❦
Понеділок, 15 травня 1876
Lundi, 15 mai 1876
Зараз іду до майстерні Каторбінського — він приходив учора, ми домовились попрацювати сьогодні, завтра й позавтра і закінчити «жінку на помаранчевому тлі». Але я в дуже поганому настрої. Дорікаю собі за свою негідну поведінку й ламаю голову, намагаючись уявити, як поводиться Мещерська й інші в таких випадках... Ну що ж, моя дорога, ти поводилась чудово, і все йшло дуже добре, поки ця людина не почала хитрувати і поки за нею не тягнулося ціле стадо священиків і ченців. Нарешті! Я бачу, де помилка. Ось вона. Після мого повернення з Неаполя і після його виходу з монастиря не треба було виходити в коридор, і все б ішло більш-менш, бо до монастиря я завжди відповідала: «Ні, я вас не люблю», сміялася і нічого не обіцяла. Це певна втіха — розуміти, як стоять справи. Отже, ось моя провина. Добре, але це аж ніяк не виправдовує його і ніскільки не покращує мого стану, а отже, й мого настрою.
A l’instant je vais dans l’atelier de Katorbinsky, il est venu hier et nous nous sommes arrangés pour travailler aujourd’hui, demain et après demain, et finir la femme au fond orange. Mais je suis de très mauvaise humeur. Je me reproche ma conduite indigne et me tue pour imaginer comment fait la Metchersky et les autres en général... Eh ma chère, tu as fait très bien et tout allait très bien tant que l’homme ne biaisait pas et n’avait pas à ses trousses un troupeau de prêtres et de moines. Enfin ! Je vois où est la faute. La voici. A mon retour de Naples et à sa sortie du couvent il ne fallait pas sortir dans le corridor et tout marcherait tant bien que mal car avant le couvent j’ai toujours répondu : Non, je ne vous aime pas, j’ai ri et je n’ai rien promis du tout. C’est une espèce de consolation vraiment que de comprendre où on en est. Voilà donc mon tort. C’est fort bien mais cela ne le justifie pas du tout et n’améliore en rien mon état, partant mon humeur.
Робота — це добре. Малювала до пʼятої, розповідаючи Луїзетті про святого, якого вона, на мій подив, не знала: Сан Дзуккіні1. У цьому імені є щось чарівне — дівчинка зайшлася сміхом і невпинно повторювала його. О шостій ідемо кататися на Корсо, бо про Пінчо не може бути й мови — ллє, мов із відра. На Корсо зустрічаємо Антонеллі кілька разів, і після кількох хвилин вагання я зупиняю екіпаж і запитую, чи він хоче прийти до нас на обід.
Cela fait du bien, le travail. J’ai peint jusqu’à cinq heures tout en racontant à Luisetta des histoires d’un saint que je m’étonnais qu’elle ne connût pas : San Zucchini. Ce nom a quelque chose de magique car la fille s’est prise à rire et à le répéter sans cesse. A six heures nous allons tourner sur le Corso, car au Pincio il ne faut pas songer, il pleut à verse. Sur le Corso, Antonelli se rencontre plusieurs fois et après quelques minutes d’hésitation je fais arrêter et demande s’il veut venir dîner chez nous.
— Але як попередити матір? — спитав він нерішуче.
— Mais comment faire pour prévenir ma mère ? demanda-t-il indécis.
— Якщо не знаєте як — не приходьте, — сказала я, ледь стримуючи зневагу або, скоріше, жаль, який він у мені викликав.
— Si vous ne savez comment faire, ne venez pas, dis-je, contenant à peine le mépris ou plutôt la pitié qu’il m’inspirait.
— Ні, — каже він, — напишу, як минулого разу.
— Ça non dit-il, j’écrirai comme l’autre fois.
І ми забираємо його з собою.
Et nous l’emmenons.
— Ви бачили жінку з трьома ногами? — питає Антонеллі.
— Avez-vous vu la femme aux trois jambes ? demande Antonelli.
— Ні.
