❦
Середа, 17 травня 1876
Mercredi, 17 mai 1876
Про вчорашнє ще багато що треба було сказати, але все відступає перед сьогоднішнім вечором. Я досі вражена й тремчу.
J’avais beaucoup à dire d’hier encore, mais tout s’efface devant ce soir. J’en suis encore saisie et tremblante.
До одинадцятої у нас були Паппарігопуло і Сімонетті; коли вони пішли, Потехін залишився, щоб Пʼєтро* міг лишитися теж. Негайно, не подаючи виду, ми вийшли в передпокій, а звідти — на майданчик — справжній маленький овальний салон. Переповісти цю розмову неможливо. Він десять разів обіймав мене силоміць. Нарешті я пояснила йому всі свої сумніви, всі вагання, — все.
Jusqu’à onze heures nous avons eu Papparigopoulo et Simonetti, eux partis, Potechine resta pour que Pietro* reste encore. Aussitôt sans avoir l’air de rien nous sommes sortis dans l’antichambre et de là sur le palier qui est un véritable petit salon ovale. Rapporter cette conversation est chose impossible. Il m’a pris dix fois dans ses bras, par force. Enfin je lui expliquai tous mes scrupules, tous mes doutes, tout.
З того, що я сказала про поцілунок, він відверто посміявся. Та він і далі казав, що любить мене, — тоді я запевнила його, що це марно, бо мої батьки ніколи не дадуть згоди.
Quant à ce que je dis du baiser il s’en moqua tout haut. Mais il continua à dire qu’il m’aimait, alors je l’assurai que c’était inutile car mes parents ne consentiraient jamais.
— Вони мали б рацію, — сказав він мрійливо, — я не здатний зробити щасливою жодну людину. Я сказав матері, говорив про вас, сказав: вона така побожна й добра, а я ні в що не вірю, я просто нікчема! Я провів сімнадцять днів у монастирі, молився, роздумував — і не вірю в Бога! Релігії для мене не існує, я ні в що не вірю!
— Ils auraient raison, dit-il, rêveur, je ne suis bon à faire le bonheur de personne. Je l’ai dit à ma mère, j’ai parlé de vous, j’ai dit : elle est si religieuse et bonne et moi je ne crois en rien et je ne suis qu’un misérable ! Tenez, je suis resté dix-sept jours au couvent, j’ai prié, j’ai médité et je ne crois pas en Dieu ! Et la religion n’existe pas pour moi, je ne crois en rien !
Я дивилась на нього широко розкритими переляканими очима.
Je le regardais avec de grands yeux effrayés.
— Треба вірити, — сказала я, кладучи руки йому на плечі, — треба виправлятися, треба бути добрим.
— Il faut croire, dis-je en lui passant les mains sur les épaules, il faut se corriger, il faut être bon.
— Це неможливо. І таким, як я є, мене ніхто не може любити, чи не так?
— C’est impossible, et tel que je suis personne ne peut m’aimer, n’est-ce pas ?
— Гм!
— Hum !
— Я дуже нещасний, ви ніколи не уявите мого становища: зовні я ніби в добрих стосунках із рідними, та це тільки про людське око, і я ненавиджу їх усіх! Батька, братів, навіть матір! Я нещасний — запитайте чому, я й сам не знаю. О, священики! — вигукнув він, стискаючи кулак і зуби й піднімаючи до неба обличчя, потворне від ненависті, — священики! Якби ви знали, що це таке!! Він заспокоювався хвилин пʼять.
— Je suis bien malheureux, vous ne vous ferez jamais une idée de ma position, en apparence je suis bien avec les miens, mais ce n’est qu’en apparence et je les déteste tous ! Mon père, mes frères, ma mère même ! Je suis malheureux et qu’on me demande pourquoi, je ne le sais pas. Ô les prêtres, s’écria-t-il en serrant le poing et les dents et en levant vers le ciel une figure hideuse de haine, les prêtres ! Si vous saviez ce que c’est ! ! Il fut cinq minutes à se calmer.
— Але вас я люблю, — знову заговорив він, — тільки вас; коли я з вами — я щасливий; якби міг провести кілька днів поруч із вами — я б полюбив життя... Та ні, я від усього втомився, мені нічого не треба, піду в той монастир і проведу там своє життя.
