❦
Середа, 5 квітня 1876
Mercredi 5 avril 1876
Якби була зима, я, мабуть, не думала б так багато про Торлонію, але ця проклята весна так загострює всі відчуття, що душею почуваєшся так, як почувалася б тілом після опіку, коли шкіра тільки-но наросла — ніжна й рожева, як у новонародженого. У цій фразі я відчуваю граматичну помилку, але мені байдуже.
Si nous étions en hiver je ne penserais peut-être pas tant à Torlonia, mais ce fichu printemps aiguise tellement tous les sens qu’on est au moral ce qu’on serait au physique après avoir été brûlé et quand la peau vient de se reformer, fine et rosée comme celle d’un nouveau-né. Dans cette phrase je sens une faute de français, mais je ne m’en fiche pas mal.
Стаєш мрійливою, ніжною, поетичною. Небо ясно-блакитне, сонце не показується, а лише дає відчути свою присутність і розливає всюди сліпуче світло. Це приховане сонце — якщо говорити мовою фізики, — і воно дуже неприємне в такому прихованому стані, бо стомлює, тяжить, душить. Пригадую Ніццу рік тому — там було майже те саме.
On est rêveur, on est tendre, on est poétique. Le ciel est d’un bleu très clair, le soleil ne se montre pas, mais fait seulement sentir sa présence et éclaire d’une façon générale qui éblouit. C’est un soleil latent, pour parler comme en physique, et il est très désagréable à cet état latent parce qu’il fatigue, il pèse, il étouffe. Je me rappelle de Nice, il y a un an, c’était à peu près la même chose.
Тепер я пишу не лише ввечері, а й уранці, вдень, кожну вільну хвилину. Пишу в міру того, як живу.
A présent je n’écris pas seulement le soir, mais aussi le matin, dans l’après-midi, à chaque instant libre. J’écris à fur et à mesure que je vis.
Малюю сина Стелли, малюка пʼяти років, гарного як янгол з очима демона. Скоро закінчу. Сьогодні я малювала його без Каторбінського; той подивився й був задоволений аж до подиву.
Je peins le fils de Stella, un bébé de cinq ans, beau comme un ange avec des yeux de démon. J’aurai bientôt fini. Je l’ai fait sans Katorbinsky aujourd’hui cet homme l’a vu et en a été content jusqu’à l’étonnement.
— У цьому стільки гарного, — сказав він мені, — що я просто здивований.
- Il y a tant de bien dans ceci, me dit-il que j’en suis positivement étonné.
Поза складна: малюк прямо навпроти, голова схилена, а очі дивляться мені у вічі. На жовтому тлі. У білій сорочці, шия відкрита. Я дуже рада таким добрим успіхам.
La pose est difficile, le petit est en face, la tête baissée et les yeux regardent mes yeux. Sur fond jaune. En chemise blanche, et le cou découvert. Je suis très heureuse de faire de si bons progrès.
Сьогодні почала ще одну жінку — з каштановим волоссям, кучерявим, як у негритянки, зі світло-сірими очима й біло-рожевою шкірою. Риси виразні, уста чудові. Вона схожа на янгола з картини, де Іліодор спустошує посудини храму1, але делікатніша. Пишу її на яскраво-жовтому тлі з рослинним візерунком невизначеного кольору, щоб помʼякшити тон. Цей жовтий здається вам, мабуть, дивним, але запевняю вас — він чудово підкреслює мʼякі відтінки шкіри й справляє дуже оригінальне враження.
Aujourd’hui j’ai commencé une autre femme, aux cheveux châtains, crépus comme chez une négresse, aux yeux gris clairs et au teint blanc et rose. Elle a des traits accusés, une lèvre admirable. Elle ressemble à l’ange du tableau où Héliodore vient vider les vases du temple mais elle est plus délicate. Je la fais sur un fond jaune éclatant avec des ramages d’une couleur indécise pour adoucir ce ton. Ce jaune vous semble peut-être baroque, mais je vous assure que cela fait admirablement ressortir les teintes douces de la peau et produit un effet très original.
Ми гуляли на Фарнезіні, я бачила Пандолу і принца Умберто. Як цікаво. Біля клубу вже нікого немає — здається, усі пішли вслід за Пʼєтро до монастиря. Втім, Чезаро я бачила на Пінчо.
Nous nous sommes promenés à la Farnesina, j’ai vu Pandola et le prince Humbert. Comme c’est intéressant. On ne voit plus personne à la porte du club, on dirait qu’ils ont tous suivi Pietro au couvent. Cependant j’ai vu Cesaro au Pincio.
Дз... Дзуккіні зник. Я дуже втомлена — щойно повернулася з Politeama Romano, якогось величезного театру-цирку.
z... Zucchini a disparu. Je suis très fatiguée, je reviens du Politeama Romano, espèce d’énorme théâtre-cirque.
