Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

П'ятниця, 25 лютого 1876

Нині лише святкова прогулянка, ми були на віллі Дорія, на Пінчо й на Корсо. Брускетті [затерто: у напів-] доморті вітає нас двічі. На Корсо ми бачимо Антонеллі; справді-таки той чоловік, якого ми того дня взяли за Антонеллі, був не він.
Я порізала палець і пишу дуже погано.
О дванадцятій ми йдемо в Аполло, у ложу внизу. Мама, Валіцький і Діна. Мама й Валіцький нагнітають страшний крижаний холод, і три чверті години ми не рухаємося, та приходить Волконський та інші добродії з Капітолію, і я починаю говорити. Гладкий, білявий, дурний — це прусський офіцер. Я жвавіша, ніж можна було б подумати. Малий Поль, приязний блондин, і ще багато інших змінюють одне одного перед нашою ложею, і я знаходжу, що сказати, мене це дивує, бо я зазвичай дурна там, де треба мати дотеп.
Урешті Брускетті, який нас упізнає, бере Діну за мене й починає свої ніжні зізнання. Він погано говорить французькою,
Діна погано чи мало говорить італійською, він урешті знаходить мене, я беру його під лікоть і занурююся в натовп. Освітлений театр має чудовий вигляд, ці вогні згори донизу тішать око.
Я зустрічаю князя Мещерського й іду з ним, він слугує мені прикриттям, і я говорю з ким хочу, не зважаючи на старого. Ось Тройлі.
— Де твоя парасолька, — кажу я йому, — ти сухий, дощу вже немає.
Спершу він остовпів, потім:
— Мадамуазела, ви, гуляйте зо мнов, — вигукнув він, утримуючи мене за лікоть і навіть за плече, та здалеку з'являвся Папаріґопулос, і я питаю його, чи давно він покинув Афіни.
— Рік, — каже він так, наче сказав би це у вітальні.
Що за бовдур, я кажу йому кілька дурниць і йду далі.
— Dov'è il tuo ombrello? — спитала я Джорджо, який там опинився, — non piove adesso, dov'è l'ombrello?
— О! Я вас упізнаю!
І він хотів був погнатися за Тройлі, та я кажу йому:
— È inutile, l'ho veduto, lo sa.
З князем я видаю себе за італійку, калічу російські прізвища й питаю значення слова: душка.
Та ось до мене підступає якесь доміно, я беру його за Валіцького і, почасти в цій певності, почасти не тямлячи, що роблю, підіймаю бороду його маски, а він дає мені ляпас по руці. Гарно, еге ж? Через це я весь решту вечора як вмочена в окріп, я думала, що образу, про яку інші не знають, легше стерпіти. Тьху! Я почуватимуся брудною щоразу, як про це подумаю. Лише час усе стирає, я це зазнала десятки разів.
Дорія, Чезаро, усі ці люди тут.
Офіцер із Капітолію дуже хотів би піти зі мною, та я узиваю його зухвальцем і дурнем і йду геть, лишаючи його якомусь бридкому червоному доміно.
Антонеллі сидить верхи на краю ложі й розмовляє з нафарбованою й немаскованою жінкою — мабуть, кокоткою графа де Лардереї.
З великою бідою мені вдається торкнутися його плеча крізь тисячу перешкод:
— Buona sera cardinalino! — крикнула я йому зміненим голосом.
— Buona sera carina! — відповів він мені, скорчивши гримасу, яка достатньо доводила, що він не підозрює мене в цьому ницому вихорі.
Та ляпас по руці мені все псував, і я вернулася до своєї ложі, та який жах мене проймає, коли я бачу, як те саме доміно підходить і просить Діну показати йому ближче добродія з нашої ложі (Валіцького)!
— Він не хоче з тобою говорити, — каже вона.
— Спитай у нього, — каже їй чоловік.
— Чи правда, що ви не хочете говорити з цією маскою? Валіцький скривився.
— Це твій чоловік? — каже доміно.
— Так, іди геть!
І він пішов, та я лишилася тремтлива й жалюгідна, і попри безмірне бажання знову піти в натовп, поінтригувати стількох людей, яким мала сказати стільки гарних речей, я погодилася їхати.
Валіцький зітхає й тихенько голосить, мама йому докоряє, я скаженію, Діна, здається, робить те саме.
Цей чарівний квартет покидає Оперу десь о пів на четверту.
Я вертаюся в нестямі.

Примітки

Доморт (фр. à la Daumont) — елеґантний запряг у чотири коні з форейторами. ↩
Jettent un froid (фр.) — дослівно «напускають холод»: ідіома про те, що псує настрій, остуджує товариство. ↩
Італійською: «Де твоя парасолька? Зараз не дощить, де парасолька?» ↩
Італійською: «Дарма, я його бачила, він знає». ↩
Рос. душка — голубонько, любонько; Марі вдає, ніби не знає російської. ↩
Cocotte (фр.) — утриманка, куртизанка: ввічлива назва для дорогої коханки. Femme peinte (дослівно «нафарбована жінка») — жінка, що вживає косметику; вжито зневажливо. ↩
Італійською: «Доброго вечора, кардинальчику!» ↩
Італійською: «Доброго вечора, любонько!» ↩
Intriguer (фр.) — на маскарадах: дражнити, спантеличувати й містифікувати незнайомців, лишаючись під маскою; визнане мистецтво маскараду. ↩