❦
Середа 26 квітня 1876
Mercredi 26 avril 1876
Знову дві години ночі, і я тільки-но сідаю писати — та байдуже.
Il est de nouveau deux heures du matin quand je me mets à écrire, mais qu’importe.
Мені зовсім не соромно за те, що я вчора зробила; до того ж це сталося з таким спокоєм і байдужістю, що я й сама дивуюсь. Проте це погано, дуже погано... А! та чому ж? Мене це вражає тому, що це для мене нове. Зрештою — що ж поробиш — я не з тих, хто легко піддається захопленням; я прикро розсудлива: зайшла рівно до тієї межі, до якої хотіла, — ні кроку далі. Я дозволила йому писати мені. Щоб відчути напевне, чи кохаю його, — треба було б сховати його на два дні, і тоді я б лютувала.
Je ne me sens pas du tout honteuse de ce que j’ai fait hier, d’ailleurs ça a été fait avec tant de calme et d’indifférence que je m’en étonne ici. Pourtant c’est mal, très mal... bah ! eh pourquoi ? Cela me choque parce que c’est nouveau. Enfin que voulez-vous je ne suis pas sujette aux entraînements, je suis déplorablement positive, je suis allée jusqu’au point où je voulais, pas une ligne au delà. Je lui ai permis de m’écrire. Pour me faire bien sentir si je l’aime il faudrait le cacher pouf deux jours, alors je ragerais.
Ні, послухайте — я його не розумію: я дорікаю йому тим, що ви вже знаєте з цих сторінок, а він відповідає докорами мені — і, мушу визнати, досить справедливими. Справжній характер священика: хоче і не хоче, кохає й не кохає; нічого не вловити, нічого не зрозуміти, і моє становище надзвичайно хибне. Нічого в мене не просить, я їду — він мене відпускає, сподівається мене забути, не може приїхати до Ніцци.
Non, écoutez je ne le comprends pas, je lui fais les reproches que vous connaissez ici, et lui me répond par des reproches à moi et qui, je dois l’avouer, sont très justes. Un vrai caractère de prêtre; il veut et ne veut pas, il aime et n’aime pas; on ne peut rien saisir, rien comprendre, et je suis dans une position excessivement fausse. Il ne me demande rien, je pars, il me laisse partir, il espère m’oublier, il ne peut pas venir à Nice.
Нічого подібного я ніколи не чула — це не оригінальність, це просто слабкість або спосіб уникнути будь-якої розвʼязки. А він усе каже, що кохає мене, питає, чи кохаю я його, і мудрує про кохання! І поряд із цим плутаним балаканням мої слова звучать як запитання судді. Саме мені доводиться його підштовхувати. Ви погодитесь зі мною, що становище делікатне. Я ж бо не можу сама освідчитися йому!
Je n’ai jamais rien entendu de pareil, ce n’est pas de l’originalité, c’est simplement de la faiblesse ou une façon d’éviter un dénouement quelconque. Il est là à me dire qu’il m’aime, à me demander si je l’aime et à sophistiquer sur l’amour ! Et à côté de ces discours barbouillés mes paroles ont l’air de questions de juge. C’est moi qui suis obligée de le pousser. Vous conviendrez avec moi que la position est délicate. Je ne puis donc pas lui faire une demande en mariage !
Сьогодні ввечері — знову те саме... але спочатку закінчімо з днем. Вчора вранці до нас завітав Вольдемар Потехін1 — давній знайомий із Росії. Сьогодні ми з ним ходили до майстерень російських художників, до Шпільманна2, а потім до фонтана Треві3. Цього разу натовп роззяв натішився чудовим видовищем: Валіцький, черпаючи воду, посковзнувся й розтягнувся на весь зріст.
Encore ce soir la même chose... mais d’abord finissons avec la journée. Hier matin Voldemar Potechine, une très ancienne connaissance de Russie, a été chez nous. Et aujourd’hui nous allons avec lui dans des ateliers d’artistes russes, chez Spillmann, et enfin à la fontaine de Trevi. Cette fois la foule qui s’était assemblée a joui d’un magnifique spectacle car Walitsky en puisant de l’eau a glissé et est tombé de tout son long.
На Пінчо4 розмовляємо з Сімонетті, який прийде сьогодні ввечері на вокзал проводжати нас. Перегони перенесли на 14 травня, а ми їдемо сьогодні ввечері — тож зупиняємо Пʼєтро, щоб попередити: нехай приходить раніше, бо ми мусимо відʼїжджати о десятій. Беремо його в екіпаж і розʼїжджаємо всюди. Наче навмисно для цього останнього дня в Римі я зустрічаю всі обличчя Риму — навіть... Дзуккіні, і цьому я дуже рада, бо люблю їх усіх.
