’il y a mon grand-père et mon père et ils opposeront une forte résistance à un mariage catholique.
— Ах! є ще й це.
— Ah ! il y a encore cela.
— Так, є ще й це.
— Oui, il y a encore cela.
Він узяв мене під руку й поставив поруч із собою перед дзеркалом, наблизивши моє обличчя впритул до свого. Ми були дуже гарні отак.
Il me prit le bras et me plaça à côté de lui devant la glace en amenant ma figure tout près de la sienne. Nous étions très beaux ainsi.
— Ми доручимо це Вісконті, — підхопив Антонеллі.
— Nous en chargerons Visconti, reprit Antonelli.
— Так.
— Oui.
— Це саме та людина. Але ж які ми молоді, щоб одружуватися. Як ви думаєте, чи будемо ми щасливі?
— C’est l’homme qu’il faut. Mais comme nous sommes jeunes pour nous marier. Pensez-vous que nous serons heureux ?
— По-перше, потрібна ще моя згода.
— D’abord il faudrait mon consentement.
— Звичайно, отже припустімо — якщо ви погоджуєтеся, — будемо ми щасливі?
— Sans doute, donc supposons, si vous consentez, serons-nous heureux ?
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
Про його темну шкіру й вʼялі щоки я знову промовчала. Я сподівалась на гарний спогад і не хотіла руйнувати ілюзії.
Sa peau foncée et ses joues molles sont de nouveau passées sous silence. J’espérais avoir un beau souvenir et je ne voulais pas détruire l’illusion.
— Якщо я погоджуся, — сказала я, посміхаючись, — можу поклястися головою, що на світі не буде щасливішої людини за вас.
— Si je consens, dis-je en souriant, je puis jurer sur ma tête qu’il n’y aura pas au monde un homme plus heureux que vous.
— То ми одружимося.
— Alors nous nous marierons.
Я посміхнулася.
Je souris.
— Ах! — вигукнув він, стрибаючи по кімнаті. — Як це буде кумедно, коли в нас будуть діти!
— Ah ! s’écria-t-il en bondissant par la chambre, comme ce sera drôle quand nous aurons des enfants !
— Ви божевільний, мсьє.
— Vous êtes fou, Monsieur.
— Так, від кохання.
— Oui, d’amour.
У цю мить, почувши голоси на сходах, я спокійно сіла й почекала на тітку й Потехіна, які одразу ввійшли.
En ce moment, entendant des voix dans l’escalier je m’assis tranquillement et attendis ma tante et Potechine qui entrèrent aussitôt.
З серця мого спав великий тягар, я стала весела, а Антонеллі — в захваті. Він згадав, що колись я мріяла про парасольку монастирського зеленого кольору, і пішов знайти мені таку.
J’avais un grand poids enlevé de sur le cœur, je devins gaie et Antonelli ravi. Il se souvint que j’avais désiré un jour un parapluie vert de moine et alla m’en chercher un.
Під час обіду моя нога не відступала від його ноги. Я була спокійна й щаслива, але мені ще стільки треба було сказати й почути. Окрім нашого покою, весь перший поверх готелю порожній; ми беремо свічку й обходимо ці велетенські зали, що ще дихають колишньою величчю італійських палаців — але тітка з нами. Я не знала, що робити.
Pendant le dîner mon pied ne quitta pas le sien. J’étais calme et heureuse, mais j’avais bien des choses à dire et à entendre. Excepté notre appartement, tout le premier de l’hôtel est vide, nous prenons une bougie et parcourons ces immenses appartements parfumés encore de l’ancienne grandeur des palais italiens, mais ma tante est avec nous. Je ne savais comment faire.
Ми зупиняємося більш ніж на годину в великій Огидно мені самій!!! жовтій залі, й Пʼєтро наслідує кардинала, свого батька, братів, Валіцького, Брускетті тощо.
Nous nous arrêtons pendant plus d’une heure dans un grand Je me dégoûte ! ! ! salon jaune et Pietro imite le cardinal, son père, ses frères, Walitsky, Bruschetti, etc.
Близько одинадцятої, коли ми повертаємося до себе, приходить Потехін. Ми вечеряємо, і тітка забавляється тим, що змушує Антонеллі писати дурниці по-російськи.
Comme vers onze heures nous rentrions chez nous, arrive Potechine. Nous soupons et ma tante s’amuse à faire écrire à Antonelli des bêtises en russe.
— Перепишіть ось це, — сказала я, взявши книжку й написавши на першій сторінці.
— Copiez-ça, dis-je, en prenant un livre et en écrivant sur la première page.
— Що саме?
— Quoi ?
— Читайте.
— Lisez.
Я показала йому ці вісім слів: «Ідіть опівночі, я поговорю з вами внизу».
Je lui indiquais les huit mots que voici : Partez à minuit, je vous parlerai en bas.
— Зрозуміли? — запитала я, стираючи написане.
— Compris ? demandai-je, en effaçant.
— Так.
— Oui.
Відтоді мені стало легше, але я була дивно схвильована. Антонеллі щомиті повертався до годинника, й я боялася, чи не здогадаються про причину. Наче можна здогадатися! Тільки нечиста совість має такі страхи...
Dès lors je fus soulagée et singulièrement agitée. Antonelli se tournait vers la pendule à chaque instant et je craignais qu’on n’en comprît la cause. Comme si on pouvait deviner ! Il n’y a que les consciences coupables pour avoir de ces peurs...
О чверть на першу він встав, відпустив Потехіна й попрощався зі мною, міцно потиснувши мені руку.
A douze et quart, il se leva, laissa partir Potechine et me dit bonsoir en me serrant fortement la main.
— На добраніч, мсьє, — сказала я; наші погляди зустрілися...
— Bonsoir, Monsieur, dis-je, nos yeux se rencontrèrent...
Не знаю, як описати — це було мов блискавка.
Je ne saurais décrire comment, ce fut un éclair.
— Що ж, тітко, — сказала я, — завтра ми виїжджаємо рано-вранці, ідіть до своєї кімнати, я вас замкну — так ви не заважатимете мені писати, і я швидко ляжу спати.
— Eh bien, ma tante, dis-je, demain nous partons de bonne heure, rentrez chez vous, je vous enfermerai, comme ça vous ne m’empêcherez pas d’écrire et je me coucherai vite.
— Ти обіцяєш?
