Середа 3 травня 1876

Чи є на світі місце чарівніше, ніж Ніцца, — і з гіршими мешканцями? Усі постійні мешканці ще тут — але вони такі нікчемні й негарні, що серце болить. Що ж до чоловіків — всім відомо, що Саетоне, Ґалула, Даніс, Руассар і час від часу Одіффре — це перли тутешнього товариства; якби ви знали ці перли, ви б із жахом питали: які ж тоді всі інші, якщо найкращі — такі?
Три дні поспіль нестерпний вітер — втім, я й рада сидіти вдома, потихеньку обурюватись і скаржитись на Пʼєтра — звичайно, самій собі. Мені дуже нудно; я взяла було том Ж.-Ж. Руссо — але на перших сторінках його «Нової Елоїзи» мені стало огидно. «Еміля» я читала на честь Дивовижного і знайшла там кілька цікавих думок, але чимало зайвих міркувань, здатних відбити охоту до всього.
Так похолодніло, що йду зачиняти вікно. Цього разу, на відміну від попередніх, я, приїхавши до Ніцци, не вибралася на свою вранішню прогулянку. Мої закохані думки — деінде, і сумні турботи тримають мене вдома й змушують нетерпляче чекати відʼїзду до Росії, — але перед тим? Я хотіла б повернутись до Риму. Пʼєтро має телеграфувати за сорок вісім годин до перегонів. Було б набагато краще, якби він приїхав сам. Якби він був вільний і особливо якби кохав мене — він, звісно, так і вчинив би. Ця думка спала мені вчора перед сном. Вчора після сніданку читала «Даму з камеліями» — очікувала більшого після всього, що про неї говорять. Читала комедію Шекспіра — і, як на мене, нічого немає веселішого за романи Дюма і твори старого Плутарха. Письменники XVIII століття мені огидні; а на давніх авторах я засинаю на перших сторінках, але якщо вистачає сил подолати перше враження — вже не можу відірватись від книжки, і таке зі мною траплялося не раз.
Ось правила нашого товариства.
А.Т.Е.
Правила товариства А.Т.Е. для дам і панночок, засновано в неділю, 9 травня 1875 р., у Ніцці, Англійська набережна, 55 bis, на віллі панни Марі Костянтинівни Башкирцевої, Талії, президентки та засновниці, у присутності двох членів-засновниць — панни Марі Олександрівни Сапоженікової, Аглаї, та панни Ольги Олександрівни Сапоженікової, Евфросіни.
1°. За прикладом президентки Талії та двох членів-засновниць — Аглаї та Евфросіни, — що обрали імена трьох Грацій давнини, кожна членкиня повинна обрати особливе імʼя, яким вона буде позначатись у справах товариства.
2°. Членів може приймати лише президентка, і будь-яка особа, яка бажає стати членкинею, може звернутись до однієї з відомих членкинь, яка доповість президентці.
3°. Членами можуть бути виключно особи жіночої статі, починаючи з пʼятнадцяти років. Проте на посади секретарів, кореспондентів, воротарів, прибиральників та інші приймають і панів, але завжди лише з волі самої президентки, яка видасть їм призначення зі своєю печаткою та підписом, а також підписами двох членів-засновниць. За потреби може вистачати підпису президентки.
4°. Відзнаки: срібне серце, таке, як тут зображено, з ініціалами президентки та двох членів-засновниць. Це офіційний розмір, але для щоденного вжитку вільно робити його меншим; проте носити його належить незмінно на шнурку з шовку-сирцю або на срібному ланцюжку. Серце президентки відрізняється від інших лише рельєфним ключем над ініціалами — ключа, якого членкині не мають. 5°. Для службовців чоловічої статі відзнаки ті самі.
6°. На зборах, на які президентка запросить членкинь, вони мають бути одягнені в біле і носити свою відзнаку, підвішену на шиї на срібному ланцюжку. Скликати збори можуть і прості членкині — на підставі спеціального дозволу та за згодою двох членів-засновниць. Дозволу президентки може бути достатньо.
7°. Панове допускаються на збори лише на запрошення президентки або членкині, яка має спеціальний дозвіл.
8°. Нагороди бувають різні — від великої жовтої стрічки до великого золотого серця. Ці відзнаки можна носити лише на зборах, за винятком золотого серця, яке можна носити всюди.
9°. Головна резиденція президентки Талії — у Ніцці, на її віллі, куди слід надсилати всю кореспонденцію.
Сподіваюсь, вийшло добре! А призначення складено так:
А.Т.Е.
Пан Шарль Ґійом Плауден призначається з 1 травня 1876 р. секретарем нашого товариства в Римі.