Je vous aime pourtant, reprit-il, et vous seule, quand je suis avec vous je suis heureux, si je pouvais rester plusieurs jours auprès de vous j’aimerais la vie... Mais non, je suis las de tout, je ne veux rien, je me retirerai dans ce couvent et je passerai là ma vie.
— Це найкраще, що ви можете зробити. Але чи знаєте, що я ніколи ще не бачила такої зухвалості?
— C’est ce que vous avez de mieux à faire. Mais savez-vous que je n’ai jamais vu tant d’impertinence ?
— Як так?
— Comment ?
— Як так? Ви говорите мені про кохання, питаєте, чи люблю я вас, і водночас кажете, що ніколи не одружитеся! Зачекайте, становище своєрідне й виняткове, я хотіла розсердитися — і сміюся; потім, може, буду плакати від приниження, але зараз мене це бавить! Бачите: ми не можемо порозумітися, — те, що для вас ніщо, для мене — важлива подія. Важко це казати, але раз уже я почала...
— Comment ? Vous me parlez d’amour, vous me demandez si je vous aime et vous dites que vous ne vous marierez jamais ! Attendez, la position est originale et exceptionnelle, je voulais me fâcher, je ris, après je pleurerais peut-être d’humiliation, mais pour le moment ça m’amuse ! Voyez, nous ne pouvons pas nous entendre, vous regardez comme un rien ce que je regarde comme un grave événement. C’est difficile à dire, mais puisque j’y suis...
— Ну?
— Eh bien ?
— Це важко... Послухайте, я скажу вам те, чого ви не знаєте. Уста молодої дівчини — це свята річ, а я поцілувала вас у вуста!
— C’est difficile... écoutez, je vais vous apprendre ce que vous ignorez. Les lèvres d’une jeune fille sont une chose sacrée, je vous ai embrassé sur la bouche !
— Коли?
— Quand?
— Я вам сказала, що люблю вас!
— Je vous ai dit que je vous aimais !
— Коли?!
— Quand ? !
— Ви добре знаєте.
— Vous savez bien.
— Так, того вечора, ненароком мимохідь, після двогодинної суперечки.
— Oui, le soir par hasard en passant, après deux heures de discussion.
— Неважливо.
— Peu importe.
— Це правда! Я вас люблю, так сильно люблю!
— C’est vrai ! Je vous aime, je vous aime tant !
— Доведіть!
— Une preuve !
— Кажіть.
— Dites.
— Приїдьте до Ніцци.
— Venez à Nice.
— Ви мене виводите з рівноваги, кажучи це! Ви ж знаєте, що я не можу!
— Vous me mettez hors de moi en me disant cela ! Vous savez bien que je ne peux pas !
— Чому?
— Pourquoi ?
— Бо батько не хоче давати мені грошей, бо батько не хоче, щоб я їхав до Ніцци.
— Parce que mon père ne veut pas me donner de l’argent, parce que mon père ne veut pas que j’aille à Nice.
— Я добре розумію, але якщо ви скажете йому, навіщо їдете...
— Je comprends bien, mais si vous lui dites pourquoi vous allez...
— Він не захоче.
— Il ne voudra pas.
— Ви ж із ним не говорили.
— Vous ne lui avez pas parlé.
— Ні, але я говорив із матірʼю, та вона мені не вірить — так звикли до моєї поганої поведінки, що мені вже ніхто не вірить!
— Non, mais j’ai parlé à ma mère, mais elle ne me croit pas, on est si habitué à ma mauvaise conduite qu’on ne me croit plus !
— Треба виправлятися, треба приїхати до Ніцци.
— Il faut vous corriger, il faut venir à Nice.
Примітка упорядників
[Навскоси сторінки]
[en travers de la page]
на полях · Annotation de Marie
Це здається неможливим. Я була дурна й дитинна. І найголовніше — геть отупіла від цих розмов про вихід у світ.
Ça paraît impossible. J’étais bête et enfant. Et surtout, surtout abrutie par ces histoires d’aller dans le monde.
— Але оскільки мені відмовлять, як ви кажете...
— Mais puisque je serai refusé comme vous dites...
