Середа, 10 травня 1876 — четвер, 11 травня 1876

на поляхnote de Marie sur la page de titre du Livre 60
[Книгу] 59 загублено!! Мене жахає думка, що її в мене вкрали. Але хто?? Я щойно це помітила, перечитуючи (1882). Ідеться про мій відʼїзд із Неаполя до Рима й із Рима до Ніцци — бракує записів з 19 квітня до 10 травня. Слава Богу, за цей час я не бачила Антонеллі, інакше подумали б, що сталося щось негарне і я знищила зошит. Але як же це дивно — де вона могла подітися?
на поляхnote de Marie sur la page de titre du Livre 60
[Навскоси] знайдено
Як я й казала у вівторок ввечері, вчора о третій годині я вирушила в дорогу. Без жодних перепон і без жодних сцен — у цьому я бачу доброту Бога і Святої Діви. Вирушила сама з тіткою, весела і задоволена. До Монте-Карло нас супроводжувала приємна компанія: мама, Чернічов, граф ді Клавезана, Терліков і Лоренті. З останнім я розмовляла від Ніцци до Монте-Карло, тобто близько години. Ще трохи — і я б залишилась у Ніцці. Ця темна, худорлява, маленька, мрійлива й глибока людина — людина породиста й розумна — завжди якоюсь мірою мене приваблювала.
на поляхAnnotation de Marie
Адже зрештою це означало визнати перед усіма, що я їду заради Антонеллі, а моя родина потурала цій русаності. Більше того — вона ще й заохочувала! Кажу вам: ідіоти!
на поляхAnnotation de Marie, 1881
[Навскоси сторінки] Добрий Бог і Свята Діва мали б мене зупинити. 1881.
Ця зосереджена й меланхолійна натура, якщо й не розуміє моєї, то принаймні бачить у ній більше, ніж буденну банальність, і я сама ділюся з ним своїми думками майже так само вільно, як із щоденником, — з ним, кого бачу двічі на рік. Прощаючись, він попросив дозволу «потиснути мені руку». Потім я поцілувала маму, взяла сто франків у Чернічова, щоб купити йому в Римі італійський костюм, і ми вирушаємо.
Яке ж справжнє задоволення — залишити Ніццу! Пан ді Клавезана одружений із панною де Лоренті-Рубанді, сестрою того графа Лоренті, про якого я щойно згадала. Вона чарівна жінка, а дочка — чудова тринадцятирічна блондинка. Ми їхали разом до Генуї, де вони живуть. Графиня мені співала неаполітанські пісні — і дуже гарно — та сказала, що бачила мене в опері, а граф уточнив: милувався. Вони залишили нам свою картку з адресою в Генуї та дуже любʼязне запрошення.
Від Генуї, залишившись наодинці з тіткою, я почала мріяти про безліч речей — про Рим, про пояснення цієї несподіваної й екстравагантної подорожі. Я мріяла й час від часу всміхалась, знизуючи плечима над своєю витівкою, яка так чудово вдалася.
Виходить, ніби я даю Пʼєтрові* жахливий доказ кохання. Ах, та й нехай — якщо він думає, що я його кохаю, то він просто дурень, як і всі, хто коли-небудь повірить у якесь моє кохання. Сьогодні о другій ми вже в Римі: я кидаюся у фіакр, тітка йде за мною, кондуктор омнібуса готелю «де ла Вілль» бере квиток... і я в Римі.
Боже, яка радість!
Я така щаслива, що, повернувшись з прогулянки, кидаюся до зошита й пишу цього листа до Ніцци:
Переписаний листLettre de Marie à Nice, 10 mai 1876
«Святий Боже, Боже! Я в Римі! Ах, яка радість! Ви не можете уявити, наскільки тут краще, ніж у вас! Уперше за пʼятнадцять днів я дихаю на повні груди! Ні, це вже занадто безглуздо!»
Наш багаж прибуде лише завтра, тож щоб подивитись на повернення з перегонів, довелося задовольнитись дорожніми сукнями; втім, мій сірий костюм і фетровий капелюх мені дуже личили. Я веду тітку на Корсо — як чудово знову побачити Корсо після Ніцци! — і приголомшую її нісенітницями й поясненнями, бо мені здається, що вона нічого не помічає. Показую їй Піццарді, що править бриком, вщент набитим Дзуккіні з витріщеними очима, та безліччю інших звірів.
