❦
Пʼятниця 21 квітня 1876
Vendredi 21 avril 1876
Увійшовши до вітальні сьогодні вранці, я задихнулась від запаху квітів — у кімнаті їх буквально повно: це квіти від Денгофа, Альтамури і навіть від Торлонії. Замість стола — квітковий стіл. Але не про це я хотіла говорити. Послухайте ось що: якщо душа існує, якщо саме вона оживляє тіло, якщо саме ця ефемерна субстанція відчуває, любить, ненавидить, прагне, якщо, зрештою, саме душа дає нам життя, — то чому ж якийсь розрив у цьому нікчемному тілі, або якийсь внутрішній розлад, зловживання вином чи їжею, чому ці речі змушують душу відлетіти? Я кручу колесо й зупиняю його лише тоді, коли сама цього хочу, — це дурне колесо не може зупинити мою руку. Так само й душа, що керує механізмами нашого тіла, не повинна бути вигнана — вона, розумна сутність! — через діру в голові чи від несварення після омарів! Не повинна — а проте виганяється. Звідси треба зробити висновок: душа — чиста вигадка. І цей висновок валить усі наші найпотаємніші та найдорожчі переконання — одне за одним, мов декорації під час пожежі в театрі.
En entrant au salon ce matin j’ai été suffoquée par l’odeur des fleurs, la chambre en est littéralement pleine, ce sont les fleurs de Doenhoff, d’Altamura et même de Torlonia. On a remplacé la table par une table en fleurs. Mais ce n’est pas de cela que je voulais parler. Ecoutez-donc ceci: puisque l’âme existe, puisque c’est l’âme qui anime le corps, puisque c’est cette vaporeuse substance qui sent, qui aime, qui déteste, qui désire, puisqu’enfin c’est l’âme qui nous fait vivre, comment se fait-il donc qu’une déchirure quelconque dans ce vil corps, ou quelque désordre intérieur, l’abus du vin ou du manger, comment se peut-il donc que ces choses-là fassent envoler l’âme ? Je fais tourner une roue et je ne l’arrête que lorsque telle est ma volonté, cette roue stupide ne peut arrêter ma main. De même l’âme qui fait marcher les ustensiles de notre corps ne doit pas être chassée, elle, l’essence raisonnable, par un trou à la tête ou par une indigestion de homard ! Elle ne le doit pas être et elle l’est. D’où il faut conclure que l’âme est une pure invention. Et cette conclusion fait tomber l’une après l’autre comme les décors dans un incendie de théâtre, toutes nos croyances les plus intimes et les plus chères.
Треба перечитати Платона — уважно й детально. Та ні, цей мудрець мав свій розум, а в мене — свій. Помилка — чіплятися за спідниці старої науки, і саме через цю боязкість, це наслідування світ так мало просунувся вперед. Замість того щоб лишити стару мудрість на місці й рухатися від неї як від основи, її жбурляють наперед, мов кулю, і біжать за нею. Звичайно, я кажу це не з самозакоханості, — але так само безглуздо схрещувати руки на грудях, лицемірно схиляти голову й вічно принижуватися, мов дон Алонсо з «Цирульника».1
Il faut relire en détail et avec attention Platon. D’ailleurs non, ce sage avait son esprit à lui, moi j’ai mon esprit à moi. On a tort de s’attacher aux jupes de la vieille science et c’est à cause de cette timidité, de cette imitation que le monde a fait si peu de progrès. Au lieu de laisser à sa place la vieille sagesse et d’avancer à partir d’elle comme de la base, on la lance en avant comme une boule et on la suit. Certes je ne parle pas ainsi par fatuité, mais il serait aussi bête de croiser les bras sur la poitrine, de baisser hypocritement la tête et de toujours s’humilier comme Don Alonzo du Barbier.
Ну ось, мить минула, і нитку я загубила. Ет! — іншим разом.