— Tu le promets ?
— Звичайно.
— Certainement.
Я замкнула тітку, кинула погляд у дзеркало й зійшла потаємними сходами.
J’enfermai ma tante et ayant jeté un coup d’oeil dans la glace, descendis l’escalier dérobé.
Я прочинила двері, він ковзнув у щілину мов тінь — і я опинилася в його обіймах... на кілька секунд, не усвідомлюючи нічого.
Je poussai la porte, il se glissa dans l’entrebâillement comme une ombre et je me trouvai dans ses bras... pendant quelques secondes sans me rendre compte de rien.
Я відкрила рота заговорити, але він відгадав мою думку.
J’ouvris la bouche pour parler mais il devina ma pensée.
— Хіба ж це не розмова? — сказав він ніжно.
— N’est-ce donc pas causer ceci ? dit-il tendrement.
— Так, — відповіла я так само.
— Si, répondis-je de même.
— Мовчки стільки говориш, коли кохаєш... принаймні... я вас кохаю...
— On se dit tant en se taisant quand on s’aime... du moins... moi je vous aime...
Я розважалася тим, що розігрую романну сцену, й мимоволі думала про романи Дюма.
Je m’amusais de faire une scène de roman et pensais involontairement à ceux de Dumas.
— Я відʼїжджаю завтра...
— Je pars demain...
— І нам треба поговорити серйозно, а я про це й забув... воно й зрозуміло — ні про що не думаєш, коли отак...
— Et nous avons à causer sérieusement et moi qui l’oubliais... c’est qu’on ne pense plus à rien quand on est... comme ça...
— Ходіть, — сказала я, зачинивши двері так, щоб проникав лише слабкий промінь світла, й сіла на нижню сходинку маленьких сходів у глибині кімнати.
— Venez, dis-je en fermant la porte de façon à ne laisser pénétrer qu’un faible rayon de lumière et je m’assis sur la dernière marche du petit escalier qui occupe le fond du cabinet.
Він став навколішки.
Il s’agenouilla.
Щомиті мені здавалося, що чую чиїсь кроки, й я завмирала, здригаючись від кожної краплі дощу, що падала на шибки.
A chaque instant je croyais entendre venir et je restais immobile et tressaillant à chaque goutte de pluie qui tombait sur les carreaux.
— Та це нічого, — сказав мій нетерплячий залицяльник.
— Mais ce n’est rien, dit mon impatient amoureux.
— Вам легко говорити, мсьє, — якби хтось прийшов, вам це лестило б, а я була б згублена.
— Vous en parlez bien à votre aise, Monsieur, si on venait vous seriez flatté et moi perdue.
Відкинувши голову, я дивилася на нього крізь вії.
La tête renversée je le regardais à travers mes cils.
— Зі мною, — сказав він, хибно зрозумівши мої слова, — вам нічого не загрожує. Я надто поважаю й кохаю вас... ви в безпеці.
— Avec moi, dit-il se méprenant au sens de mes paroles, vous ne risquez rien. Je vous respecte et vous aime trop... vous êtes en sûreté.
Я простягнула йому руку, почувши цю «благородну мову».
Je lui tendis la main en entendant ce « noble langage ».
— Хіба я не завжди поводився пристойно й шанобливо?
— N’ai-je pas toujours été convenable et respectueux ?
— О! — вигукнула я, відступаючи, бо страшний спогад повернувся до мене мов пекучий біль. — Ні, ні, не завжди!
— Oh ! m’écriai-je en me reculant, car l’affreux souvenir me revint comme une atroce douleur, non, non, pas toujours !
— Але...
— Mais...
— Не говоріть про це, благаю вас... це жахливо! Я задихалася.
— Ne parlez pas de cela, je vous en prie... c’est affreux ! Je suffoquais.
— О! — прошепотів він покірливо. — Я так просив вас пробачити мене... забути... Будьте добрі... змилуйтеся наді мною... Пробачте!...
— Oh ! murmura-t-il humblement, je vous ai tant priée de me pardonner... d’oublier... Soyez bonne... ayez pitié de moi... Pardon !...
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
Він, певно, був напідпитку того вечора.
Il était sans doute pochard l’autre soir.
— Я пробачила, — сказала я тихо-тихо, — і... я забула... — додала я, шукаючи захисту на його грудях — від минулої образи й від нього самого.
— J’ai pardonné, dis-je tout doucement et... j’ai oublié... ajoutai-je en cherchant sur sa poitrine comme une protection contre l’insulte passée et contre lui-même.
Ми обоє були немов уві сні... невже це воно й є, думала я, одна з тих митей, коли людина щаслива, коли кохає... невже це серйозно? Мені весь час здавалося, що він ось-ось засміється — такий він був поважний і ніжний. Я опустила погляд під незвичайним сяйвом його очей.
Nous étions comme dans un rêve tous les deux... est-ce donc cela, pensai-je, un de ces moments où l’on est heureux, où l’on aime... est-ce sérieux ? Il me semblait toujours qu’il allait rire tant il était grave et tendre. J’abaissai mon regard sous l’éclat extraordinaire du sien.
— Ваші уста, — гукнув він у пристрасному шепоті, — дайте мені ваші уста.
— Votre bouche, cria-t-il dans un murmure passionné, donnez-moi votre bouche.
Я навіть не подумала не слухатися й витягнула шию назустріч його губам...
Je ne songeai même pas à désobéir et allongeai le cou pour rencontrer ses lèvres...
Правду кажуть, що поцілунок у губи... Відкинувши голову, заплющивши очі, опустивши руки, я не могла відірватися...
On a raison de dire qu’un baiser sur la bouche... La tête renversée, les yeux fermés, les bras pendants, je ne pouvais m’en détacher...
— О, — мовила я нарешті, — а ви кажете, що це нічого...
— Oh fis-je enfin, vous dites que ce n’est rien...
— Вже не кажу. Але бачите — ми знову забули поговорити; будьмо серйозними й поговорімо про наші справи.
— Je ne le dis plus. Mais voyez, de nouveau nous avons oublié de causer, soyons sérieux et causons de nos affaires.
— Так, поговорімо.
— Oui, causons.
— По-перше, як бути, коли ви відʼїжджаєте завтра? Не відʼїжджайте... прошу вас, не відʼїжджайте...