Примітка упорядників
[примітка]
на поляхAnnotation de Marie
Але хіба цю подорож, яку я вчинила з безумства, не можна було б приписати серйозним намірам?
Ось і Caccia-Club — під портиком щось стрепенулося, коли я проходила: чернець стоїть із роззявленим ротом, потім знімає капелюх і всміхається від вуха до вуха; Сен-Жозеф стоїть поряд і вклоняється одночасно, не надто дивуючись. Потім — святі небеса! — Лардерель! Лардерель сам! Лардерель один, ви розумієте! Далі Сімонетті, Россі, що зашарівся, мов рак, упізнавши мене, і нарешті... Торлонія, який раптово зупиняється й усміхається своєю ангельською усмішкою. Чесне слово порядної жінки — в нього ангельська усмішка.
Потім Брускетті — здалеку, сам, брудний, пішки.
Примітка упорядників
[примітка]
на поляхAnnotation de Marie
Про коханого чоловіка я б такого ніколи не сказала.
Пʼєтро* був у сірому — дуже брудний і блідий. Я ж вам казала, що Чезаро й Антоніо його остаточно розбестять. Ну, сподіваюся, це скоро скінчиться.
Ні, послухайте — ідеться зовсім не про нього. Ідеться про дона Клементе*, який чарівний, як і Лардерель. Потім Бельмонте, Пандола, принцеса Марґеріта у кареті четвернею з форейторами в червоному.
Тітка так спохмурніла, побачивши уклін Торлонії, що мені довелося торкнутися її руки — наче закликаючи до доброзичливості.
Вона прийняла Торлонію за дрібного крамарчука! Уже дві години я роблю все, щоб переконати її, що Торлонія й Лардерель — найвродливіші чоловіки у світі, але вона не хоче нічому вірити. Ах! Клянуся тілом Божим! Я в Римі!
Бідолашні нещасливці! Ви всі згниєте в Ніцці! Як я вас жалію! Мало не забула сказати: ледь не залишилась у Ніцці! Через Лоренті, в якого дитяча рука. Придивіться до нього — запевняю вас, це породиста людина.
Нарешті ми йдемо на Пінчо і застаємо там Лардереля, що завмирає переді мною, мов пес. Ах! Запевняю вас, що між Римом і Ніццою є різниця!
Цей лист треба читати вголос на людях — щоб утішити всіх тих нещасних, що животіють на батьківщині Катерини Сеґурани.
Ну ось і все — прощавайте. Ні, я ніколи не повернусь — Ніцца занадто безглузда! Повернувшись з прогулянки, я сіла посеред сходів — від радості, запевняю вас, від радості.
Цей лист пояснює мій стан. Послухайте: у Ніцці я страждаю від зневаги брудного ніццького товариства, в Римі я страждаю лише від байдужості чудового римського товариства. Отже, краще вже страждати в Римі. Цей дурень Пʼєтро* вигадає собі бозна-що — це мене трохи дратує. Йому самому треба було приїхати до Ніцци. Він, певно, пишається собою, і це дуже зрозуміло, але й дуже прикро. Якби він міг заглянути в глибину моїх думок, він би так не пишався.
Щойно дізналась найрадіснішу новину. Мещерська заручена з паном Ігнатьєвим. Отже, не з Торлонією.
Тітка — або, вірніше, тіткине марнославство — чекає сьогодні ввечері на Антонеллі, я теж, але без особливого хвилювання. Він не прийшов, і об одинадцятій я цілком спокійно пішла спати, сміючись зі своєї поїздки до Рима. Тітка весь час каже мені, що я не знаю, чого хочу.
— Я хочу виходити у світ, — кажу я їй, — а оскільки мені це не вдається, я роблю всі ці безумства, щоб заглушити тугу.

Примітки

Слово Марі: rusanité [sic]. ↩
В оригіналі англійською: «we are off». ↩
В оригіналі ніццькою говіркою: «San Diou de Diou !» — ніццький (провансальський) діалектний вигук. ↩
В оригіналі італійською: «Corpo di Dio» — італійська божба, вигук здивування чи захоплення. ↩
Катерина Сеґурана — легендарна героїня Ніцци, яка за переказами відбила турецький напад 1543 року. ↩