Au Pincio on cause avec Simonetti, qui viendra ce soir à la gare nous voir partir. Les courses sont remises au 14 mai, et nous partons ce soir ce qui nous fait arrêter Pietro, pour l’avertir de venir de meilleure heure car nous devons partir à dix heures. On le prend en voiture et on se promène partout. Comme exprès pour ce dernier jour à Rome je rencontre toutes les faces de Rome, même... Zucchini, ce dont je suis très contente, car je les aime tous.
Я дуже весела і розповідаю Пʼєтрові про своє кохання до Лардереля — тільки про це й говорю, повторюю: Лардерель, Лардерель, Лардерель — і благаю Пʼєтра роздобути його фотографію та попросити того звернути трохи уваги на білу даму, яка закохана в нього.
Je suis très gaie et je fais part à Pietro de mon amour pour Larderel, et je ne parle que de cela et je ne dis que Larderel, Larderel, Larderel, le priant instamment de m’avoir sa photographie et de le prier de faire un peu attention à la dame blanche qui est amoureuse de lui.
Пʼєтро дивується — а хто б не здивувався?
Pietro s’étonne, et qui ne s’étonnerait pas ?
Він вечеряє з нами, а потім ми разом починаємо пакуватися — так що часто залишаємося сам на сам: я на колінах перед скринею, він зовсім поруч. Розмовляємо все в тому ж дусі, сперечаємось про слова, беремось за руки й витворяємо тисячу дурниць, що починають мені набридати.
Il dîne avec nous et puis nous nous mettons à emballer ensemble, ce qui fait que nous restons souvent seuls, moi à genoux devant ma boîte et lui tout près. On parle toujours de la même façon, on chicane sur les mots, on se prend la main et on fait mille autres singeries qui commencent à m’ennuyer.
Приходить Потехін, але нам не заважає; потім — Вісконті. Пʼєтро не хоче йти до вітальні, і я лишаюся з ним. Коли старий підводиться, щоб іти, я заходжу, і ми прощаємось дуже ніжно. Ми всі його поцілували.
Potechine arrive, mais il ne nous gêne pas; puis V’sconti. Pietro ne veut pas aller au salon et je reste avec lui. Quand le vieux se lève pour partir j’entre et on fait des adieux très tendres. Nous l’avons toutes embrassé.
— Хочу докласти зусиль, — каже він, — щоб зробити вас справжньою римлянкою.
- Je veux contribuer, dit-il, à vous faire tout à fait romaine.
Але раптом зʼясовується, що ввечері поїзда немає, і замість Ніцци ми о десятій вечора вирушаємо до Колізею.
Mais on découvre tout à coup qu’il n’y a pas de train le soir et au lieu d’aller à Nice on va au Colisée à dix heures du soir.
Зупиняємось у кафе «Грек»5, звідки забираємо Валіцького, кажучи йому, що час іти, — і нещасний, задихаючись, вилізає на козли. Але тут ми вибухаємо сміхом і наказуємо Луїджі їхати до Колізею. Мама з Діною — на почесних місцях, Потехін, Пʼєтро і я — на передньому сидінні. Трохи тісно, але Пʼєтро не скаржився, та й я не скаржилася. Весь час торкаємось одне одного плечем і коліном — випадково.
On s’arrête au café Grec d’où l’on prend Walitsky lui disant qu’il est temps de partir et le malheureux monte tout essoufflé sur le siège. Mais alors on éclate de rire et on ordonne à Luigi d’aller au Colisée. Maman et Dina sur les places d’honneur, Potechine, Pietro et moi sur le devant. On était un peu serré mais Pietro ne s’en plaignit pas, ni moi non plus. On se touche tout le temps de l’épaule et du genou, par hasard.
на полях
[Примітка: 1881. Ніколи б не повірила, що можу бути такою огидною!]
[Annotation: 1881. Je ne m’aurais jamais crue si sale !]
Темно, хоч в око стрель; мама не виходить із екіпажа, Діна бере під руку росіянина, я — італійця, і ми намагаємось проникнути в руїни. Але всі сторожі поснули, скрізь замкнено — вилізти нагору неможливо; я затягувала спроби, щоб довше спиратися на цю руку, яка так добре мене тримала. Довелося вертатись до екіпажа, і я звеліла їхати до фонтану Паоліна6 — він за півгодини від міста. Але зрештою треба було повертатися, що ми й зробили, мало не на мій жаль, бо мені було добре, хоча я й оглушувала всіх навколо: Лардереля, і Лардерель, і Лардерель.