— D’abord, comment faire puisque vous partez demain ? Ne partez pas... je vous en prie, ne partez pas...
— Це неможливо, тітка...
— C’est impossible, ma tante...
— Вона така добра, о! залишайтеся... — і він обвивався навколо мене, мов вуж.
— Elle est si bonne, oh ! restez... et il m’enlaçait comme une couleuvre.
— Вона добра, але не погодиться. Отже... прощайте назавжди...
— Elle est bonne, mais elle ne consentira pas. Ainsi... adieu pour toujours...
— Ні, ні, я приїду до Ніцци.
— Non, non, je viendrai à Nice.
— Коли?
— Quand ?
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
Червень 1884: Я не тільки зовсім не памʼятаю приємності цієї миті, але й думаю, що навіть тоді ніякої приємності не було. Але я, напевно, вважала себе зобовʼязаною розповідати про це романтично. Що б там не казали, якби мені справді було приємно — я б памʼятала цю приємність.
Juin 1884 : Non seulement je ne me souviens plus du tout de l’agrément de cet instant, mais je crois que même alors il n’y en a eu aucun. Mais je me croyais probablement tenue de raconter cela d’une façon romanesque. On a beau dire, si réellement ça m’avait fait plaisir je me serais souvenue de ce plaisir.
— Наприкінці місяця, гадаю. Якби ви погодилися, щоб я втік, позичивши грошей, я поїхав би завтра...
— Vers la fin du mois, je pense. Si vous consentiez à me laisser échapper en faisant une dette je partirais demain...
— Ні, я цього не хочу! Тоді я вас не побачила б.
— Non, je ne le veux pas ! Je ne vous verrais pas dans ce cas.
— Але ж ви не можете завадити мені поїхати шаленіти до Ніцци!
— Mais vous ne pouvez pas m’empêcher d’aller faire des folies à Nice !
— Можу, можу — і я вам це забороняю.
— Si, si, et je vous le défends.
— Тоді треба чекати, поки батько дасть мені грошей. Послухайте, сподіваюся, він буде розсудливим, до того ж він нічого не має проти... Ніцци, гадаю, справа зрушила, мама говорила... Але... але якби він не дав мені грошей! Ви знаєте, наскільки я залежний, наскільки нещасний!
— Alors, il faut attendre que mon père me donne de l’argent. Écoutez, j’espère qu’il sera raisonnable, d’ailleurs il n’a rien contre... Nice, je crois, l’affaire est engagée, ma mère a parlé... Mais... mais s’il ne me donnait pas d’argent ! Vous savez si je suis assez dépendant, assez malheureux !
— Дасть.
— Il donnera.
— А якщо ні?
— Et sinon ?
— Вимагайте.
— Exigez.
— Порадьте мені.
— Donnez-moi un conseil.
— Не знаю.
— Je ne sais.
— Ви, що міркуєте, як по писаному, що говорите про душу, про Бога — порадьте мені!
— Vous qui raisonnez comme un livre, vous qui parlez de l’âme, de Dieu, donnez-moi un conseil !
— Моліться Богу, — сказала я, простягаючи йому свого хрестика, готова засміятися, якщо він поставиться до цього з глузуванням, або зберегти серйозний вигляд, якщо сприйме всерйоз. Він залишився незворушним, приклав хрестик до чола й схилив голову в молитві, поки я ніжно цілувала його волосся.
— Priez Dieu, dis-je en lui présentant ma croix, toute prête à rire s’il prenait la chose en ridicule ou à garder mon air grave s’il la prenait au sérieux. Il eut une figure impassible, appuya la croix sur son front et baissa la tête en prière pendant que je baisais tendrement ses cheveux.
— Я помолився, — сказав він.
— J’ai prié, dit-il.
— Правда?
— Vrai ?
— Правда. Але продовжимо... отже, ми доручаємо це Вісконті...
— Vrai. Mais continuons... donc, nous chargeons de cela Visconti...
— Добре.
— Bien.
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
Він, може, думав, що я дам йому грошей. Я б дала — і зненавиділа б його.
Il pensait peut-être que je lui donnerais de l’argent. J’en aurais donné et je l’aurais détesté.
Я казала «добре» й думала «тимчасово». Я діяла, спираючись на прислівʼя: добре діло ніколи не пропадає.
Je disais « bien » et je pensais « provisoirement ». J’agissais en m’appuyant sur ce proverbe : un bienfait n’est jamais perdu.
— Але це не може статися одразу.
— Mais ça ne peut se faire tout de suite.
— Коли ж тоді?
— Quand alors ?
Він сміявся.
Il riait.
— Я не...
— Je ne...
— Через два місяці?
— Dans deux mois ?
— Ви жартуєте? — запитала я, ніби нічого неможливішого й бути не могло.
— Vous voulez rire ? demandai-je comme si c’était la chose la plus impossible.
— Через шість?
— Dans six ?
— Ні.
— Non.
— Через рік?
— Dans un an ?
Він усе сміявся.
Il riait toujours.
— Так, через рік... ви зачекаєте?
— Oui, dans un an... vous attendrez ?
— Якщо треба — аби тільки бачити вас щодня...
— S’il le faut, pourvu de vous voir tous les jours...
— Я проведу зиму в Римі.
— Je passerai l’hiver à Rome.
— То це питання літа?...
— C’est donc question d’été ?...
— Приїжджайте до Ніцци, бо за місяць я їду до Росії.
— Venez à Nice car dans un mois je vais en Russie.
— Я поїду за вами.
— Je vous suivrai.
— Це неможливо.
— Ça ne se peut.
— Чому?
— Et pourquoi ?
— Мама не захоче.
— Ma mère ne voudra pas.
— Ніхто не може завадити мені подорожувати.
— Personne ne peut m’empêcher de voyager.
— Не будемо говорити дурниць.
— Ne disons pas de bêtises.
— Але як же я вас кохаю!
— Mais comme je vous aime !.
Я нахилилася до нього, щоб не пропустити жодного його слова.
Je me penchai vers lui pour ne pas perdre une seule de ses paroles.
— Я кохатиму вас завжди... — сказав він.
— Je vous aimerai toujours... dit-il.
Ми переходимо до любовних банальностей... банальностей, які стають божественними, якщо справді кохаєш завжди.
Nous entrons dans les banalités amoureuses... banalités qui deviennent divines si réellement on aime toujours.