Талія, президентка та засновниця.
Аглая, Евфросіна, члени-засновниці.
Діна, членкиня і таємний секретар.
Ось і все. Треба надрукувати цю нісенітницю.
Близько пʼятої я пішла позувати на терасах із Віктором, який ставав у наймальовничіші пози, ніби розумів, що робить. Але дарма — на Променаді нікого, лише Гостра з Оливою в плетеній колясці. Ці дві красуні дуже дружать відтоді, як зник їхній кавалер.
За обідом я зробила дурницю — випила цілу склянку чистого вина, що мене захмелило, і ввечері у Сапоженікових я була не зовсім при тямі — але сміялись ми від душі. А коли я, тіточка й мама повернулись і в маминій кімнаті зайшла мова про Антонеллі — тіточка лише знизувала плечима, почувши, що в нього немає ні коней, ні екіпажів, і навіть годинника нема.
— Звичайно, моя дорога, — кажу я, — Антонеллі — дешевий мотлох, нікчема.
— А навіщо ж ти залишалась у коридорі, якщо Антонеллі — нікчема? — запитала мама.
— Тому що мені було весело.
— Але це дуже погано.
— А чому?
— Тому що він розповідає про це своєму приятелеві Торлонії — і це відлякує інших.
Ну й ну, ну й ну, ну й ну! Пані мама цілком може мати рацію. Ну от, нова мука. Одного вечора, напередодні відʼїзду або за два дні до нього, я сказала Антонеллі, що він хвалиться тим, чого не було, і розповідає Торлонії нісенітниці. Він прибрав поважного вигляду й сказав:
— Що я можу вам сказати, якщо ви такої думки про мене? Справді не знаю, чому ви вважаєте мене останнім із людей — зрештою, негідником!
— Що поробиш!
— Так, я добре бачу — і шукаю, що могло навести вас на думку, ніби я такий підлий і розпусний, як ви кажете.
— Кажіть що хочете — я вам не довіряю, — сказала я.
— Перепрошую, це я вам не довіряю, — сказав він, — і маю на те свої причини.
Якщо все це правда і він справді нікчема, я дуже шкодую, що так себе принизила, звʼязавшись із ним, тим паче що це, можливо, відлякало інших. На людях я завжди була з ним холодна, це той проклятий коридор, який... але ніхто про це не знає, хіба що він пішов і розповів своєму Торлонії.
Словом, ця розмова в мами мене засмутила. Антонеллі — просто нікчема, і я змарнувала з ним час, а він базікав, і, отже, я скомпрометована. Ах! ну й ну.
Ні, послухайте-но, це дуже прикро. Чи треба їхати до Риму? Побачимо, як складуться обставини, коли прийде депеша від Пʼєтро.
Справді, мені його принизили й зіпсували. Я щойно прочитала одним духом двохсотсторінковий том — повість Едмона Абу під назвою «Ніс нотаріуса». Дуже кумедно.
Ні, справді, мені тривожно. Мені здається, що всі знають про мої стояння в коридорі, а найбільше мене гнітить те, що мені зіпсували Пʼєтра.
Тепер він здається мені жалюгідним розпусником, негідною істотою, яка мене заплямувала.
Дурний це характер — такий, як у мене. Одне слово — і я вся збурена, мене змушують сумніватися в усьому, і я вже не знаю, що думаю.
Отож. Треба швидше їхати до Росії, покінчити зі справами й вийти у світ. Це найвища ласка, якої я прошу в Бога. Бог, такий добрий, дарує мені її.
Як могли зарахувати Ж.-Ж. Руссо до видатних письменників! Як так сталося, що чесні й розумні люди не повісили його і не спалили його поганих, повних отрути писань!! І подумати тільки, що ці прокляті книжки оправлені в червоне й прикрашені моєю золотою монограмою! Я їх не рватиму, це нічого не дасть. Ах, якби, роздираючи їх, я водночас роздерла всі інші, щоб у цьому світі не лишилося жодної, я зробила б це цієї ж миті й з величезною насолодою.

Примітки

«Нова Елоїза» (1761) — роман Жан-Жака Руссо у листах; сентиментальна любовна історія. ↩
«Еміль, або Про виховання» (1762) — педагогічний трактат Руссо. «Дивовижний» — Марієве прізвисько для Одіффре. ↩
«Дама з камеліями» (1848) — роман Александра Дюма-сина про куртизанку Марґеріт Ґотьє; основа лібрето «Травіати» Верді. ↩
Плутарх (бл. 45–120 н. е.) — грецький біограф, автор «Порівняльних життєписів» — збірки біографій видатних греків і римлян. ↩
А.Т.Е. — дамське товариство «Аглая, Талія, Евфросіна» (три Грації): засноване Марі Башкирцевою (Талія) разом із сестрами Сапоженіковими 9 травня 1875 р. у Ніцці. ↩
Віктор — собака Марі. ↩
В оригіналі французькою: «Bigre, bigre, bigre !». ↩