❦
Четвер, 6 квітня 1876
Jeudi 6 avril 1876
Позавтра побачу Пʼєтро! Судячи з мого нетерпіння, можна подумати, що я його кохаю.
Après-demain je verrai Pietro ! On dirait que je l’aime à en juger par mon impatience.
Уранці неабияке хвилювання спричинив лист, що подано нижче. [Лист відсутній у цьому рукописі.]
Une considérable émotion a été produite ce matin par la réception de la lettre ci-après. [La lettre manque dans ce manuscrit.]
Я не завдаватиму собі клопоту його перекладати, бо якщо стану знаменитою і якщо мій щоденник стане надбанням публіки — після моєї смерті, звісно, — то знайдуться перекладачі й упорядники. У такому разі прошу і, якщо потрібно, наказую не друкувати мій щоденник з коментарями, а просто так. Усе в ньому впорядковано і цілком ясно, отже треба буде лише перекласти те, що не французькою, і виправити орфографію. Але все це відводить мене від теми — від листа.
Je ne me donne pas la peine de la traduire, car si je deviens célèbre et si mon journal devient la propriété du public après ma mort bien entendu on saura trouver des traducteurs et des metteurs en ordre. Dans ce cas je prie et j’ordonne au besoin de ne pas imprimer mon journal avec des commentaires, mais tout simplement. Tout est par ordre et très clair, on n’aura donc besoin que de traduire ce qui n’est pas en français et de corriger l’orthographe. Mais tout cela m’éloigne de mon sujet, de la lettre.
Звісно, він міг би не казати того, що каже, але він говорить смертельно правдиво, і мені дивно бачити, що людина, яку я майже не знаю, має ті самі погляди і той самий спосіб дивитися на речі, що й я. Він так влучно торкнувся всіх моїх надчутливих струн, що мені вже нічого додати тут. Прочитайте цей лист — і ви все знатимете. Він, мабуть, сподівався на зухвалу відповідь Марі Башкирцевої, скривдженої й ураженої своєю родиною, але я не хочу з ним сваритися; я їду до Росії, і мені необхідно бути з ним у добрих стосунках:
Certes il pourrait ne pas dire ce qu’il dit, mais il dit mortellement vrai, et je m’étonne de voir qu’un homme que je connais à peine ait les mêmes opinions et la même manière d’envisager les choses que moi. Il a touché si juste toutes mes cordes extra-sensibles que je n’ai plus rien à dire ici. Lisez cette lettre et vous saurez tout. Il espérait peut-être une réponse impertinente de Marie Bashkirtseff, offensée et blessée par sa famille, mais je ne veux pas me quereller avec lui, je vais en Russie et il m’est nécessaire d’être bien avec lui:
Переписаний лист · Lettre de Marie à son père, avril 1876«Дякую вам щиро, дорогий батьку, за ваш добрий лист. Я дуже добре знаю, що все, що ви кажете, задля мого блага, але я хочу переконати вас переглянути деякі речі, хибні уявлення, які склалися у вас про моє становище і моє життя.« Je vous remercie beaucoup, cher père, pour votre bonne lettre. Je sais très bien que tout ce que vous dites est pour mon bien mais je tiens à vous faire revenir sur certaines choses, sur les fausses idées que vous vous faites de ma position et de ma vie.Звісно, моє становище не таке, яким мало б бути, але воно далеке від того, що ви думаєте. Передусім хочу повідомити, що я не живу в чужому домі. Я живу у себе або у матері — що зовсім те саме. Що ж до матері — вона незалежна і у себе вдома. Отже, головне я пояснила. А тепер до дрібниць. Що поробиш! Я дрібнична й не хочу, щоб бодай найменша річ лишалася під сумнівом.Certes ma position n’est pas ce qu’elle devrait être mais elle est loin d’être ce que vous pensez. D’abord et avant tout je veux faire savoir que je ne vis pas dans la maison de qui que ce soit. Je vis chez moi ou chez ma mère ce qui est parfaitement la même chose. Quant à ma mère elle est indépendante et chez elle. Voilà le principal expliqué. A présent aux futilités. Que voulez-vous ! Je suis futile, et je ne veux pas laisser la plus petite chose à l’état de doute.