— Я не казала, що відмовлю саме я.
— Je n’ai pas dit, refusé par moi.
— Це було б надто, — сказав він, дивлячись на мене зовсім близько, — це був би сон.
— Ce serait trop, dit-il en me regardant tout près, ce serait un rêve.
— Але гарний сон, правда?
— Mais un beau rêve n’est-ce pas ?
— О так!
— Oh oui !
— То ви попросите в батька...
— Alors vous demanderez à votre père...
— Він не хоче.
— Il ne veut pas.
— Він мене знає?
— Il me connaît ?
— Так, він не хоче, щоб я одружувався.
— Oui, il ne veut pas que je me marie.
— Він знає?
— Sait-il ?
— Ні, я кажу: для таких справ треба, щоб говорив сповідник, ви всього цього не знаєте...
— Non, je dis qu’il faut pour ces choses faire parler par le confesseur, vous ne savez pas tout cela...
— Ну то зробіть так.
— Eh bien faites.
— Ви кажете мені це?
— Vous me le dites ?
— Так. Розумієте: я не привʼязана до вас, але хочу дати цю маленьку сатисфакцію своїй враженій гордості.
— Oui. Vous comprenez, je ne tiens pas à vous mais je veux donner cette petite satisfaction à mon orgueil blessé.
— Ось яка ви!
— Voilà comme vous êtes !
— Господи, так.
— Mon Dieu oui.
— Я вам ще на Капітолії1 казав, який я, — говорив серйозно. Я нещасний і проклятий у цьому світі.
— Je vous ai dit encore au Campidoglio comment je suis, j’ai parlé sérieusement. Je suis un malheureux et un maudit dans ce monde.
— Я вам справді співчуваю.
— Je vous plains, vraiment.
— Дякую.
— Merci.
— У вас нічого власного немає?
— Vous n’avez rien à vous ?
— Нічого.
— Rien.
— Але колись ви матимете щось?
— Mais vous aurez un jour quelque chose ?
— Так, після смерті батька матиму щось із дванадцять тисяч франків на рік.
— Oui, à la mort de mon père j’aurai quelque chose comme douze mille francs par an.
— Та це ж ніщо!
— Mais ce n’est rien cela !
— Та я знаю.
— Eh je sais bien.
— То ваш батько не багатий?
— Votre père n’est donc pas riche ?
— Мабуть, сімдесят тисяч франків на рік.
— Il a soixante-dix mille francs peut-être par an.
— Як я вас жалію, мсьє! Знаєте, я матиму пʼятдесят тисяч франків на рік і вважаю себе бідною! Ви маєте рацію — я вас не візьму: ви надто бідний. Шкода.
— Comme je vous plains, Monsieur, savez-vous que, moi, j’aurai cinquante mille francs par an et que je m’estime pauvre ! Vous avez raison je ne vous prendrai pas, vous êtes trop pauvre. C’est dommage.
— Я знаю, що я нещасний, і... послухайте: якщо я коли-небудь вчиню безглуздя й одружуся, то лише з людиною, біднішою за мене.
— Je sais bien que je suis un malheureux et que... écoutez, si jamais je fais la bêtise de me marier, ce sera avec une personne plus pauvre que moi.
— Ось вони, два гарненькі нещастя разом! — вигукнула я, потім тихіше: — Я, звісно, не права, що маю цю примху щодо вас, але маю. Я вас виправлю і змушу полюбити життя — хочете?
— Voyez les deux belles misères ensemble ! m’écriai-je, puis, plus doucement, j’ai sans doute tort d’avoir ce caprice pour vous, mais je l’ai. Je vous corrigerai et je vous ferai aimer la vie, voulez-vous.
— Я надто великий нещасник, щоб мати щастя в цьому світі.
— Je suis un trop grand malheureux pour avoir du bonheur dans ce monde.
— Що за думки! Але запевняю вас, мсьє, що ця розмова дивна. Я запишу її в щоденник.
— Quelle idée. Mais je vous assure, Monsieur, que cette conversation est bizarre. Je la rapporterai dans mon journal.
— І що ж ви скажете про мене?
— Eh que direz-vous de moi ?
— Скажу, що ви або найнегідніший лиходій на землі, або нещасник!