Bon, voilà le moment passé et je ne retrouve plus le fil. Bah ! à un autre jour.
Я повернулась з музею — справді одного з найкращих серед тих, що я бачила. «Даная» Tiziano Vicellio2 на якийсь час мене затримала. З музею ми пішли дивитися акваріум; серед огидних риб одна мала таку нижню губу, що висовувалась і ворушилась — точнісінько як у молодого Мулітерно. Це й стало парою до Данаї.
Je reviens du musée qui est vraiment un des beaux parmi ceux que j’ai vu. La Danaé de Tiziano Vicellio m’a retenue quelque temps. Du musée nous sommes allés voir l’Aquarium, parmi ces affreux poissons il y en avait un dont la lèvre inférieure avançait et bougeait comme celle du jeune Muliterno. Ce fut le pendant de Danaé.
На Толедо3 — Лардерель зі своєю кокоткою4. Він обернувся — точнісінько як Антонеллі. Він такий красивий і такий плобстер5. Трохи далі — три фіакри: у першому Клемент Торлонія з де Сен-Жозефом, у другому — Мулітерно-батько, у третьому — Мулітерно-син. Ще далі — Академія і двоє людей на балконі, що вже помітили мене; (honni soit qui mal y pense6). Як так виходить, що ці панове відразу впізнають мене — і я їх так само миттєво?
Sur le Toledo Larderel avec sa cocotte. Il s’est retourné tout simplement comme Antonelli. Il est si beau et si plobster. Plus loin trois fiacres, dans le premier Clément Torlonia avec de Saint-Joseph, dans le second Muliterno père, et dans le troisième Muliterno fils. Plus loin encore ('Accademia et deux personnes sur le balcon qui m’ont déjà remarquée; (honni soit qui mal y pense). Comment cela se fait-il, que ces messieurs me connaissent de suite et que je les connaisse ainsi à l’instant ?
Симпатія? Можливо.7
La sympathie ? Forse.
Я більше нікуди не хочу їхати — мені добре в Неаполі. Аби лише завтра все вдалося: я збираюся розважитися, а головне — побачити Лардереля, який, сподіваюся, скакатиме. Хіба ж не огидно — всюди зʼявлятися з кокоткою! Як Вітґенштайн.
Je ne veux plus aller nulle part, je me trouve très bien à Naples. Pourvu que demain me réussisse, je me prépare à m’amuser et surtout à voir Larderel qui, je l’espère, courra. Est-ce vilain de se montrer partout avec une cocotte ! Comme Wittgenstein.
Перегони джентльменів — божественна розвага, вони нагадують середньовічні турніри. Якби я була заміжньою дамою, я носила б кольори Лардереля, але в моєму становищі такі екстравагантні витівки мені не дозволені.
La course des gentlemen est un divin amusement, cela rappelle les tournois du Moyen Age. Si j’étais madame, je porterais les couleurs de Larderel, mais, comme je suis, ces extravagances ne me sont pas permises.
Грошей у нас рівно стільки, скільки треба, щоб доїхати до Рима. Лише кілька сотень франків. Справжні цигани. Смішно й сумно.
Nous avons tout juste l’argent nécessaire pour aller jusqu’à Rome. Quelques centaines de francs seulement. De vrais bohémiens. C’est drôle et triste.
У неділю вранці — в Римі. Ах! Тепер мені зовсім не байдуже.
Dimanche matin à Rome. Ah ! je ne m’en fiche plus du tout.
Утім, у вівторок тут уже нікого не буде. Перегони в Римі призначено на наступний четвер, і весь цей людський ярмарок переїде до Вічного міста.
D’ailleurs mardi il n’y aura plus personne ici. Les courses de Rome sont fixées à jeudi prochain et cette foire de monde se transportera dans la Ville Eternelle.
Сьогодні від шостої вечора негода, я боюся за перегони.
Il a fait mauvais temps aujourd’hui à partir de six heures du soir, je crains pour les courses.