Ваші слова про друзів за табльдотом образили б мене, якби я не приписувала їх вашому цілковитому незнанню моєї особи, нашого способу життя і нашого кола знайомств. Пояснювати це, мабуть, нижче моєї гідності, але я «прагну знизитися» на мить. Ніхто так не цурається випадкових знайомств, як я; ніхто не суворіший за мене в таких справах, — і дивно, що доводиться це казати: я ж бо думала, що мене знають. Справді, годі бути таким необізнаним щодо мене, як необізнані ви.Vos paroles concernant les amis de la table d’hôte me blesseraient si je ne les attribuais pas à votre parfaite ignorance de ma personne, de notre genre de vie et de notre cercle de connaissances. Il est peut-être au-dessous de moi d’expliquer cela, mais « j’aspire à descendre » pour le moment. Nul plus que moi est ennemi des connaissances de hasard; nul plus que moi est sévère pour ces choses, il me paraît étrange de devoir le dire, tant il me semble qu’on me connaît. Vrai, il est impossible de m’ignorer aussi complètement que vous m’ignorez.Та годі про це.Enfin, brisons-là.Мені не личить судити нікого, але в одному я вас таки осуджу: навіщо прагнути сказати стільки образливого в такому короткому листі? Я не сержуся — роблю свої зауваження, і все. Якщо хтось завинив, якщо треба сказати щось гірке, — то казатиму це не я. Хочу зберегти між нами певну дружбу і хочу показати, що вдача в мене найкраща у світі.Il ne m’appartient pas de juger qui que ce soit, mais je vais vous juger en une chose: Pourquoi tâcher de dire tant de choses blessantes dans une lettre aussi courte ? Je ne me fâche pas, je fais mes observations, voilà tout. S’il y a des torts, s’il y a des aigreurs à dire, ce n’est pas moi qui les dirai. Je tiens à conserver une certaine amitié entre nous et je veux faire preuve du meilleur caractère du monde.Досить пояснень — я їх ненавиджу, хоча й визнаю, що без них не обійтися.Assez d’explications, je les déteste tout en admettant leur nécessité.Ми думаємо їхати до Росії. Якщо здоровʼя мами не дозволить їй приїхати — я приїду сама. І оскільки вам це буде приємно, я навідаю вас і Поля.Nous pensons aller en Russie. Si l’état de santé de maman ne lui permettait pas de venir, je viendrai seule. Et puisque cela vous fera plaisir j’irai vous voir, vous et Paul.Чи правда, що він змінився? Вдачею, я маю на увазі. Я мало не прокляла його за поведінку. Коли почнеться сезон у Полтаві? Хочу побачити це місто в усьому блиску. До побачення, любіть мене і думайте про мене.Est-ce vrai qu’il ait changé ? De caractère, je veux dire. Je l’avais presque maudit pour sa conduite. Quand commencera la saison à Poltava ? Je tiens à voir cette ville dans toute sa splendeur. Au revoir, aimez-moi et pensez à moi.Ваша віддана донька — попри все.»Votre fille dévouée, quand même. »
Думаю, я нічого зайвого не сказала.
Je crois que je n’ai rien dit de trop.
Мама написала те, чого я не могла написати, але що конче треба було написати.
Maman a écrit ce que je ne pouvais pas écrire et ce qu’il fallait absolument écrire.
Мій щоденник полегшує моє бідне серце!
Mon journal soulage mon pauvre cœur !
Сьогодні Благовіщення1, вранці ми були на месі, потім отримали цього листа, потім я відпочила, і ми поїхали здіймати куряву на Боргезе, Пінчо, Корсо. Я бачила Торлонію у кареті мадам Леге. Ми розминулися так швидко, що я не встигла побачити, чи він мені вклонився. Я не озирнулася — може б, побачила. Але не озирнулася, і від цього була нещасна цілий день. І я прийшла до свого щоденника, благаючи його полегшити серце. Серце порожнє, сумне, змарноване, заздрісне, нещасне!
C’est l’Annonciation aujourd’hui et nous étions le matin à la messe, après nous avons reçu cette lettre, ensuite je me suis reposée et nous sommes allés faire de la poussière à Borghése, au Pincio, au Corso. J’ai vu Torlonia dans la voiture de Mme Leghait. Nous nous sommes passés si vite que je n’ai pas vu s’il m’a saluée. Je ne me suis pas retournée, peut-être aurais-je vu. Mais je ne me suis pas retournée et j’en suis restée misérable pour toute la journée. Et je suis venue à mon journal le priant de soulager mon cœur. Cœur vide, triste, manqué, envieux, malheureux !
Ще одна зима змарнована. У Римі, як і в Ніцці, мене знають в обличчя — як рудого собаку.2 І в Римі, як скрізь, питають:
Encore un hiver de perdu. A Rome comme à Nice je me suis faite connaître de vue comme un chien rouge. Et à Rome comme ailleurs on demande:
— Хто це така?