— Je dirai que vous êtes ou bien, le plus indigne scélérat de la terre, ou bien un malheureux !
— Скажіть: нещасник!
— Dites malheureux !
— Так, щоб потішити моє самолюбство. То ви вважаєте, що все це — ніщо. Я вам кажу, що люблю вас, дозволяю обіймати себе за талію, цілувати руки, притискати ногу — і ви думаєте, що це дуже просто, дуже природно!!
— Oui, pour flatter mon amour-propre. Vous croyez donc que tout cela n’est rien. Je vous dis que je vous aime, je me laisse prendre la taille, baiser les mains, presser le pied et vous croyez que c’est très simple, très naturel ! !
— Та так.
— Mais oui.
— Ах, мсьє!
— Ah ! Monsieur !
Неможливо навіть приблизно відтворити ці сотні зайвих і незвичайних фраз. Скажу лише, що він знову казав мені, що любить мене і що він нещасний, таким ніжним голосом і з такими благальними очима, що я сама присунулася ближче, і ми досить довго говорили, як добрі друзі, про безліч речей. І я запевняла його, що є Бог на небі й щастя на землі, і хотіла, щоб він повірив у Бога — побачив Його моїми очима й молився Йому моїм голосом.
Il est impossible de suivre même un peu ces centaines de phrases inutiles et extraordinaires. Je dirai seulement qu’il m’a répété encore qu’il m’aimait et qu’il était malheureux, d’une voix si douce et avec des yeux si suppliants, que je m’approchai moi-même et que nous avons parlé comme de bons amis pendant assez longtemps, d’une multitude de choses. Et je l’assurais qu’il y avait un Dieu dans le ciel et un bonheur sur la terre, et je voulais qu’il crût en Dieu et le vît à travers mes yeux et qu’il le priât par ma voix.
— То все, — сказала я, відступаючи, — прощайте. Я була не права, що пустила все на самоплив, — мала б побачити, хто ви є.
— Alors, dis-je en m’éloignant, c’est fini, adieu. J’ai eu tort de laisser aller les choses, j’aurais dû voir ce que vous êtes.
— Я вас люблю!
— Je vous aime !
— Ви мене любите і ви... Ах! Знаєте, наодинці я б плакала від люті й приниження, але зараз можу говорити про все це і навіть сміятися.
— Vous m’aimez et vous... Ah ! tenez, une fois seule je pleurerais de rage et d’humiliation mais en ce moment je puis parler de tout cela et même en rire.
— Я вас люблю і не хочу робити вас нещасною — зі мною у вас не було б ні щастя, ні спокою.
— Je vous aime et je ne veux pas vous rendre malheureuse, avec moi vous n’auriez pas de bonheur et de paix.
— Ви мене не розумієте, мсьє. Я відмовляю вам наперед.
— Vous ne me comprenez pas, Monsieur. Je vous refuse d’avance.
— Розумію, розумію! І кажу вам, що я нещасний!
— Si, si, et je vous dis que je suis malheureux !
— І я вам вірю, — сказала я, беручи його за обидві руки, — і жалію вас.
— Et je vous crois, dis-je en prenant ses deux mains, et je vous plains.
— Для мене це вже чимало, і я вам дякую.
— C’est déjà beaucoup pour moi et je vous remercie.
— То прощайте. Я відʼїжджаю, вийду заміж у Росії й прийду навідати вас у вашому монастирі.
— Alors, adieu. Je pars, je me marierai en Russie et je viendrai vous voir dans votre couvent.
— Так, і тоді я буду залицятися до вас.
— Oui et alors je vous ferai la cour.
— Дивіться, який ви! І знаєте, — замість проганяти вас я вас кличу, — маю до вас слабкість і, на свій сором, зізнаюся в цьому.
— Voyez comme vous êtes ! et tenez, loin de vous chasser je vous appelle, j’ai un faible pour vous et je l’avoue à ma honte.
— Не може бути!
— C’est impossible !
— Та може.
— Mais si.
— Ви мене любите?
— Vous m’aimez ?
— Та звісно.
— Eh sans doute.
— Ви мене любите? — повторив він, притягуючи мене до себе й говорячи так близько, що його вуста, вимовляючи ці слова, ледь торкалися моєї щоки... правої!