— Non.
— Ходімо подивимось.
— Allons la voir.
— Ходімо.
— Allons.
Це справді надзвичайне явище природи: жінка, або, точніше, дві жінки до пояса — і один тулуб, і одна голова. Вона вся прикрита чохлом, мов меблі. Один лікар — знайомий Антонеллі — бачив її голою.
C’est vraiment un phénomène des plus extraordinaires que cette femme, ou plutôt deux femmes jusqu’à la ceinture et un seul buste et une seule tête. Elle est toute couverte d’une housse, comme un meuble. Un médecin des amis d’Antonelli l’a vue toute nue.
Він не проти був би знову зустріти мою ногу, але я не хочу — бо сьогодні я не в тому заціпенінні, що вчора.
Il voudrait bien rencontrer mon pied mais je ne le veux pas car je ne suis pas abrutie aujourd’hui comme hier.
Nous devons aller ce soir à une soirée donnée par la société musicale de Rome, sous la présidence du prince Altieri : (noir comme on sait) dans la salle du palais Doria de la place Navona. On chante Le Messie de Haëndel, sous la direction du célèbre Mustapha, maître de la chapelle Sixtine.
Обід закінчується о восьмій, тітка йде вбиратися, а я лишаюся складати товариство Антонеллі, поки той пʼє каву.
Le dîner finit à huit heures et ma tante va s’habiller, me laissant tenir compagnie à Antonelli qui va prendre une tasse de café.
Щойно ми залишились удвох і сіли на канапу — я на правому кінці, він на лівому, — він почав на мене дивитися й мовчати, для початку.
Aussitôt que nous fûmes seuls et assis sur le canapé, moi à l’extrémité droite et lui à l’extrémité gauche, il se mit à me regarder et à se taire, pour commencer.
До речі, пригадую, що він якось мені розповів. Він почав цілувати руки якійсь дамі; «Навіщо ви це робите, — сказала вона, — це так безглуздо». «Я знаю, — відповів він, — але саме так і роблять для початку».
A ce propos je me rappelle de ce qu’il m’a raconté un jour. Il se mit à embrasser les mains à une dame ; Pourquoi faites-vous cela, lui dit-elle, c’est si bête. Je le sais bien, répondit-il, mais c’est comme cela qu’on fait pour commencer.
Потім він спробував, але марно, взяти мене за руку і почав скаржитися й казати, що я стала ще красивішою, ніж раніше, і що любить мене більше, ніж будь-коли.
Puis il essaya, mais en vain, de me prendre la main, et commença à se plaindre et à dire que je suis devenue plus belle qu’avant et qu’il m’aime plus que jamais.
— Та й узагалі, — каже він, — у мене це справа звички: я вже звик вас бачити і буду нещасний, коли ви поїдете.
— D’ailleurs, dit-il, c’est question d’habitude chez moi, à présent je suis habitué de vous voir et je serai malheureux quand vous partirez.
— Послухайте, мсьє, — говорю я напівсміючись, — я не можу завадити людям так думати, але можу заборонити говорити це мені — і я вам це забороняю.
— Écoutez, Monsieur, dis-je moitié-riant, je ne puis pas empêcher qu’on pense cela mais je puis défendre qu’on me le dise et je vous le défends.
— Але що тут поганого? — почав він.
— Mais qu’est-ce qu’il y a de mal ? commença-t-il.
— Дуже погано, годі!
— Il y a beaucoup de mal, assez !
В цей момент у передпокої почувся брязкіт заставленого підноса, і ми знову опинились — він на Південному полюсі, я на Північному полюсі канапи, сміючись із цього маневру.
En ce moment le bruit d’un plateau chargé se fit entendre dans l’antichambre et nous nous sommes de nouveau retrouvés, lui au pôle Sud et moi au pôle Nord du canapé, en riant de la manœuvre.
— Я так люблю вас, — сказав він, коли слуга вийшов.
— Je vous aime tant, dit-il quand le domestique fut sorti.