- Qui est celle-là ?
— Це росіянка.
- C’est une Russe.
— Її не видно у світі.
- On ne la voit pas dans le monde.
Так, вони не належать до товариства.
- Oui, ils ne sont pas de la société.
Так, ось воно, велике слово! І мене, з усіма моїми схильностями, з усіма моїми неосяжними бажаннями, з моєю гарячкою життя, завжди й усюди зупиняє це велике слово, як вудила зупиняють коня. Він піниться, шаленіє, стає дибки, але його зупинено.
Oui, voilà le grand mot ! Et moi avec toutes mes tendances, avec tous mes immenses désirs, avec ma fièvre de la vie, je suis toujours et partout arrêtée par ce grand mot, comme un cheval est arrêté par le mors. Il écume, il rage, il se cabre mais il est arrêté.
До біса порівняння, описи, красномовство! До біса. Треба мати блискавичну отруту; пам’ятаю, Леклерк якось розповідав мені про жовту кров’яну сіль — вона є серед моїх хімікатів, варто лише її взяти. Бачите ці плями? Це чорнило, змішане з моїми сльозами. Невже мені судилося вічно страждати. Отруїтися! Це грішна думка, але що ж мені, по-вашому, робити, коли я конаю від досади й приниження! Я більше не можу, не можу, не можу!
Au diable les comparaisons, les descriptions, l’éloquence ! Au diable. Il faut avoir un poison foudroyant, je me souviens que Leclerc m’avait parlé un jour du prussiate jaune, j’en ai dans ma chimie, il n’y a qu’à en prendre. Voyez-vous ces taches ? C’est de l’encre mélangée de mes larmes. Suis-je destinée à toujours souffrir. M’empoisonner ! C’est une pensée coupable, mais que voulez-vous que je fasse quand je crève de dépit et d’humiliation ! Je ne peux plus, je ne peux plus, je ne peux plus !
Прости мені, Боже мій, але я більше не можу! Минають місяць за місяцем, рік за роком, і нічого не змінюється; я покірно чекаю «наступної зими», а наступна зима минає так само, як минула. І я сиджу тут, молюся, плачу, розриваю себе на шматки, а Бог не милосердиться наді мною, а навпаки, щодня посилає мені нові муки!
Pardonnez-moi mon Dieu, mais je ne peux plus ! Mois après mois, année après année, se passent et rien ne change; je me résigne d’attendre “l’hiver prochain” et l’hiver prochain se passe comme l’hiver dernier. Et je reste là à prier, à pleurer, à me déchirer par morceaux, et Dieu n’a pas pitié de moi mais au contraire m’envoie chaque jour de nouveaux tourments !
В очах загалу було б смішно плакати за славою, блиском, чимось незвичайним — я плачу не через це. Але зрозумійте ж моє становище! Сукні, самі лише сукні!
Il serait ridicule aux yeux de la généralité de pleurer pour la célébrité, l’éclat, quelque chose d’extraordinaire, je ne pleure pas pour cela. Mais comprenez donc ma position ! Des robes, rien que des robes !
навскоси
Моїм записам про Антонеллі можуть не повірити; на це я просто спитаю: чи я коли-небудь заперечувала щось інше? Ніколи. Бо все це правда, і якщо тепер я відчуваю це вже не так, то принаймні колись відчувала, тоді як того ніжного, що я казала про цього чоловіка, я ніколи не думала.
en travers On pourra ne pas croire à mes notes sur Antonelli, à cela je vous demanderai simplement si j’ai jamais nié quelque chose d’autre ? Jamais. Parce que tout est vrai et si je ne le sens plus de la même façon je l’ai du moins senti, tandis que je n’ai jamais pensé ce que j’ai dit de tendre pour cet homme
Поза всім, самотня, нещасна — і на прогулянці, і в театрі!
En dehors de tout, seule, misérable, à la promenade comme au théâtre !
Чужа всім, відкинута товариством, о! мені соромно, соромно, соромно тягати всюди своє гарненьке личко й свою елегантність, бути мішенню для пильних і зверхніх жіночих поглядів та образливих чоловічих залицянь!
Etrangère à tout le monde, rejetée de la société, oh ! j’ai honte, honte, honte de traîner partout ma jolie figure et mon élégance, exposée aux regards scrutateurs et hautains des femmes, et aux avances blessantes des hommes !