— Vous m’aimez ? répéta-t-il encore en m’attirant vers lui et en parlant si près que ses lèvres en bougeant pour prononcer ces paroles effleuraient ma joue... droite !
— А ви?
— Et vous ?
— Так!
— Oui !
— Ах! — промовила я, напівсміючись, напівплачучи. — Я відʼїжджаю, і через два дні ви вже й не згадаєте про це!
— Ah ! fis-je, moitié riant, moitié pleurant, et je pars et dans deux jours vous n’y penserez plus !
— Та це ж правда! Коли я вас бачу — люблю вас, мов шалений; коли не бачу — забуваю!
— Eh bien c’est vrai ! Quand je vous vois je vous aime comme un fou et quand je ne vous vois pas j’oublie !
— Значить, ви не любите.
— C’est que vous n’aimez pas.
— Люблю!
— J’aime !
— Це не справжнє кохання.
— Ce n’est pas le vrai amour.
— Це найбільше кохання мого життя! Ви мене любите?
— C’est le plus grand de ma vie ! Vous m’aimez ?
— Та так!
— Mais oui !
Дивна річ: я не відчувала ні страху, ні сорому.
Chose étrange je n’avais ni peur ni honte.
— Я вас не люблю, — сказала я, — воно того не варте!
— Je ne vous aime pas, dis-je, cela ne vaut pas la peine !
— Ви мене ніколи не полюбите?
— Vous ne m’aimerez jamais ?
— Так — коли ви будете вільні.
— Oui, quand vous serez libre.
— Коли я помру.
— Quand je serai mort.
— Тепер не можу — бо жалію і зневажаю вас. Якби вам сказали не любити мене — ви б підкорилися!
— Je ne peux pas à présent, car je vous plains et vous méprise. On vous dirait de ne pas m’aimer que vous obéiriez !
— Правда.
— C’est vrai.
— Це жахливо!
— C’est affreux !
— Я вас люблю, — сказав він усоте, притискаючи мене до себе, — і я дала йому волю — вся захоплена, не тямлячи себе, притулившись до його грудей, не дихаючи й не кажучи ані слова, поки його вуста були притиснуті до моєї щоки.
— Je vous aime, dit-il pour la centième fois en me pressant dans ses bras, et je le laissai faire, toute ravie et hors de moi, m’appuyant sur sa poitrine, sans respirer et sans dire un mot, pendant que ses lèvres étaient collées sur ma joue.
Не знаю, скільки це тривало — мабуть, довго, але ніколи не досить. Я відчувала, що він увесь тремтить, і не насмілювалась поворухнутись і вимовити слова, щоб не порушити чар. Я була, кажу вам, у захваті й щаслива, як ніколи, — коли ця людина, Ісусе! Змилуйся наді мною, — притягла мене ще ближче, і я відчула, як його рука ковзає по моїй сукні так, що я відсахнулася, мов громом уражена. Вся кров відлинула від мого обличчя — мабуть, я дуже поблідла, бо він злякався.
Je ne sais pas combien cela a duré, longtemps je crois, mais jamais assez. Je le sentais tout tremblant et n’osais faire un mouvement ni prononcer une parole pour ne pas rompre le charme. J’étais, vous dis-je extasiée et heureuse comme jamais quand cet homme, Jésus ! Ayez pitié de moi, m’attira plus près encore et je sentis sa main glisser le long de ma robe d’une telle façon que je reculai comme frappée de la foudre. Tout mon sang s’est retiré de ma figure, j’ai dû être bien pâle, car il parut effrayé.
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
Не треба було забувати, що маю справу з італійцем і навіть із римлянином, а чоловіки цього племені ні перед чим не відступають, і вуста їхні готові до поцілунків, як ніж — до удару.
Il ne fallait pas oublier que j’avais affaire à un Italien voire à un Romain et que les hommes de cette race ne reculent devant rien et leurs lèvres sont prêtes pour les baisers comme leur couteau pour les coups.
— О! — вигукнула я лише через мить, закриваючи обличчя руками, — розчавлена жахом, соромом, люттю, — і відступила до вікна.