— Ні, справді, — казав він, — як було б чудово прожити життя разом... так, прожити все життя з вами, завжди, разом, у вас біля ніг, обожнюючи вас... Ми обоє постаріємо... так постаріємо, що нюхатимемо тютюн, — і все одно кохатимемо одне одного...
— Non, vraiment, disait-il, ce serait beau de passer la vie ensemble... oui, passer la vie avec vous toujours, ensemble, à vos pieds, vous adorant... Nous serons vieux tous les deux... vieux à priser du tabac et nous nous aimerons toujours...
З обережності я тримала його за руки й радила бути розсудливим.
Par prudence je lui tenais les mains et lui recommandais d’être sage.
— Так, так, моя... моя дорога, — казав він, не знаходячи іншого слова; і це таке звичайне слово в його вустах звучало як найніжніша ласка... він дивився на мене в захопленні, молитовно склавши руки.
— Oui, oui, ma... ma chère, disait-il, ne trouvant d’autre mot et ce mot si commun, dans sa bouche devenait une caresse extrême... il me regardait avec ravissement, les mains jointes.
Потім ми говорили розсудливо, а потім він повзав у мене в ногах, кричачи задушеним голосом, що я не можу кохати його так, як він кохає мене — що це неможливо!
Puis on parlait raison et puis il se traînait à mes pieds, criant d’une voix étouffée, que je ne pouvais pas l’aimer comme il m’aimait que c’était impossible !
— Ах! я такий нещасний, я так страждаю!
— Ah ! je suis bien malheureux, je souffre tant !
— А від чого, мсьє?
— Et de quoi, Monsieur ?
— Від кохання!
— D’amour !
Я чую все це вперше, але знаю, що це стара пісня, яку виспівують напамʼять.
J’entends tout cela pour la première fois mais je sais que c’est une vieille chanson qu’on débite par cœur.
Не треба думати, що я безупинно дозволяла себе цілувати; коли це траплялося, я записувала, нічого не пропускаючи.
Il ne faut pas croire que je me laissais embrasser sans cesse, quand cela arrivait je l’écrivis sans rien omettre.
Він хотів, щоб ми обмінялися зізнаннями.
Il voulut que nous nous fassions nos confidences.
— О! ваші мені нецікаві, мсьє.
— Oh ! les vôtres, Monsieur, ne m’intéressent pas.
— Тоді скажіть мені, скільки разів ви кохали?
— Alors, dites-moi combien de fois vous avez aimé ?
— Один раз.
— Une fois.
— Кого ж?
— Et qui ?
— Чоловіка, якого я не знаю, якого бачила десять чи дванадцять разів на вулиці, який не знає, що я існую. Мені тоді було тринадцять років, і я кохаю його досі, і ніколи з ним не говорила.4
— Un homme que je ne connais pas, que j’ai vu dix ou douze fois dans la rue, qui ne sait pas que j’existe. J’avais treize ans alors, et je l’aime jusqu’à présent et je ne lui ai jamais parlé.
— Це казка!
— C’est un conte !
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
Треба було справді бути дурепою у сімнадцять, щоб слухати таке.
Fallait être vraiment cruche, dix-sept ans, pour écouter ça.
на полях · Annotation de Marie
Я не рахую тих, кого ненавиділа.
Je ne compte pas ceux que je détestais.
— Це правда.
— C’est une vérité.
— Але це роман, це фантазія, це неможливо, це привид.
— Mais c’est un roman, c’est une fantaisie, c’est impossible, c’est une ombre.
— Так, але єдиний, якого я не соромлюся кохати й який став для мене чимось на зразок божества. Я не порівнюю його ні з ким, та й немає нікого, гідного такого порівняння.
— Oui, mais le seul que je n’aie pas honte d’aimer et qui m’est devenu une espèce de divinité. Je ne le compare à personne et il n’y a pour cela personne de digne.
— Де ж він?
— Où est-il ?
— Я навіть не знаю, він одружений, дуже далеко.
— Je ne sais seulement pas, il est marié, très loin.
— Ось це безумство!
— Voilà une folie !
І мій клятий Пʼєтро* мав досить недовірливий і зневажливий вигляд,
Et mon fichu Pietro* avait l’air passablement incrédule et dédaigneux,
— Але це правда, і ось — я вас кохаю, але це інше.
— Mais c’est vrai, et tenez je vous aime, mais c’est autre chose.
— Я віддаю вам усе серце, а ви даєте мені лише половину свого.
— Je vous donne tout mon cœur et vous ne me donnez que la moitié du vôtre.
Дивна річ — кажучи це, він мав знуджений вигляд.
Chose singulière, il avait l’air de s’ennuyer en disant cela.
— Не вимагайте забагато й будьте задоволені.
— Ne demandez pas trop et soyez satisfait.
— Але це ще не все, є ще щось?...
— Mais ce n’est pas tout, il y a autre chose ?...
— Це все.
— C’est tout.
— Пробачте і дозвольте мені цього разу не вірити вам.
— Pardonnez-moi et permettez-moi de ne pas vous croire cette fois.
Бачите цю розпусту!
Voyez-vous cette dépravation !
— Треба вірити правді.
— Il faut croire la vérité.
— Не можу.
— Je ne peux pas.
— Тим гірше! — вигукнула я роздратовано.
— Tant pis ! m’écriai-je fâchée.
— Цього мій розум не збагне, — сказав він.
— Ça surpasse mon esprit, dit-il.
— Просто ви дуже розпусні.
— C’est que vous êtes bien dépravé.
— Можливо.
— Peut-être.
— Ви не вірите, що я ніколи не дозволяла цілувати мені руку, що я ніколи не торкалася чоловіка?!!
— Vous ne croyez pas, que jamais je n’ai permis qu’on me baisât la main, que jamais je n’ai touché un homme ? ! !
— Вибачте, але я цьому не вірю.
— Pardon, mais je ne le crois pas.
— О!
— Oh!
— Я повірю вам пізніше.
— Je vous croirai plus tard.
— Сідайте поруч зі мною, — сказала я, — і поговорімо — розкажіть усе!
— Asseyez-vous à côté de moi, dis-je, et causons, et dites tout !
Він розповів мені все, що він казав і що казали йому.
Il me raconta tout ce qu’il a dit et ce qu’on lui a dit.
— Ви не розсердитеся, — сказав він потім, — якщо...