Il fait noir comme dans un four, maman ne descend pas de voiture, Dina prend le bras du Russe, moi celui de l’Italien et nous essayons de pénétrer dans la ruine. Mais tous les gardiens sont couchés et tout est fermé, on ne peut donc pas monter, je prolongeais les tentatives pour rester plus longtemps appuyée à ce bras qui me soutenait si bien. Force nous est de remonter en voiture et je fais aller à la fontaine Pauline, qui est à une demie-heure de la ville. Mais il fallait enfin rentrer, c’est ce que nous avons fait à mon presque déplaisir car je me trouvais bien tout en assourdissant le monde par Larderel et Larderel et Larderel.
Пʼєтро каже, що він — пропащий молодик, і що Ріґі (Травіата)7 трохи стримує його від того, щоб промотати рештки, що в нього ще лишились.
Pietro dit qu’il est un jeune homme perdu et que la Righi (Traviata) le retient un peu de manger les restes qui lui restent.
Пʼємо чай і шкрябаємо папір чорнилом. Потім ще треба пакувати речі в моїй кімнаті, яка відкрита для всіх.
On prend du thé et on barbouille du papier avec de l’encre. Puis il y a encore des choses à emballer dans ma chambre qui est ouverte à tout le monde.
— Як нам було б добре, — каже Пʼєтро, стаючи переді мною навколішки й обіймаючи мене за талію — я дозволяла йому це з цілковитою байдужістю, — як добре було б завжди так, удвох...
- Comme on serait bien, dit Pietro en se mettant à genoux devant moi et en me prenant la taille, car je le laissais faire avec la plus grande indifférence, comme on serait bien toujours ainsi, seuls...
Я нічого не відповіла — та й не було чого відповідати. Все та сама любовна плутанина: це ваша вина — ні, ваша, це ви поводитесь дивно — ні, це ви! Безглуздя.
Je ne répondis rien et n’avais rien à répondre. C’est toujours le même barbouillage amoureux, c’est à vous la faute, non à vous, c’est vous qui agissez drôlement, non c’est vous ! C’est absurde.
навскоси
Я думала, що нічого не дозволяю, бо внутрішньо не надавала цьому жодного значення і він нічого не важив для мене. Але чоловік таких речей не розуміє. Я вдавала, що не помічаю цих вільностей, — але, одним словом, я поводилася огидно.
en travers Je croyais n’accorder rien parce qu’intérieurement je n’y attachais aucune importance et qu’il n’était rien pour moi. Mais un homme ne comprend pas ces choses. Je faisais semblant de ne pas m’apercevoir de ces libertés, mais en un mot j’ai été ignoble.
Я дуже дурна в цій справі — та й Пʼєтро теж вельми дивний.
Je suis très bête dans cette affaire, mais aussi Pietro est bien étrange.
— Я бачу, що ви мене не кохаєте, — бачу по вашому вигляду!
- Je vois que vous ne m’aimez pas, je le vois par votre air !
Він обурений моїм байдужим, крижаним виглядом — але я не можу бути іншою.
Il est révolté par mon air indifférent, glacial, mais je ne puis être autrement.
Він питає, чи кохаю я його, — я киваю головою або ледь ворушу губами, бо клянусь вам: голос мій не може вимовити «я вас кохаю». Не можу, язик не слухається — і сама не знаю, чи кохаю... Звичайно, цей скутий вигляд його морозить і змушує виливати всі ті мудрування, всі ті припущення, всі ті сумніви, що я мала щодо нього, а він тепер має щодо мене.
Il me demande si je l’aime, je fais oui de la tête ou du bout des lèvres, car je vous jure que ma voix ne veut pas faire entendre: je vous aime. Je ne le puis pas, ma langue s’y refuse et je sais pas si je l’aime... Naturellement cet air compassé le glace et lui fait débiter tous ces raisonnements, toutes ces suppostions, tous ces doutes que j’ai eus à propos de lui et qu’il a à présent.
До речі про мудрування: цей милий хлопець довів мені цілком виразно, що моя тирада про душу — найгрубіший софізм на світі.
A propos de raisonnements ce cher garçon m’a prouvé clairement que ma tirade sur l’âme est le plus grossier sophisme de la terre.