Море чудово вирувало, і не знаю вже як, але, коли ми гуляли по Кʼяї за палацом королеви Джованни, мова зайшла про Антонеллі.
La mer était magnifiquement orageuse et je ne sais comment tout en nous promenant sur la Chiaia au delà du palais de la reine Jeanne, on a parlé d’Antonelli.
— Усе дуже просто, — сказала я, — він пішов і наговорив купу всякого... про мене, а там не погодилися й заборонили йому навіть думати про це.
- C’est tout simplement ceci, dis-je, il est allé dire un tas de choses... de moi et on n’a pas consenti, et on lui a défendu d’y songer.
— Так, можливо, — сказала мама.
- Oui, peut-être, dit maman.
— Безперечно, — сказав Валіцький, — старий Вісконті недарма сказав те, що сказав.
- Sans doute, dit Walitsky, le vieux Visconti n’a pas dit pour rien ce qu’il a dit.
— Що ж до Вісконті, — вела далі мама, — то цей старий говорив про всіх молодих людей, а от Сен-Жозеф учора розповідав, як дуже змінився його друг Антонеллі, і таке інше, і таке інше.
- Quant à Visconti, reprit maman, ce vieux a parlé de tous les jeunes gens, mais Saint-Joseph a dit hier combien son ami Antonelli était changé etc. etc.
— Побачимо, — сказав Валіцький, — що він скаже.
- Nous verrons, dit Walitsky, ce qu’il dira.
— Хай каже що хоче, — сказала я, — я з ним не розмовлятиму.
- Il peut dire ce qu’il veut, dis-je, je ne lui parlerai pas.
— Як?!!
- Comment ? !!
— Так, я йому сказала: «Пане, запамʼятайте мої слова: якщо ви брешете, присягаюся, що більше з вами не розмовлятиму». Він збрехав — і я з ним більше не розмовлятиму.
- Oui, je lui ai dit: Monsieur, écoutez bien mes paroles, si vous mentez je vous jure de ne plus vous parler. Il a menti, je ne lui parlerai plus.
— А звідки ви знаєте, що він збрехав? — запитала мама. — Може, він і не брехав, просто його затримали в монастирі ще на три дні, от і все.
- Et pourquoi savez-vous qu’il ait menti ? demanda maman, il n’a peut-être pas menti, mais on l’a retenu trois jours de plus au couvent et voilà tout.
— Дурниці! До того ж він боягуз.
- Bêtise ! D’ailleurs il est lâche.
— Що?
- Quoi ?
— Боягуз, і ще раз боягуз.
- Lâche et lâche.
— Чому?
- Pourquoi?
— Тому що... ні, послухайте ось що: я в нього не закохана, я його дуже люблю, та й годі, але уявіть, яке було б нещастя, якби я його кохала! А ще ось що: йому забороняли йти в солдати — він знехтував заборону, а тут кориться, схиляє голову! Отже, він боягуз і нікчема. Тому що...
- Parce que, non, écoutez-donc ceci: je ne suis pas amoureuse de lui, je l’aime beaucoup et voilà tout, mais figurez-vous quel malheur si je l’aimais ! Et puis aussi cela, on lui défendait d’être soldat il a bravé la défense et ici il obéit, il s’incline ! C’est qu’il est lâche et vil. Parce que...
— Тому що — що?
- Parce que quoi ?
— Тому що він мовчить і кориться, коли йдеться про мене, і тому що йому бракує мужності чогось хотіти. Це боягузтво.
- Parce qu’il se tait et obéit quand il s’agit de moi, et parce qu’il n’a pas le courage de vouloir. C’est de la lâcheté.
Ніхто мені не суперечив, і я замовкла — і не надто сердита. Я говорила холодно й переконано.
Personne ne m’avait contrariée et je me tus, et pas trop en colère. J’avais parlé froidement et avec conviction.