— Vous ne vous fâcherez pas, dit-il ensuite, si...
— Я не розсерджуся, якщо ви щось приховаєте від мене.
— Je ne me fâcherai pas si vous me cachez quelque chose.
— Що ж... ви розумієте, наша родина тут дуже відома...
— Eh bien... vous comprenez, notre famille est très connue ici...
— Так.
— Oui.
— А ви іноземці в Римі...
— Et vous êtes des étrangers à Rome...
— І що?
— Alors ?
— Тоді мама написала до Парижа... кільком особам.
— Alors ma mère a écrit à Paris... à plusieurs personnes.
— Це дуже природно... і що кажуть про мене?
— C’est très naturel... et que dit-on de moi ?
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
Треба було бути справжньою дурепою, щоб пропустити таку фразу мимо вух!
Faut-il avoir été folle pour laisser passer une phrase semblable !
на полях · Annotation de Marie
І я нічого не зрозуміла!
Et je n’avais rien compris !
— Поки що нічого... але хай кажуть що хочуть, я кохатиму вас...
— Encore rien... mais on peut dire ce qu’on veut, je vous aimerai...
— Мені не потрібна поблажливість...
— Je n’ai pas besoin d’indulgence...
І, сповнена тривоги, я намагалася випередити те, що могли б сказати в Ніцці, й узаконити там наше становище, розповідаючи, як консул став нашим ворогом через Жоржа й його скандали.
Et, pleine d’inquiétude, je tâchai de prévenir ce qu’on pourrait dire à Nice et d’y légaliser notre position en racontant comment le consul a été fait notre ennemi par Georges et ses scandales.
Як я боялася! О! як уся щойно пережита втіха була зіпсована... покалічена, розвіяна!
J’avais si peur ! Oh ! comme tout le plaisir que je venais d’avoir était abîmé... mutilé, évanoui !
— Тепер, — сказав він, — є ще питання релігії.
— Maintenant, dit-il, il y a la religion.
— Так, релігія...
— Oui, la religion...
— О! — сказав він з найпестливішим виглядом. — Перейдіть у католицтво...
— Oh ! fit-il de l’air le plus câlin, faites-vous catholique...
Але я відразу обірвала його дуже суворим словом.
Mais je l’arrêtai court par un mot très sévère.
— То ви хочете, щоб я змінив релігію! — вигукнув Антонеллі.
— Voulez-vous donc que je change de religion ! s’écria Antonelli.
— Ні, бо якби ви це зробили, я б вас зневажала.
— Non, car si vous faisiez cela, je vous mépriserais.
Насправді мене засмутило б це лише через кардинала.5
En réalité je n’aurais été fâchée qu’à cause du cardinal.
— Як я вас кохаю, — сказав він знову, — яка ви гарна, які ми будемо щасливі.
— Comme je vous aime, dit-il de nouveau, comme vous êtes belle, comme nous serons heureux.
У відповідь я взяла його голову в обидві руки й поцілувала в чоло, очі, волосся, вуста.
Pour toute réponse, je pris sa tête dans mes deux mains et je l’embrassai sur le front, les yeux, les cheveux, la bouche.
Я зробила це більше для нього, ніж для себе.
Je le fis plus pour lui que pour moi.
— Марі, Марі! — кричала тітка згори.
— Marie, Marie ! criait ma tante d’en haut.
— Що таке? — запитала я спокійним голосом, просунувши голову в люк, щоб здавалося, ніби голос лунає з моєї кімнати.
— Qu’y a-t-il ? demandai-je d’une voix calme en passant la tête par la trappe pour que ma voix parût venir de ma chambre.
— Друга година, треба спати.
— Il est deux heures, il faut dormir.
— Я сплю.
— Je dors.
— Ти роздягнена?
— Tu es déshabillée ?
— Так, дайте мені писати.
— Oui, laissez-moi écrire.
— Лягай спати.
— Couche-toi.
— Так, так.
— Oui, oui.
Я знов спустилася — там нікого не було: нещасний сховався під сходами.
Je redescendis et trouvai la place vide, le malheureux s’était caché sous l’escalier.
— Тепер, — сказав він, повертаючись на своє місце, — поговорімо про майбутнє.
— Maintenant, dit-il en venant reprendre sa place, parlons de l’avenir.
— Поговорімо.
— Parlons-en.
— Де ми житимемо? Ви любите Рим?
— Où vivrons-nous ? Aimez-vous Rome ?
— Так.
— Oui.
— Тоді ми житимемо в Римі, але окремо від моєї родини... зовсім удвох.
— Alors nous vivrons à Rome mais en dehors de ma famille... tout seuls.
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
А тим часом упродовж усього мого перебування в Римі з самого початку цей чоловік компрометував мене! І я не розуміла, що він відганяв усіх геть. Він навіть казав тим, хто просив представити їх нам, що ми цього не бажаємо!!!! Це я6 дізналася з певного джерела в Неаполі!
Et pendant tout mon séjour à Rome depuis le commencement cet homme me compromettait ! Et je ne comprenais pas qu’il éloignait tout le monde. Il allait même jusqu’à dire à ceux qui demandaient d’être présentés que nous ne voulions pas ! ! ! ! Ceci j’ai [sic] appris de source certaine à Naples !
на полях · Annotation de Marie
Я ніколи не пробачу йому, що він відганяв інших! Негідник! А я вже й так втрачала впевненість у своїх успіхах! Ще б пак!
Je ne lui pardonnerai jamais d’avoir éloigné les autres ! L’infâme ! Et moi qui perdais déjà confiance dans mes succès ! Je crois bien !
— Ще б пак. До того ж мама не дозволила б мені жити в родині мого чоловіка.
— Je crois bien. D’ailleurs maman ne me laisserait pas vivre dans la famille de mon mari.
— Вона мала б рацію... та й у моїй родині такі... незвичайні принципи, що це було б катуванням. Ми купимо маленький будинок у новому кварталі...
— Elle aurait bien raison... et puis ma famille a des principes si... extraordinaires, ce serait un supplice. Nous achèterons une petite maison dans le nouveau quartier...
— Я б воліла великий, — і, уткнувшись йому в плече, сховала виразну гримасу.
— J’aimerais mieux une grande - et je cachai dans son épaule une grimace significative.
— Що ж, великий...
— Eh bien, une grande...