Знаменита Рісторі грала Юдит на користь народної освіти кварталу Трастевере. Народу було стільки, що я нікого не бачила, окрім росіян із перегонів у Боргезе. Мама хворіла, і баронеса запропонувала нас супроводжувати.
La célèbre Ristori jouait Judith au profit de l’instruction publique du quartier de Trastevere. Il y avait une telle foule que je n’ai vu personne, excepté les Russes de la course à Borghése. Maman était malade et la baronne s’est offerte pour nous chaperonner.
Кажуть, Рісторі шістдесят років2. Якщо правда — це диво. Грає вона божественно. Сюжет «Юдити», її роль, сама епоха — усе це так далеко від нас, що ми вже не можемо збагнути ситуацій; але навіть у цьому незбагненному, штучному, захопленому й натхненному — Рісторі зуміла зберегти стільки природності, грації і почуття, що просто диву даєшся. У ній немає нічого від тієї смішної манірної скутості трагедійних актрис, яких чуєш скрізь. Це перша трагедійна актриса, що має вигляд жінки, а не манекена, вдягненого в костюм, який рухається й говорить лише за наказом.
On dit que la Ristori a soixante ans. Si c’est vrai, c’est un prodige. Elle joue divinement. Le sujet de « Judith » son rôle, l’époque même, sont si loin de nous que nous ne pouvons plus comprendre les situations, mais même dans ce cas incompréhensible, affecté, enthousiaste et inspiré, Ristori a su garder tant de naturel, tant de grâce et tant de sentiment qu’on est émerveillé. Il n’y a rien dans elle du guindage ridicule et empesé des tragédiennes qu’on entend partout. C’est la première tragédienne qui ait l’air d’une femme et non d’un mannequin affublé d’un costume et ne bougeant et ne parlant que par ordre.
Я застудилася.
Je suis enrhumée.
Ще два дні — і я побачу Пʼєтро. Але чим ближче час, тим він здається далі. Я весь час боюся, що він більше не повернеться.
Encore deux jours et je verrai Pietro. Mais plus le temps approche plus il semble s’éloigner. Je crains sans cesse qu’il ne revienne plus.
Торлонія більше не зʼявляється; я бачила його здалеку, лише мить, пішки на Корсо.
Torlonia ne se montre plus, je l’ai aperçu de très loin et un seul instant, à pied sur le Corso.
Відстань і відсутність створили навколо нього якийсь ореол — навколо нього, навколо його матері, його коней, всього, що з ним повʼязане; я дійшла до того, що падаю перед ним ниць, що хочу, щоб він погано зі мною поводився, бив мене, справді бив. Ну хіба не дивно? Але я вже казала, що у добровільному приниженні є якась вища велич і, може, більше гордості, ніж у будь-чому іншому.
L’éloignement et l’absence lui ont fait une espèce d’auréole, à lui, à sa mère, à ses chevaux, à tout ce qui le touche, je suis arrivée à me prosterner devant lui, à désirer d’en être maltraitée, battue, positivement battue. Est-ce assez curieux. Mais j’ai déjà dit qu’il y avait dans une humiliation volontaire une grandeur suprême et peut-être plus de fierté que dans tout autre chose.
Думаєте, я не змінила б думки, якби якимось дивом він закохався в мене? Поки пишу — відчуваю все, що пишу, але наступного дня сміюся з Торлонії і не розумію, як могла говорити стільки дурниць. Я його не люблю — це чиста примха. Не знаю, який диявол змушує мене примушувати себе його любити, возвеличувати, говорити про нього, ставити на пʼєдестал; з його зростом пʼєдестал не завадить.
Pensez-vous que je ne changerais pas d’avis, si par un miracle quelconque il tombait amoureux de moi ? Tant que j’écris je sens tout ce que j’écris mais, le lendemain, je me moque de Torlonia et ne comprends plus comment j’ai pu dire tant de bêtises. Je ne l’aime pas, c’est une fantaisie pure. Je ne sais quel diable me force à me forcer de l’aimer, de l’élever, d’en parler, de le placer sur un piédestal; il a besoin d’un piédestal avec sa taille.
І ви побачите, що я стільки про нього говоритиму й писатиму, аж сотворю собі другого бога — бога Торлонію, як раніше був бог Гамільтон. А коли я створю в душі це божество, я поклонятимуся йому — особливо здалеку, — і чим більше мине часу, тим більше воно здаватиметься гідним поклоніння. Так само, як Гамільтона, я найбільше любила його, коли він виїхав із Ніцци, — протягом року після його відʼїзду і ще наступного.