Близько шостої прийшов Альтамура — приніс заклади, які програв нам на перегонах. Пару рукавичок мамі й пару Діні. І уявіть, що він приносить. Дві чарівні коробки, повні рукавичок! Хай мене грім побʼє, якщо я розгадаю, чого хоче цей чоловік. Це він заплатив за вчорашній екіпаж — не захотів казати візникові адреси й мало не посварився з Валіцьким, який хотів заплатити сам. Це він приніс квитки на перегони — словом, усе. Він чоловік шанований, його приймають у товаристві. Він знає всіх плобстерів. Отже, запідозрити його не можна... та й у чому? Його поведінка неприродна.
Altamura vint vers six heures apporter les paris qu’il a perdus aux courses. C’était une paire de gants à maman et une à Dina. Et figurez-vous ce qu’il apporte. Deux ravissantes boîtes à gants pleines ! Que je crève si je devine ce que cet homme veut. C’est lui [qui] a payé la voiture d’hier ne voulant dire l’adresse au cocher et faisant presque une querelle à Walitsky qui voulait payer. C’est lui qui a apporté les billets pour les courses, tout en un mot. C’est un homme honorable, reçu dans la société. Il connaît tous les plobsters. On ne peut donc pas le soupçonner... et de quoi ? Sa conduite n’est pas naturelle.
Ще днями, в Помпеях, ми знайшли в екіпажі величезний альбом із видами Помпей.
L’autre jour encore à Pompéi, nous avons trouvé dans la voiture un immense album avec les vues de Pompéi.
Він навіть не прагне, щоб його вважали закоханим, він любить усіх; Валіцький — його друг, і він розповідає йому, що з першої ж хвилини в Римі відчув до всіх нас нездоланну симпатію.
Il ne désire même pas qu’on le croie amoureux, il aime tout le monde; Walitsky est son ami et il lui raconte que dès le premier instant à Rome, il a senti pour nous tous une sympathie irrésistible.
Я обідала за табльдотом. А після обіду до нас заходили пані та панна Ларські. Мама познайомилася з ними тут, у готелі; вони з петербурзького вищого світу, родички Суворових, і одна з доньок пані Ларської — якраз та пані Звегінцева, що крутилася в почті розпусної княгині Суворової. Та, що тут, ще не заміжня. Вони здаються приємними, шкода, що завтра вранці вони їдуть.
J’ai dîné à la table d’hôte. Et après dîner Mme et Mlle Larsky ont été chez nous. Maman les a connues ici à l’hôtel, elles sont du monde de Pétersourg, parentes des Souvoroff, une des filles de Mme Larsky est justement cette Mme Zwegintzew qui était dans le bataclan de la dévergondée princesse Souvoroff. Celle qui est ici, est demoiselle encore. Elles ont l’air agréable, c’est dommage qu’elles s’en aillent demain matin.
Коли вони пішли, я взялася малювати чорнилом карикатури: Лардерель верхи, Сен-Жозефа й Мулітерно. Лардерель вийшов схожим: не провівши на обличчі жодної риски, я зуміла передати його блідість. Він надзвичайно блідий, але в цій блідості немає нічого хворобливого, жовтого, сірого. Раніше мені подобалися румʼяні чоловіки, але після Пʼєтро мене чарує блідість, особливо свіжа і... могутня блідість, як у Лардереля. Його сестра заміжня за графом Мірафіоре, сином короля, тим самим, що мав історію з Фанні Лір.
Quand elles furent parties, je m’occupai à faire à l’encre les caricatures de Larderel à cheval, de Saint-Joseph et de Muliterno. Larderel est ressemblant, en ne faisant pas un trait sur la figure, je suis parvenue à rendre sa pâleur. Il est excessivement pâle mais il n’y a rien de maladif, de jaune, de gris dans cette pâleur. Avant j’aimais les hommes rouges, mais depuis Pietro la pâleur me charme, surtout une pâleur fraîche et... puissante comme celle de Larderel. Sa soeur est mariée au comte Mirafiori, le fils du Roi, celui qui a eu l’histoire avec Fanny Lear.