Щоб привести машину в рух, потрібна сила, — ця сила — душа; коли машина зламана чи вийшла з ладу — душі нічого більше оживляти, і вона відходить, сама при цьому лишаючись незмінною... Він має рацію.
Pour faire mouvoir la machine, il faut une force, cette force c’est l’âme, quand la machine est dérangée ou hors d’état de servir l’âme n’a plus rien à animer, elle part donc mais elle reste toujours la même... Il a raison.
Зрештою — от і все. Потехін іде, а я ще довго стою з Пʼєтром біля своїх дверей.
Enfin, voilà. Potechine s’en va et je reste encore longtemps avec Pietro près de ma porte.
Втомившись від цієї невизначеності, я зважилась сказати йому: моє становище хибне — мені треба знати, чи справді він мене кохає, бо інакше мушу їхати до Росії й там вийти заміж.
Lasse de cet état flottant des choses, je suis allée jusqu’à lui dire que ma position était fausse, que je devais savoir s’il m’aimait vraiment car sinon je dois aller en Russie et m’y marier.
— Ах! — каже він. — Через півгодини ви самі відчуєте, що сказали щось незграбне й таке дивне, що я ламаю собі голову, як узагалі можна говорити подібні речі! Та це ж торг: ви кажете крамареві — хочете дати мені такий товар за таку ціну? а ні — я піду в інше місце.
- Ah ! dit-il, comme dans une demi-heure vous sentirez que vous venez de dire une chose maladroite et tellement étrange que je me casse la tête si je comprends qu’on puisse dire des pareilles choses ! Mais c’est un marché, vous dites à un magasinier: Voulez-vous me donner telle chose pour ce prix ? autrement j’irai ailleurs.
Та я бачу, що ви не можете мене кохати! Ви все це робите якось... не знаю як. А я вас кохаю — ні, ви знаєте, я став іншою людиною; я вас кохаю, мені потрібно, щоб мене кохали, — а ви мене не кохаєте.
Mais je vois que vous ne pouvez pas m’aimer ! Vous faites tout cela comme ça... je ne sais pas comment. Et moi je vous aime, non, vous savez je suis devenu un autre homme; je vous aime et j’ai besoin d’être aimé et vous ne m’aimez pas.
— Неправда!
- Ce n’est pas vrai !
— Я це бачу: як можна повірити, що ви кохаєте, — з таким виглядом, з таким шаленим характером, з таким легковажним серцем!
- Je le vois, comment croire que vous aimez avec un pareil air, avec un caractère aussi fou, avec un cœur aussi léger !
— Це мені слід казати вам те саме! Ви самі мене не кохаєте — і хочете відхреститись, кажучи, що я вас не кохаю! Я їду — ви мене відпускаєте, ви не можете приїхати до Ніцци, і все це вам байдуже! Облишмо, облишмо це! Шкода часу — прощайте. Дивуюсь лише, як я могла дати вам усе говорити й усе собі дозволяти.
- C’est à moi de vous le dire ! Vous ne m’aimez pas vous-même et vous voulez en finir en disant que je ne vous aime pas ! Je pars, vous me laissez partir, vous ne pouvez pas venir à Nice, tout cela vous importe peu ! Laissons, laissons cela ! C’est du temps perdu, adieu. Je m’étonne seulement comment j’ai pu vous laisser tout dire et tout faire.
— Знаєте, ми обоє поводимося дуже дивно! — каже він.
- Savez-vous que nous avons une bien étrange façon d’agir tous les deux ! dit-il.
— Себто ви, добродію!
- C’est-à-dire vous, Monsieur !
— Ні, ви!
- Non, vous !
— Та я ж бо не можу сама вам освідчитися, ну самі подумайте!
- Mais je ne puis donc pas vous demander en mariage, voyons !
І ми починаємо сміятись, а потім я серджусь.
Et on se met à rire, puis je me mets en colère.
— Ви говорите про шлюб, — каже він, — як про нісенітницю на двадцять чотири години; ви не кохаєте, ви така байдужа!
Vous parlez de mariage, dit-il, comme d’une bêtise de vingt-quatre heures, vous n’aimez pas, vous êtes si indifférente !
— Та ні, це ви!
- Mais non, c’est vous !
— Ну, знаєте!
- Ah ! par exemple !
І так цілу годину! Хоч лопни, чесне слово. Не знаю, що й думати!
Et comme cela pendant une heure ! C’est à en crever, ma parole d’honneur. Je ne sais que penser !
Так далі тривати не може!
Cet état des choses est impossible !