— Не говорімо більше про це, благаю вас, — я мала б сказати вам це набагато раніше.
— Ne parlons plus de cela, je vous en prie, j’aurais dû vous le dire bien avant.
— А чому? Коли я кажу вам, що люблю вас...
— Et pourquoi ? Quand je vous dis que je vous aime..
— Яке кохання! Я відʼїжджаю, а вам байдуже!
— Quel amour ! Je pars et cela vous est égal !
— О! Ні, але що ж я можу вдіяти! Як я можу знову піти проти своєї сімʼї, батька, братів!
— Oh ! non, mais seulement que puis-je faire ! Comment voulez-vous que j’aille de nouveau contre ma famille, mon père, mes frères !
— Що ви таке кажете, мсьє, і як це — іти проти своєї сімʼї?
— Que dites-vous, Monsieur, et comment est-ce aller contre votre famille ?
— Я вам скажу. Ви читали Гете?
— Je vais vous le dire, vous avez lu Goethe ?
— Так.
— Oui.
— Ну то ви памʼятаєте...
— Eh bien, vous vous souvenez...
В цю мить тітка, як на зло, повернулася й стала квапити мене вбиратися.
En ce moment ma tante eut la bêtise de rentrer en me pressant d’aller faire ma toilette.
— Добре, — кажу я, — хочете залишитися, щоб побачити мене вбраною?
— Bien, dis-je, voulez-vous rester pour me voir en toilette ?
— З великим задоволенням.
— Avec plaisir.
Через півгодини я зʼявилася з таким довгим шлейфом, що всі скрикнули від здивування, а Потехін, який прийшов за мою відсутність, підняв руки до неба.
Au bout d’une demi-heure je parus avec une traîne si longue que ce fut un cri général de surprise et Potechine, qui était venu pendant mon absence, leva les bras au ciel.
Моя біла літня пелеринка дуже нагадує священицьке вбрання, і перш ніж надягнути її, я накидаю її на Антонеллі та співаю йому уривки з заупокійної меси, від чого він скаженіє. О девʼятій ми вирушаємо — я і тітка.
Ma pelisse blanche d’été ressemble beaucoup à un habit de prêtre et avant de la mettre je la fais passer à Antonelli et lui chante des morceaux de messe funèbre, ce dont il enrage. Et à neuf heures nous partons, moi et ma tante.
Навіть передпокій переповнений, і ми опиняємось у досить незручному становищі самі-одні, але розпорядники поспішають на допомогу і саджають нас дуже добре — в другий ряд. Це навіть занадто близько, бо хор складається зі ста пʼятдесяти осіб і йому акомпанує величезний оркестр.
L’antichambre même est pleine et nous nous trouvons passablement embarrassées toutes seules, mais les commissaires s’empressent et nous placent très bien au second rang. C’est même trop près, car le chœur est composé de cent cinquante personnes et accompagné d’un immense orchestre.
Вся публіка — чорна, і ці великосвітські дами вдягнені так потворно в свої різнокольорові лахи, що аж жаль дивитися.
Tout le public est noir et ces grandes dames sont habillées si laidement avec leurs chiffons multicolores que cela fait pitié.
Хор розміщений на балконі амфітеатром, і жінки тішать око приємною сумішшю білого, рожевого й блакитного.
Quant au chœur il est placé sur une espèce de balcon en amphithéâtre, et les femmes présentent à la vue un agréable mélange de blanc, de rose et de bleu.
Це надзвичайно цікава музика, написана 1714 року4. Через дві години, наприкінці першої частини, коли я вже геть замліла, зʼявився Сімонетті й сів поруч із нами.
C’est une très curieuse musique, composée en 1714. Au bout de deux heures à la fin de la première partie, et quand j’étais tout à fait étourdie, arriva Simonetti et se plaça près de nous.
Вся публіка — клерикальна, як я вже сказала, отже, всі обличчя для мене нові.
Tout le public est clérical, comme je l’ai déjà dit, par conséquent ce sont tous des figures nouvelles pour moi.