— Oh ! m’écriai-je au bout d’un instant seulement, me couvrant la figure des mains, abîmée de terreur, de honte, de rage, et reculant jusqu’à la fenêtre.
— Мені теж треба свіжого повітря, — сказав він, підходячи.
— J’ai aussi besoin de prendre de l’air, dit-il en s’approchant.
— О! — промовила я знову, не віднімаючи рук від обличчя. — О!
— Oh ! dis-je encore avec mes mains toujours sur la figure, Oh !
Я шаліла від сорому й горя.
J’étais folle de honte et de chagrin.
— Ну ж бо, — сказав він, наляканий, — заберіть руки від обличчя. Яка ви гарна... ні, зараз ви негарна, ви вся червона, — говорив він уривками.
— Eh bien, dit-il effrayé, ôtez vos mains de la figure. Comme vous êtes jolie, non, à présent vous êtes laide, vous êtes toute rouge, disait-il par saccades.
Не відкриваючи обличчя, я жестом звеліла йому відійти.
Je fis un geste pour l’éloigner sans me découvrir la figure.
— Ну ж бо, — сказав він, дедалі більш збентежений, — ну ж бо, що таке, чому ви не відповідаєте? О, благаю вас, одне слово, Марі, Марі, відповідайте, зглянтеся! Пожалійте мене!
— Eh bien, dit-il de plus en plus troublé, eh bien, qu’y a-t-il, pourquoi ne répondez-vous pas ? Oh ! je vous en supplie, un mot, Marie, Marie, répondez par pitié ! Ayez pitié de moi !
— Боже мій, — пробурмотіла я, проводячи руками по волоссю й дивлячись у підлогу, — досі вся розгублена.
— Mon Dieu, murmurai-je en passant mes mains dans mes cheveux et en regardant par terre tout éperdue encore.
— Геть! — вигукнула я, бо він хотів узяти мене за руку. — Геть! — повторила я, відступаючи і дивлячись на нього з огидою, гнівом, болем і здивуванням.
— Arrière ! m’écriai-je car il voulut me prendre la main, arrière, répétai-je en reculant et en le regardant avec dégoût, colère, douleur et étonnement.
— Пробачте мені! Я збожеволів, це не моя вина, бувають миті, коли людина несповна розуму. Я вас люблю — це кохання зводить мене з розуму! Пробачте, пробачте! — говорив він, не тямлячи себе.
— Pardonnez-moi ! Je suis fou, ce n’est pas ma faute, il y a des moments où on n’est pas soi-même. Je vous aime, c’est cet amour qui me rend fou ! Pardon, Pardon ! disait-il hors de lui.
— Ні, — сказала я тихо, не прийшовши ще до тями, — ні, досить, — і знову закрила обличчя руками на кілька хвилин; потім він опанував себе і питав, що зі мною, — як тієї ночі поцілунку в голову у Валле2.
— Non, dis-je doucement et pas encore revenue à moi, non, assez, et je me couvris de nouveau la figure de mes mains pendant quelques instants au bout duquel temps, il avait repris contenance et me demandait ce que j’avais, comme le soir du baiser sur la tête au Valle.
Не знаю, що я кажу; я увійшла до салону зі спокійним обличчям і сказала по-російськи, що монах повідав мені дуже цікаві таємниці — розкажу Потехіну й тітці завтра. Потім сміялась і говорила про Лева, Тигра, Дикуна і Монаха. Так я називаю Поля Антонеллі, Торлонію, Домініка Антонеллі і Пʼєра*.
Je ne sais pas ce que je dis, et je rentrai au salon avec une figure calme en disant en russe que le moine m’avait fait des confidences très intéressantes, que je raconterais à Potechine et à ma tante demain. Puis je ris et parlai du Lion, du Tigre, du Sauvage et du Moine. C’est ainsi que je nomme Paul Antonelli, Torlonia, Dominique Antonelli et Pierre *.
Прізвисько Пʼєра просто зрозуміти; монах Домінік — дуже маленький, жирний, надклерикальний чоловічок і великий мисливець, мов Немрод3; він ніколи не виїжджає зі свого маєтку. Щодо Поля — він лев чорних салонів, а оскільки Торлонія — його друг, я не могла назвати його інакше, ніж Тигром.