Мені важко, запевняю вас, думати, що він просто грає й що я ображена настільки, наскільки дівчина взагалі може бути ображеною (не кажу про непристойності) — а все ж його манера поводитись незбагненна.
Il m’est dur, je vous assure, de penser qu’il ne fait que jouer et que je suis insultée autant qu’une jeune fille peut l’être, (je ne parle pas de saletés) et pourtant ses façons sont inexplicables.
Завтра я їду! І всьому кінець!
Demain je pars ! Et tout va être fini !
Запевняю вас: ця плутанина, ці хитання, ця невизначеність мені нестерпні — і я нічого не можу вдіяти! Не можу ж бо я сама освідчитися йому!
Je vous assure que ce barbouillage, ce balancement, ce flottement m’est insupportable et je n’y puis rien ! je ne puis donc pas le demander en mariage !
Він каже мені, що кохає мене назавжди.
Il me dit qu’il m’aime pour toujours.
— Мені потрібно, щоб мене кохали, — каже він тихо. — Ви мене кохаєте?
- J’ai besoin d’être aimé, dit-il doucement, m’aimez-vous ?
— Так, — відповіла я холодно, і це його розлютило. Та я не можу бути іншою. Не знаю, що зі мною, не знаю, що з ним.
- Oui, répondis-je froidement, ce qui le mit en fureur. Mais je ne puis être autrement. Je ne sais ce que j’ai, je ne sais ce qu’il a.
Він хоче писати мені — і хоче, щоб я писала йому!
Il veut m’écrire et il veut que je lui écrive !
— Не можу, добродію, — що сказала б моя мама!
- Je ne le peux pas, Monsieur, que dirait ma mère !
Ах! Слушно.
- Ah ! c’est juste.
Але хіба не простіше було б, замість того щоб із досадою схиляти голову, сказати, що мама не побачить нічого поганого в тому, щоб я писала своєму нареченому!
Mais ne serait-il pas plus simple, au lieu de s’incliner avec dépit, de dire que la mère ne trouverait rien de mauvais en ce que j’écrivisse à mon fiancé !
Ах! Ось воно. Найфальшивіше становище на світі. Це я підштовхую, я провокую, і найцікавіше в цьому те, що він каже мені саме те, що я збираюся сказати йому. Те саме невдоволення, ті самі докори, ті самі непорозуміння! І жодного простого й щирого пояснення!
Ah ! voilà justement. La plus fausse position de la terre. C’est moi qui pousse, qui provoque et ce qui est le plus curieux de cela, c’est que lui me dit à moi ce que je pense lui dire à lui. Les mêmes mécontentements, les mêmes reproches, les mêmes malentendus ! Et pas d’explication simple et franche !
Боже мій, Ти, що досі був такий добрий до мене, визволи мене з цього, змилуйся.
Mon Dieu, Vous qui avez été si bon jusqu’à présent, tirez-moi de là, par grâce.
Я нікого не кохаю, але якщо й кохаю когось, то Антонеллі, і ця невизначеність мене морозить, гнітить, ображає!
Je n’aime personne, mais si j’aime quelqu’un c’est Antonelli et cet état indécis me glace, m’ennuie, m’insulte !
Я хочу сказати йому все це, і його відповідь ясно покаже мені, як воно є! Якби ви знали, яке це неприємне становище!
Je veux lui dire tout cela et sa réponse me montrera clairement ce qui en est ! Si vous saviez quelle position désagréable !
Боже мій, во імʼя Христа, визволи мене з цього!
Mon Dieu, au nom du Christ, tirez-moi de là !
Примітки
Вольдемар Потехін — давній знайомий сімʼї Башкирцевих з Росії. ↩
Шпільманн — майстерня або галерея одного з художників, відвідана в Римі. ↩
Фонтан Треві (Fontana di Trevi) — найвідоміший барочний фонтан Риму (1762), традиційне місце паломництва туристів. ↩
Пінчо (Pincio) — пагорб у Римі з відомим громадським садом та панорамою міста; улюблене місце прогулянок вищого світу. ↩
Кафе «Грек» (Caffè Greco) — знаменита кавʼярня на via Condotti в Римі (відкрита 1760), улюблене місце зібрань художників та інтелектуалів. ↩
Фонтан Паоліна (Fontana Paolina, або «Фонтаноне») — монументальний фонтан на Яніколі (1612), один із найбільших у Римі. ↩
«Ріґі (Травіата)» — утриманка Лардереля, якій дали прізвисько «Травіата» за героїнею опери Верді (1853). «Traviata» — буквально «зведена з путі». ↩