Субота, 1 квітня 1876

Ми відвідали руїни терм Каракалли. Чи можна собі уявити щось більш величне. Я дуже боялася проходити через касу, бо кишені у нас були повні уламків мозаїки та різьбленого мармуру. Звідти кучер відвіз нас до церкви — Сан-Стефано-Ротондо, здається, — що знаходиться зовсім поряд із монастирем, де замкнений П'єтро. У цій круглій церкві стіни вкриті фресками, що зображують мучеників перших християн. Неможливо уявити і половини звірств, там зображених. Навіть мені стало моторошно.
Але найцікавіше — монастир Сан-Джованні е Паоло. Я не бачила нікого у вікнах. Чи справді можливо, що він там замкнений? Цього не може бути! Але тоді навіщо вигадувати таку дурницю? Побачимо завтра о третій. Я не можу повірити в таку річ.
Як же йому мусить бути нудно! Він там із учорашнього вечора, у нього ще... подивімося, — у нього до суботи, — рахуючи сьогодні, це вісім днів. Нещасний ченчик.
О першій ми обідали у Шпільмана, і я повернулась додому; зараз п'ята година, мої йдуть на прогулянку, а я залишаюсь вдома — писати, читати, співати, грати і нічого не робити.
— Якщо ви мене обманете, пане, я клянусь не лише більше не говорити з вами, але навіть не вітатися на вулиці!
— Ну що ж, я приймаю! Приймаю! Ви самі бачите, що я вас не обманую.
Ні, все ж таки це дивно — я ніколи нічого подібного не чула. Замкнути у монастирі двадцятитрирічного чоловіка! Ти так погано поводився, посварився з батьками і зі своїм Богом, — ти мусиш сповідатися, виконати свої обов'язки перед Богом, але ти не можеш сповідатися, поки не помолишся вдалині від світу та поганого товариства, — і для цього потрібно відійти на вісім днів у цей монастир, після чого почнеш розумне життя, ми врегулюємо фінансові справи, і ти житимеш у мирі з батьками. Ось дослівна промова графині Антонеллі до свого сина.
Це неймовірно! Та й то — білий рушник вирішить, та й це ще не певно: він сказав мені, що не знав, куди виходить його вікно; більшість вікон виходять на двір-сад, і він, може, зовсім не зможе показатися. Хіба це не досить безглуздо, хіба не досить неймовірно, хіба не досить дико!

Примітки

«Faire ses dévotions» (фр.) — виконати релігійні обов'язки: сповідь і причастя.
П'єтро обіцяв махати з вікна монастиря білим рушником на знак того, що він справді там.