Учорашні чарівні мелодії, спогади про Пʼєтро й прекрасне обличчя Лардереля вкупі вводять мене в якесь роздратування, і воно зовсім не прикре.
Les charmantes mélodies d’hier, les souvenirs de Pietro et le beau visage de Larderel me composent un état d’irritation qui n’est pas désagréable.
Боже! Коли ж я повернуся з Росії, щоб виїжджати у світ, належати до товариства, знати всіх цих людей, приймати їх у себе!
Dieu ! Quand donc reviendrai-je de Russie pour aller dans le monde, pour être de la société pour reconnaître tous ces gens, pour les recevoir chez nous !
Ой лишенько!8 На жаль! На жаль! На жаль!
Ohimè ! Hélas ! Hélas ! Hélas !
Боягуз, боягуз, боягуз!
Lâche, lâche, lâche !
І це називається кохати!
Et cela s’appelle aimer !
Профанація! Ах, я хотіла б лише знайти когось гідного, щоб показати, як кохають і що зветься Кохати.
Profanation ! Ah ! je voudrais seulement trouver quelqu’un de digne pour faire voir comment on aime et ce qui se nomme Aimer.
— Я піду за вами всюди!
- Je vous suivrai partout !
Тричі самозакоханий, тричі боягуз!
Triple fat, triple lâche !
Шість годин дороги, перегони як привід — і він не приїхав!
Six heures de distance, les courses pour excuse et il n’est pas venu !
Не знаю, у що мені краще вірити: що він мене не кохав чи що він слабкий і боягузливий.
Je ne sais ce que je préfère croire, qu’il ne m’ait pas aimée ou qu’il soit faible et lâche.
Цікаво, чи заходив він до готелю «де ла Вілль».
Je suis curieuse de savoir s’il a été à l’hôtel de la Ville.
Мабуть, ні: він знав, що, повернувшись до Рима, ми там уже не зупинялися. І все ж... ні, не будуймо здогадів на папері, це надто довго й тільки заплутує мій бідолашний розум, який не знає, чому вірити.
Sans doute non, il savait que nous n’y étions plus en entrant dans Rome. Et pourtant... non, ne faisons pas de conjectures sur papier, c’est trop long, et ne fait qu’embrouiller mon malheureux esprit qui ne sait ce qu’il doit croire.
Уже десять хвилин я тримаю перо в руці, і чорнило тричі висихало, а вчетверте от-от мало висохнути, коли я знову беруся писати... що? Не знаю9.
Depuis dix minutes je tiens la plume en main et l’encre a séché trois fois et pour la quatrième fois elle allait sécher quand je me remets à écrire... quoi ? Nescio .
Я думала, що мене кохають, і була вдячна, щаслива — і помилилася!
Je me croyais aimée et j’étais reconnaissante, heureuse, et je m’étais trompée !
Тигр і гієна!!
Tigre et hyène !!
Примітки
Алюзія на персонажа «Севільського цирульника» Бомарше (або опери Россіні); Марі натякає на надмірну покірність і схиляння перед авторитетами. ↩
Tiziano Vicellio — італійська форма імені художника Тиціана (Tiziano Vecellio, бл. 1488–1576). Марі демонструє знання живопису. ↩
Толедо — via Toledo, головна вулиця Неаполя (тепер via Roma). ↩
Кокотка (фр. cocotte) — куртизанка, утриманка. ↩
В оригіналі англійською: «plobster». Власне слівце Марі (її перекручена англійська), яким вона зневажливо називає молодих джентльменів-зальотників. ↩
«Ганьба тому, хто погано про це думає» — девіз ордена Підвʼязки (фр.); вжито іронічно. ↩
В оригіналі італійською: «Forse». ↩
В оригіналі італійською: «Ohimè». ↩
В оригіналі латиною: «Nescio». ↩