І ми — він принаймні — заходилися будувати плани на майбутнє. Одразу було видно, що людина поспішає будь-що змінити своє становище.
Et on se mit, lui du moins, à faire des arrangements futurs. On voyait bien un homme qui a hâte de changer d’état d’une manière ou d’une autre.
— Ми виходитимемо у світ разом, — сказав він, — житимемо на широку ногу, правда?
— Nous irons dans le monde ensemble, dit-il, nous mènerons grand train, n’est-ce pas ?
— О! так, розкажіть мені... розповідайте все. Якби ви були... дурні, ви прийняли б моє запитання за низький розрахунок, але у вас досить розуму, щоб зрозуміти: коли вирішуєш провести разом усе життя, треба намагатися зробити це якомога краще.
— Oh ! oui, dites-moi... racontez tout. Si vous étiez... bêtes vous prendriez ma question pour de vils calculs, mais vous avez assez d’esprit pour comprendre que lorsqu’on se décide à passer la vie ensemble, il faut tâcher de le faire aussi bien que possible.
— Я добре розумію... Ви знаєте все про мою родину... але є ще кардинал.
— Je comprends bien... Vous savez tout de ma famille... mais il y a le cardinal.
— Треба налагодити з ним стосунки.
— Il faut se mettre bien avec lui.
— Ще б пак, я неодмінно так і зроблю, і, знаєте, найбільша частина статку дістанеться тому, хто першим матиме сина... тому треба негайно мати сина.
— Je crois bien, je le ferai absolument et, vous savez, la plus grande partie de la fortune sera pour celui qui aura le premier un fils... aussi il faut avoir tout de suite un fils.
— Але це ж у наших інтересах, зрозумійте!
— Mais c’est dans notre intérêt, comprenez donc !
— Розумію.
— Je comprends.
— Тільки... я не багатий...
— Seulement... je ne suis pas riche...
— Що з того! — вигукнула я, трохи ображена, але досить володіючи собою, щоб зробити зневажливий жест: це могла бути пастка...
— Qu’importe ! fis-je un peu froissée mais me possédant assez pour faire un geste de mépris, ce pouvait être un piège...
— Але..., — сказав він.
— Mais..., dit-il.
— Що?
— Quoi ?
— Брати не дозволять мені одружитися першому...
— Mes frères ne me laisseront pas me marier le premier...
— І як же?...
— Et comment ?...
— Треба буде одружити Дикуна і Лева... інакше вони оголосять мені війну...
— Il faudra marier le Sauvage et le Lion... ils me feraient la guerre sans cela...
— Це будуть перегони, — сказала я, сміючись.
— Ce sera une course, dis-je en riant.
Потім, начебто стомлений цими серйозними розмовами, він обхопив мене руками за талію... і очі його блищали, як дві свічки в темряві.
Puis, comme fatigué de ces discours sérieux il m’entoura de ses bras la taille... et ses yeux brillaient comme deux bougies dans l’obscurité.
— Чорні очі7, — сказала я, закриваючи їх долонею, бо ці очі мене лякали.
— Occhi neri, dis-je en les couvrant avec ma main, car ces yeux me faisaient peur.
Він простягся ниць до моїх ніг і так багато говорив мені, що я подвоїла пильність і змусила його сісти поруч зі мною... Ні, це не справжнє кохання... при справжньому коханні не було б нічого дрібного чи вульгарно-брудного ні в словах, ні в учинках... У глибині душі я відчувала невдоволення...
Il se prosterna à mes pieds et me dit tant et tant que je redoublai de surveillance et le fis asseoir à côté de moi...Non, ce n’est pas un vrai amour... avec un vrai amour il n’y aurait rien de mesquin ou de vulgairement sale à dire ou à faire... Je me sentais mécontente au fond...
— Будьте розсудливі.
— Soyez sage.
— Так, — сказав він, складаючи руки, — так, я розсудливий, я поважаю вас, я кохаю вас.
— Oui, dit-il en joignant les mains, oui, je suis sage, je suis respectueux, je vous aime.
Чи кохала я його насправді, чи просто мені запаморочилася голова? Хто міг би сказати з певністю?... проте з тієї миті, як виникає сумнів... сумніву вже немає... Що б там не було... хвилювання, всі ці закохані слова... темрява і потім ще, мабуть, щось таке, чого я не знаю... я схилилася на його плече, обвивши себе, мов поясом, обома його руками й заплющивши очі.
L’aimais-je vraiment ou bien avais-je la tête montée ? Qui saurait le dire au juste ?... pourtant du moment où le doute existe... il n’y a plus de doute... Quoi qu’il en soit... l’émotion, toutes ses paroles amoureuses... l’obscurité et puis encore peut-être quelque chose que je ne sais pas... je me renversais sur son épaule en me faisant une ceinture de ses deux bras et en fermant les yeux.
— Я кохаю вас, я кохаю вас! — вигукнула я, не тямлячи себе, притискаючи обидві його руки до свого серця.
— Je vous aime, je vous aime ! dis-je hors de moi en pressant ses deux mains sur mon cœur.
Він нічого не відповів і притулив голову до сходинки поруч з моєю. Може, він не зрозумів тієї ваги, яку я надавала своїм словам... може, вважав їх цілком природними...
Il ne répondit rien et appuya sa tête sur une marche de l’escalier, à côté de la mienne. Peut-être n’a-t-il pas compris l’importance que j’attachais à mes paroles... peut-être les trouvait-il toutes naturelles...
Серце моє більше не билося, руки безсило впали вздовж боків... це був, безперечно, чарівний момент... він, мабуть, теж був зачарований, як і я, бо залишився нерухомим, мов я, і не промовив жодного слова [Один рядок закреслено] — я відчувала лише його утруднене дихання по здійманню плеча, на яке я спиралася. Але мене охопив страх, я відчувала, що голова моя ось-ось помутиться...
Mon cœur ne battait plus, mes bras retombèrent le long de mes côtés... certes ce fut un délicieux moment... il était sans doute aussi ravi que moi car il demeura immobile comme moi et sans proférer une parole [UNE LIGNE cancellée] je sentais seulement sa respiration oppressée aux soulèvements de son épaule sur laquelle je m’appuyais. Mais la peur me prit, je sentais que ma tête allait s’égarer...