Я не прошу гамору, шаленого світського життя — лише звичайного, як у всіх! Селяни знаються між собою, ремісники — з ремісниками, міщани — з міщанами, дворяни — з дворянами.
Je ne demande pas le bruit, une vie folle et mondaine, mais seulement ordinaire, comme tout le monde ! Les paysans se fréquentent entre eux, les artisans fréquentent les artisans; les bourgeois des bourgeois, les nobles des nobles.
А ми — де ми? Ніде!
Et nous, où sommes-nous ? Nulle part !
НІДЕ!
NULLE PART !
Я киплю, плачу, заламую руки, бо не можу висловитися. Найсильніші вирази затерлися, і якби в моєму розпорядженні їх було ще стільки ж, вони затерлися б так само. Для мого особистого вжитку їх треба було б більше, ніж усім євреям, що стогнали в єгипетському полоні.
Je bous, je pleure, je me tords les mains de ne pouvoir m’exprimer. Les plus fortes expressions sont usées et s’il y en avait encore autant à mon service, elles seraient usées de même. Pour mon usage particulier il en faudrait plus que pour tous les Hébreux gémissant pendant la captivité d’Egypte.
Я поплакала, потім поспівала, і мені полегшало. Я співала молитву до Мадонни з «Міньйон».
J’ai pleuré, puis j’ai chanté et je me sens mieux. J’ai chanté la prière de la madone, de “Mignon. »
Музика цієї божественної опери — розрада для всіх зажурених душ, хоч би яке було їхнє горе.
La musique de ce divin opéra est la consolation de toutes les âmes affligées, quel que soit leur chagrin.
Мій жалюгідний настрій підказує мені, що П’єтро ніколи не повернеться, що він мене не кохає і ніколи не кохав і що мене ошукали, як останню дурепу на світі. Він мав вийти з так званого монастиря в п’ятницю чи в суботу, тобто завтра чи післязавтра.
Ma déplorable disposition d’esprit me fait penser que Pietro ne reviendra jamais, qu’il ne m’aime pas et ne m’a jamais aimée et que j’ai été dupée comme la dernière sotte du monde. Il devait sortir du soit-disant couvent, vendredi ou samedi, c’est-à-dire demain ou après-demain.
Через Торлонію Антонеллі страшенно змалів. А подумати тільки, що карти пророкували мені самі лаври й троянди в торлонієвій справі!
Torlonia a atrocement diminué Antonelli. Et dire que les cartes ne me prédisaient que lauriers et roses dans l’affaire torlonienne !
Поль пише мені чарівного коротенького листа й називає мене «дорогою графинею».
Paul m’écrit une petite lettre charmante et me nomme “chère comtesse”.
— Я не графиня, — відповіла я йому, — і ніколи нею не буду, бо хочу бути щонайменше герцогинею, а щонайбільше — імператрицею.
- Je ne suis pas comtesse, lui ai-je répondu, et ne le serai jamais attendu que je veux être duchesse pour le moins et impératrice pour le plus.
Яка ж я двоїста істота! Скажіть усім, хто мене знає, що я плачу, що впадаю у відчай, що я меланхолійна, сумна, нещасна, — і вони розсміються вам в обличчя.
Quelle créature double je suis ! Dites à tous ceux qui me connaissent que je pleure, que je me désespère, que je suis mélancolique, triste, malheureuse, et ils vous riront au nez.
Я показую себе безтурботною дитиною — веселою, щасливою, задиркуватою, пустотливою, злою, безсердечною. І мені неважко такою здаватися. Виставляти своє горе на люди, як на мене, соромно.
Je me montre comme une enfant insouciante, gaie, heureuse, taquine, espiègle, méchante, sans cœur. Et je n’ai pas de peine à paraître telle. Il me semble honteux de montrer ses chagrins au public.
Усі поїхали дивитися на Колізей при місячному світлі; залишившись сама, я подивилася на себе в дзеркало, поспівала — і тепер я втішена й сповнена віри в майбутнє.
Tout le monde est allé voir le Colisée au clair de la lune, restée seule je me suis regardée dans la glace, j’ai chanté et je suis consolée et pleine de confiance dans l’avenir.
Їдьмо до Росії, у саме серце моїх мук.
Allons en Russie, dans le sein même de mes tourments.
Примітки
Православне свято Благовіщення, 25 березня за юліанським календарем, яким і далі користувалися в Росії; 1876 року воно припало на 6 квітня за західним календарем. ↩
«Comme un chien rouge» (фр.) — розмовний вислів про щось таке помітне, що його годі не побачити, як рудого собаку. ↩