Le surnom de Pierre est simple à comprendre, le moine Dominique est un tout petit homme, gras, extra-clérical, et grand chasseur comme Nemrod, et ne sortant jamais de sa campagne. Quant à Paul, il est le lion des salons noirs et, comme Torlonia est son ami, je ne pouvais pas autrement le nommer que le Tigre.
Потехін іде, а за пʼять хвилин — Антонеллі. Ледь побажавши йому на добраніч, я кидаюся на маленькі потаємні сходи. За секунду він зʼявився на сходах, і я прочинила маленькі дверці.
Potechine part et cinq minutes après Antonelli. A peine lui dis-je bonsoir, et m’élance par le petit escalier secret. Au bout d’une seconde il apparaissait sur l’escalier et j’entrouvrais la petite porte.
— Ось, — кажу я, вся тремтячи, спираючись на ці дверці.
— Voilà, dis-je, toute tremblante me soutenant à cette porte.
Він підійшов і взяв мене за руки.
Il s’approcha et me prit les mains.
— Я прийшла, — кажу я, тремтячи дедалі більше, — щоб сказати вам прощай.
— Je suis venue, dis-je en tremblant de plus en plus, pour vous dire adieu.
— Ні, не прощай!
— Non, pas adieu !
— Так, так, мсьє, прощайте. Я вас любила — до цього вечора.
— Si, si, Monsieur, adieu. Je vous ai aimé jusqu’à ce soir.
— Не може бути!
— C’est impossible !
— Так і є; але тепер, — продовжувала я, слабнучи, — тепер я вас зневажаю. Ах, дарма, — я сказала: я вас любила. Я була не права — знаю.
— C’est ainsi, mais à présent, continuai-je en m’affaiblissant, à présent je vous méprise. Ah ! tant pis, je l’ai dit, je vous ai aimé. J’ai eu tort, je le sais.
— Але... — почав він.
— Mais commença-t-il.
— Прощайте.
— Adieu.
— То ви вже не поїдете завтра верхи до Тіволі.
— Vous n’allez donc plus à Tivoli à cheval, demain.
— Ні.
— Non.
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
Я ніколи його не любила — все це були наслідки романтичної уяви, що шукає романів.
Je ne l’ai jamais aimé, tout ça c’était des causes d’une imagination romanesque en quête de romans.
на полях · Annotation de Marie
Цей брудний пʼяничка, мабуть, думав, що я можу з ним упасти. Фе! Яка гидота.
Ce sale petit pochard croyait peut-être que je pouvais faillir avec lui. Fi ! l’horreur.
— І це не втома змушує вас відмовитися.
— Et ce n’est pas la fatigue qui vous y fait renoncer.
— Ні, втома — лише привід. Я більше не хочу вас бачити.
— Non, la fatigue n’est qu’un prétexte. Je ne veux plus vous voir.
— Хочете, щоб я більше не приходив? — спитав він різко.
— Voulez-vous que je ne vienne plus ? demanda-t-il brusquement ?
— Так, — сказала я жваво, але, знесилена цим зусиллям, спершись на стіну, прошепотіла: — Ні. Я більше не хочу вас бачити, — продовжила я після зусилля, — нам треба попрощатися, саме для цього я тут.
— Oui, dis-je vivement, mais, affaiblie par cet effort, je m’appuyai au mur en murmurant, non. Je ne veux plus vous voir, continuai-je après un effort, il faut nous dire adieu, c’est pour cela que je suis ici.
— Та ні! — вигукнув він. — Що ви кажете!
— Mais non, s’écria-t-il, que dites-vous !
— Те, що кажу, — нічого більше; мені від цього дуже боляче, — сказала я, ковтаючи потік сліз і зітхнувши так, що це завдало мені більше болю, ніж стогін.
— Ce que je dis, rien d’autre, cela me fait beaucoup de peine, dis-je en avalant un torrent de larmes et en poussant un soupir qui me fit plus de mal qu’un gémissement.
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
Жодного потоку сліз не було. «Дама де Монсоро»!4 Дюма!
Il n’y avait aucun torrent de larmes. Dame de Monsoreau ! Dumas !