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
Саме ці слова, на мою думку, і вирішили все того дня. Усе, що було перед тим, для мене нічого не важить — то він говорив, але тут — те, що вирішило справу. Я надавала величезного значення цим трьом словам: Я кохаю вас — і жалкую про них набагато більше, ніж про поцілунки, які могли бути майже несвідомими.
Ce sont ces mots qui décident de la journée à mon idée. Tout ce qui précède ne me semble rien, c’est lui qui parlait mais ici c’est ce qui décide l’affaire. J’attachais une importance énorme à ces trois mots : Je vous aime et je les regrette bien plus que les baisers qui pouvaient presque être inconscients.
— Треба йти, — сказала я, різко вивільнившись.
— Il faut partir, dis-je en me dégageant brusquement.
— Вже!
— Déjà !
— Час.
— Il est temps.
— Почекайте ще мить, ось тут, біля мене, як нам добре так... якби можна було провести так усю ніч...
— Attendez un instant encore, là, près de moi, que nous sommes bien ainsi... si on pouvait passer toute la nuit comme ça...
Я була надто далека від справжнього змісту цих слів, щоб обурюватися, тому мовчала, коли він відсунувся на колінах і знову склав руки:
J’étais trop loin du vrai sens de ces mots pour me récrier, aussi je gardai le silence lorsqu’il se recula à genoux et joignant encore les mains :
— Ти мене кохаєш, — мовив він, — правда, і ти завжди кохатимеш мене... скажи, ти завжди кохатимеш мене?
— Tu m’aimes, fit-il, n’est-ce pas, et tu m’aimeras toujours... dis, tu m’aimeras toujours ?
Це «тикання»8 мене охолодило... і здалося принизливим...
Ce tutoiement me donna froid... et me parut humiliant...
— Завжди, — прошепотіла я незадоволено, — завжди... а ви, ви кохаєте мене?
— Toujours, murmurai-je, mécontente, toujours... et vous, vous m’aimez ?
— Авжеж... я... О!! Як ви можете запитувати такі речі!! Ах! моя дорога... авжеж... так, якби неможливо було вийти звідси, я б хотів, щоб неможливо було вийти звідси...
— Si... je... Oh ! ! Comment pouvez-vous demander de pareilles choses ! ! Ah ! ma chérie... si... oui, si on ne pouvait sortir d’ici, je voudrais qu’on ne pût sortir d’ici...
— Ми б померли з голоду, — сказала я, принижена тими пестливими іменами, якими він мене називав, і не знаючи, що відповісти.
— Nous serions morts de faim, dis-je humiliée de ces noms caressants qu’il me donnait et ne sachant comment répondre.
— Але яка чудова смерть — ваші вуста біля моїх.
— Mais quelle belle mort, votre bouche près de la mienne.
Я не встояла перед новим поцілунком, але прийняла його з якоюсь... огидою.
Je ne résistai pas à ce nouveau baiser mais je le reçus avec une sorte de... répugnance.
Я випросталася, і він наслідував мій приклад, тримаючись за мою талію...
Je me redressai et il suivit mon exemple en se soutenant à ma taille...
Він притулився до стіни й притяг мене до себе.
Il s’appuya au mur et m’attira vers lui.
— Через рік, — сказав він, пожираючи мене очима,
— Dans un an, dit-il en me mangeant des yeux,
— Через рік, — повторила я, більше для годиться, ніж зі щирого переконання... я не вірила в серйозність... пригоди. Але оскільки я вже в неї вплуталася, я хотіла, щоб він вважав її серйозною й приймав мої ласки як дари небесні... Та й яке значення має моя потаємна думка? Я поводилася, як закохана — захоплена, спʼяніла, натхненна, серйозна й урочиста.
— Dans un an, répétai-je plus pour la forme que pour autre chose... je ne croyais pas au sérieux de... l’aventure. Seulement, comme j’avais donné dedans, je demandais qu’il la crût sérieuse et reçût mes faveurs comme des bienfaits du ciel... Au fait qu’importe ma pensée intime ? J’agissais en amoureuse pénétrée, enivrée, inspirée, grave et solennelle.
У цю мить я почула тітку, яка, бачачи, що в мене все ще горить світло, втрачала терпець.
En ce moment j’entendis ma tante qui, voyant toujours de la lumière chez moi, s’impatientait.
— Чуєте? — сказала я, вириваючись із його обіймів. — Ідіть, добраніч, — і, схопивши його голову в обидві руки, я дала йому останній поцілунок у вуста й утекла до сходів, не озираючись.
— Vous entendez, dis-je en m’arrachant de ses bras, partez, bonsoir, - et saisissant sa tête dans mes deux mains je lui donnai un dernier baiser sur la bouche et m’enfuis vers l’escalier sans me retourner.
Це кінець сцени, яку я десь читала... Тьфу! Я принижуюся, насміхаючись з усього. Невже я завжди буду сама собі критиком — чи це тому, що я ще не кохаю по-справжньому?
C’est une fin de scène que j’aie lue quelque part... Fi ! Je m’abaisse en me moquant de tout. Serais-je toujours mon propre critique ou bien est-ce parce que je n’aime pas encore tout à fait.
— Четверта година, — кричала тітка.
— Il est quatre heures, criait ma tante.
— По-перше, тітонько, лише десять хвилин на третю, а по-друге, залиште мене в спокої.
— D’abord, ma tante, il n’est que deux heures dix minutes et ensuite laissez-moi tranquille.
Я роздягалася, розмірковуючи: хтось, хто побачив би, як я о дванадцятій входжу до того покоїчка й виходжу о другій — дві години в цілковитому тет-а-теті з одним із найбільш... розпусних італійців — такий хтось не повірив би й самому Господу Богу, якби тому заманулося зійти з неба й підтвердити мою... невинність. Я сама на місці того когось не повірила б... і проте... ось бачте! Як же треба остерігатися видимості... часто так судять і роблять... остаточні висновки, коли насправді немає майже нічого.
Je me déshabillai tout en pensant : Quelqu’un qui m’aurait vue entrer à douze dans ce cabinet et en sortir à deux heures, deux heures passées dans un tête-à-tête absolu avec un Italien des plus... dévergondés... ce quelqu’un ne croirait pas le Bon Dieu s’il lui prenait fantaisie de descendre du ciel pour affirmer mon... innocence. Moi-même à la place de ce quelqu’un je ne croirais pas... et pourtant... voyez ! Doit-on assez se défier des apparences... souvent ainsi on juge et on fait des conclusions... définitives lorsqu’il n’y a que presque rien.