На виході я, як завжди, збираю по дорозі безліч яка ж миленька!5 Сімонетті садить нас в екіпаж — і все.
En sortant je recueille sur mon passage, comme d’habitude d’ailleurs, des com’è carina ! en profusion. Simonetti nous met en voiture, et voilà.
Сьогодні ввечері я спокійніша — майже цілком спокійна. Слава Богу — і завдяки поцілунку в праву руку. Раніше він лише ледь торкався, але сьогодні ввечері він притиснув вуста саме так, як мені подобається, і так довго не відривав їх від цієї розбещеної правої руки, що я відсмикнула її силоміць, здригнувшись з голови до ніг — мов дядько Одіффре в ту мить, коли до нього прийшли ченці поцікавитись долею душі Еміля.
Je suis plus tranquille ce soir, je suis presque tout à fait tranquille, même. Merci à Dieu, et grâce à un baiser sur la main droite. Avant il ne faisait que l’effleurer, mais ce soir il attacha ses lèvres tout à fait comme j’aime et les tint si longtemps collées sur cette dévergondée main droite, que je la retirai par force en frissonnant de la tête aux pieds, comme l’oncle d’Audiffret au moment où les moines sont venus chez lui s’enquérir de l’âme d’Émile.
Бідолашний Пʼєтро*, я ні в чому його не звинувачую — це нещасний юнак, і якби мені вистачило терпіння записати все, що він розповів мені про свою сімʼю та їхній спосіб життя, ви б мені не повірили.
Pauvre Pietro*, je ne l’accuse de rien, c’est un malheureux garçon, et si j’avais la patience d’écrire tout ce qu’il m’a raconté de sa famille et de leur genre de vie, vous ne me croiriez pas.
Щонеділі приходить ректор монастиря Сан-Джованні-е-Паоло6; йому цілують руку, і він проповідує дві години. Але це ще найменше.
Tous les dimanches le recteur du couvent de San Giovani e Paolo, vient ; on lui baise la main et il prêche pendant deux heures. Mais ça c’est encore la moindre des choses.
— Ах, якби не страх бути позбавленим спадку! — вигукує нещасний Пʼєтро* при кожній крапці й комі в історіях, які розповідає, — як би я пішов до всіх чортів! Ви не можете уявити собі це життя і всі ці переслідування!
— Ah ! si ce n’était la crainte d’être déshérité ! s’écrie le malheureux Pietro* à chaque point et virgule des histoires qu’il raconte, comme je m’en irais au diable ! Vous ne pouvez pas vous donner l’idée de cette vie et de toutes ces persécutions !
Я відʼїжджаю в середу. І як! Знову відʼїжджати і залишати все в тому ж стані!! Ні, ні, треба щось придумати. Ця тітка, що увійшла саме в той момент, коли я збиралася... Ах, ну й ну!7
Je pars mercredi. Et comment ! Encore partir et laisser les choses dans le même état ! ! Non, non, il faut aviser. Cette tante qui est entrée juste au moment où j’allais... Ah ! bigre !
Господи, влаштуй це, благаю Тебе.
Mon Dieu, arrangez cela je vous en supplie.
Примітки
San Zucchini: вигаданий святий. Zucchini італійською — кабачки; водночас Дзуккіні — імʼя молодого римлянина з кола Пʼєтро (059.0756). ↩
«Чорний» — тут: з «чорної» аристократії, тобто римської знаті, що після 1870 р. лишилася вірною папі. Політичний натяк Марі. ↩
Доменіко Мустафа (1829–1912), директор хору Сикстинської капели з 1870 до 1902 року. ↩
Насправді «Месію» Генделя написано 1741 року (премʼєра 1742). Дата Марі — 1714 — хибна. ↩
В оригіналі італійською: «comʼè carina !» — компліменти, почуті на виході. ↩
Монастир Санті-Джованні-е-Паоло на пагорбі Челій, від 1773 року осідок ордену пасіоністів (див. 056.0225). ↩
В оригіналі французькою: «bigre !». ↩