Я хотіла притягти його до себе, взяти його голову в долоні й поцілувати у вуста вдруге й востаннє. Я була несамовита, але тітка знала, що я тут, — я попередила її, — вона могла відчинити дверці зверху, і я не хотіла, щоб вона щось знала.
Je voulais l’attirer à moi, prendre sa tête dans mes mains et l’embrasser sur la bouche pour la seconde et dernière fois. J’étais affolée, mais ma tante me savait là, je l’avais prévenue, elle pouvait ouvrir la porte d’en haut et je ne voulais pas qu’elle sût rien.
— Це неможливо, — казав Антонеллі, тримаючи мене за руки.
— Ce n’est pas possible, disait Antonelli me tenant les mains.
— Цілком можливо — ось побачите. Не знаю, як я не спустила вас зі сходів сторч головою!
— C’est si bien possible, que vous allez voir. Je ne sais pas comment je ne vous ai pas poussé par l’escalier la tête en bas !
— Хтось іде, — сказав він. Справді, чулись кроки воротаря. — До побачення.
— Quelqu’un, dit-il. En effet on entendait les pas du portier, Au revoir.
— Зачекайте мить, — сказала я. — Ідіть сюди, — і я подивилась йому просто в обличчя так, що він не знайшов, що сказати й поцілував мені руки.
— Attendez un instant, dis-je, venez ici, et je le regardai en face d’une telle façon qu’il ne trouva rien à dire et me baisa les mains.
— Марі! — крикнула тітка згори. — Марі!
— Marie ! cria ma tante, d’en haut, Marie !
Я зробила нетерплячий жест, Антонеллі — стривожений.
Je fis un geste d’impatience et Antonelli d’inquiétude.
— До побачення.
— Au revoir.
Я не відповіла нічого й швидко піднялась по сходах.
Je ne répondis rien et montai vivement l’escalier.
— Де ти? — обізвалась тітка.
— Où es-tu ? fit ma tante.
— Я була внизу з Антонеллі.
— J’étais en bas avec Antonelli.
— А чому?
— Et pourquoi ?
— Поговорити.
— Pour causer.
— Розкажи.
— Raconte-ça.
Я сіла й розповіла їй купу дурниць, нібито для сміху — таємниці монаха.
Je m’assis et lui racontai un tas de bêtises pour rire, soi-disant, les confidences du moine.
Після цього я зачинилася і кинулася на канапу, вигукуючи: «Ісусе Господи, змилуйся наді мною!» Я ридала десять хвилин і вмила зовсім сухі очі. Жодної сльози не знайшла.
Après quoi, je m’enfermai et me jetai sur le canapé en m’écriant : Jésus, Seigneur Ayez pitié de moi ! J’ai sangloté pendant dix minutes et je me suis lavé les yeux tout secs. Je n’ai pas trouvé une larme.
— Ви ж казали мені поговорити з батьком і приїхати до Ніцци? — спитав Антонеллі на сходах, за мить до того, як піти.
— Vous m’avez dit de parler à mon père et de venir à Nice ? dit Antonelli sur l’escalier un instant avant de s’en aller.
— Так.
— Oui.
— Я зроблю це й приїду до Ніцци, що б не сталося.
— Je ferai cela et je viendrai à Nice, coûte que coûte.
— Ви вже одного разу це обіцяли!
— Vous l’avez déjà promis une fois !
— Клянуся вам! — і він пішов.
— Je vous le jure ! et il partit.
Я закінчила писати, пʼята година, уже світло.
J’ai fini d’écrire, il est cinq heures, il fait jour.
викреслено[Півтора рядка закреслено]
[UNE LIGNE ET DEMIE CANCELLÉE]
Примітки
Кампідольйо (Капітолійський пагорб) — церемоніальне серце античного й сучасного Рима, улюблене місце прогулянок і споглядання краєвидів. ↩
Театро Валле — один із найстаріших театрів Рима, де компанія раніше в цьому карнеті була на виставі. ↩
Немрод — біблійний цар-мисливець (Буття 10:8–9), у французькій та англійській мовах символ великого мисливця. ↩
«Дама де Монсоро» (1846) — один із найромантичніших пригодницьких романів Александра Дюма-батька. Марі глузує з власного пафосного стилю, посилаючись на майстра романтичної надмірності. ↩