— Це жахливо! Ти помреш від такого пізнього нічного бдіння! — кричала тітка.
— C’est affreux ! Tu mourras en veillant si tard ! criait ma tante.
— Слухайте, — сказала я, відчиняючи її двері, — не лайтеся, бо я нічого вам не розповім.
— Écoutez, dis-je en ouvrant sa porte, ne grondez pas, ou je ne vous dirai rien.
— До біса, до біса!
— Au diable, au diable !
— Ах! тітонько, ви пожалкуєте.
— Ah ! ma tante, vous vous repentirez.
— Що таке?
— Qu’y a-t-il ?
— Ах! ах!
— Ah ! ah !
— О! яка дівчина!
— Oh ! quelle fille !
— По-перше, я не писала, а залишалася з Антонеллі.
— D’abord je n’ai pas écrit et je suis restée avec Antonelli.
— Де це, нещасна?
— Où ça, malheureuse ?
— Внизу.
— En bas.
— Який жах!
— Quelle horreur !
— Ах! якщо ви кричатимете, ви нічого не дізнаєтеся.
— Ah ! si vous criez vous ne saurez rien.
— Та нічого й дізнаватися.
— Il n’y a rien à savoir.
— Є що.
— Si fait.
— Ти була з Антонеллі?
— Tu étais avec Antonelli ?
— Так.
— Oui.
— Що ж, — сказала вона голосом, від якого я здригнулася, — я так і знала, коли щойно тебе кликала.
— Eh bien, dit-elle d’une voix qui me fit tressaillir, je le savais bien quand je t’ai appelée à présent.
— Як це?
— Comment.
— Мені наснилося, що мама прийшла й казала мені: не лишай Марі наодинці з Антонеллі.
— J’ai rêvé que maman était venue et me disait : ne laisse pas Marie seule avec Antonelli.
Я відчула холод по спині, усвідомивши, що наражалася на справжню небезпеку.
J’eus froid dans le dos en comprenant que j’avais couru un vrai danger.
Я висловила побоювання, що напишуть щось іще гидкіше.
J’ai exprimé mes craintes qu’on n’écrive des vilenies de pire.
— Нема чого поганого казати, — сказала тітка, — якщо насмілюються говорити наклепи, писати їх не насмілюються.
— Il n’y a rien de mauvais à dire, dit ma tante, si l’on ose dire des calomnies, on n’osera pas les écrire.
Анітрохи не заспокоєна, я сиділа на її ліжку, вся в тривозі.
Très mal rassurée, je restais assise sur son lit tout inquiète.
Мало не забула сказати, що Торлонія ходив сказати Пʼєтрові*, що той дуже помиляється, залицяючись до мене й збираючись одружитися зі мною, що така думка всього міста. Здається, Антонеллі сказав йому не лізти не в своє діло. Що я зробила Торлонії?
J’allais oublier de dire que Torlonia a été dire à Pietro * qu’il avait bien tort de me faire la cour, de m’épouser, que c’est l’avis de toute la ville. Il paraît qu’Antonelli lui a dit de se mêler de ce qui le regarde. Que lui ai-je fait à Torlonia ?
Він також сказав мені — сам Пʼєтро* — що нам оголосили війну, насамперед одна жінка, яка його кохала.
Il m’a dit aussi, lui Pietro *, qu’on nous faisait la guerre, une femme qui l’aimait surtout.
— Вибачте, що кажу вам все це, але це ви наказали.
— Pardonnez-moi si je vous dis tout cela, mais c’est vous qui l’ordonnez.
— Ви правильно робите.
— Vous faites bien.
— Але що б там не говорили, ми проведемо разом усе життя — ви завжди кохатимете мене?
— Mais quoiqu’on dise, nous passerons la vie ensemble, vous m’aimerez toujours ?
— Я кохатиму вас стільки, скільки ви кохатимете мене, — сказала я, притуливши вуста майже до його шиї.
— Je vous aimerai tant que vous m’aimerez, dis-je avec les lèvres presque sur son cou.
— О! тоді завжди.
— Oh ! alors toujours.
Мені не набридає повторювати всі ці дурниці, що роблять мене щасливою й тривожною. Що ж відповідять із Ніцци?
Je ne saurais trop répéter toutes ces bêtises qui me rendent heureuse et inquiète. Que répondra-t-on de Nice ?
— Ми писатимемо один одному дуже розважливі листи, — сказав Пʼєтро, — і показуватимемо їх.
— Nous nous écrirons des lettres bien sages, dit Pietro et nous les montrerons.
— О!
— Oh !
— Але так воно й робиться: ви показуватимете мої вашій матері, я робитиму те саме вдома. Але я казала, що не писатиму. Не знаєш, що може статися і... написане залишається9.
— Mais comme ça que ça se fait, vous montrerez les miennes à votre mère, j’en ferai autant chez moi. Mais j’ai dit que je n’écrirai pas. On ne sait ce qui peut arriver et... scripta manent.
Примітки
«Міньйон» (1866) — опера Амбруаза Тома за романом Ґете «Роки навчання Вільгельма Майстера». Раніше Марі плакала над долею приреченої заголовної героїні. ↩
Так у Марі: comme ça ! [sic]. ↩
В оригіналі італійською: «Mercurio» — бог-вісник; тут: посередник у сватанні. ↩
Марі має на увазі герцога Гамільтона, за яким вона 1873 року спостерігала в Ніцці, жодного разу з ним не заговоривши (див. карнет 001). ↩
Кардинал Джакомо Антонеллі (1806–1876), державний секретар папи Пія IX і глава родини Антонеллі. Марі розуміла, що будь-яке навернення Пʼєтро до іншої віри було б катастрофою в очах кардинала. ↩
Так у Марі: Ceci jʼai [sic] appris. ↩
В оригіналі італійською: «Occhi neri» — пестлива назва. ↩
У французькій tutoiement (звертання на «ти» замість «ви») означало близькість — навіть непристойну фамільярність між неодруженими в порядному товаристві. Марі сприйняла це радше як зухвалість, ніж як вияв ніжності. ↩
В оригіналі латиною: «scripta manent» (з прислівʼя verba volant, scripta manent — слова летять, написане залишається). ↩