Et vous verrez qu’à force de parler et d’écrire je me ferai un second dieu, le dieu Torlonia comme avant c’était le dieu Hamilton. Et une fois cette divinité créée dans mon esprit je l’adorerai mais surtout de loin et plus du temps passera plus elle me semblera digne d’être adorée. Comme Hamilton, je l’ai surtout aimé quand il fut parti de Nice, dans l’année qui a suivi le départ et dans l’année suivante.
Обожнити Торлонію! Треба бути мною, щоб вигадати таку дивну річ.
Diviniser Torlonia ! Il faut être moi pour inventer une chose aussi étrange.
навскоси
Торлонія ніколи не був і ніколи не буде Гамільтоном, хоч він і дуже порядна людина найкращого тону.
en travers Torlonia n’a jamais été et ne sera jamais un Hamilton, tout en étant un homme très bien et du meilleur ton.
Я вже звикла писати про нього цілі сторінки. Він не в глибині моєї душі, його немає ніде, але я кажу про нього тут і думаю про нього — особливо коли пишу. Все це не має жодного глузду, все це породжене глибоким неробством. Малюю й читаю, але цього мало. Такій марнославній, як я, треба триматися живопису — бо це нетлінний твір, тоді як найбільша вченість умирає разом із тим, хто здобував її з такими труднощами, якщо тільки не пишеш книг. Але мені досить свого щоденника; до того ж є стільки виснажених, блідих, зморщених істот, що пишуть учені речі, — я була б там зайвою; та й не ці (болісні) й поважні твори дають гучну, галасливу, запаморочливу славу — саме таку, якої я хочу.
J’ai déjà pris l’habitude d’en écrire des pages entières. Il n’est pas dans mon fond, il n’est nulle part, mais j’en parle ici et j’y pense, surtout en écrivant. Tout cela n’a pas le sens commun tout cela est produit par un profond désœuvrement. Je peins et je lis, mais ce n’est pas assez. Pour une vaniteuse comme moi il faut s’attacher à la peinture car c’est une œuvre impérissable tandis que la plus grande érudition meurt avec celui qui l’a acquise avec tant de peine à moins qu’on n’écrive des livres. Mais j’ai assez de mon journal, et puis il y a tant de créatures maigres, pâles, ridées, qui écrivent des choses savantes que je ne serais que de trop, et puis ce ne sont pas ces œuvres (pénibles) et respectables qui donnent une célébrité éclatante, bruyante, étourdissante, comme j’en veux une.
Хочу бути знаменитою — чим? Усім! Я не буду ні поетесою, ні філософом, ні вченою. Я можу бути тільки співачкою і художницею. Це вже гарно. А ще хочу бути модною. Це головне. Суворі уми, не знизуйте плечима, не критикуйте мене з удаваною байдужістю, щоб здаватися справедливішими, — у глибині душі ви всі однакові! Ви дуже добре стежите, щоб цього не показувати! Фі! Але це вам не заважає в глибині душі визнавати, що я кажу правду.
Je veux être célèbre, par quoi ? Par tout ! Je ne serai ni poète, ni philosophe, ni savante. Je ne puis être que chanteuse et peintre. C’est déjà joli. Et puis je veux être à la mode. C’est le principal. Esprits sévères, ne haussez pas les épaules, ne me critiquez pas avec une indifférence affectée pour paraître plus justes, tous vous êtes les mêmes au fond ! vous vous gardez bien de le laisser voir ! Fi ! Mais ça ne vous empêche pas de trouver dans votre fond intime que je dis vrai.
Марнота, марнота, марнота. Початок, кінець всього, і вічна — єдина причина всього. Що не породжене марнотою — породжене пристрастями. Пристрасті й марнота — це справжні, єдині владарі світу. Пристрасті породжують марноту, а марнота породжує пристрасті. Годі3, починаю повторюватися.
Vanité, vanité, vanité. Le commencement, la fin de tout, et l’éternelle est la seule cause de tout. Ce qui n’est pas produit par vanité est produit par les passions. Les passions et la vanité sont les vraies, les seuls maîtres du monde. Les passions produisent la vanité, et la vanité produit les passions. Basta, je commence à me répéter.
Примітки
Сюжет 2 Макавеїв 3: Іліодор приходить пограбувати скарбницю Єрусалимського храму, і його вражають небесний вершник і двоє юнаків. Марі, ймовірно, має на увазі фреску Рафаеля «Вигнання Іліодора з храму» у Ватикані. ↩
Аделаїда Рісторі (1822–1906), найславетніша італійська трагічна актриса свого часу. Народжена 29 січня 1822 року, вона мала пʼятдесят чотири роки. «Юдита» (Giuditta) Паоло Джакометті — одна з її ролей. ↩
В оригіналі італійською: «Basta». ↩