Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Субота, 19 лютого 1876

Мені снився Одіффре, і перш ніж піти на наш балкон над Корсо, ми переказуємо одна одній учорашні враження.
Коли я висловлювала свою думку про Антонеллі:
— Люба моя, — каже мені мама, — освідчення цілого світу не справлять тобі жодної втіхи, та якби Одіффре прийшов упасти тобі до ніг і сказати, що кохає тебе, ти була б найщасливіша з жінок.
— Це дурниці, — кажу я вголос.
Це чистісінька правда, — кажу я подумки.
— Він тобі до вподоби, — провадила мама, — і ти йому теж.
— Цього не видно.
— Отож, саме цим він тебе й тримає.
Я даю їй говорити, я розумію те хвальковите почуття, яке має зазнавати кожна мати з доброго роду.
Це перший день карнавалу. Корсо мало пожвавлене. Ми отримуємо безліч букетів. Я вперше побачила цей славетний біг барбері. Це дуже гарно й своєрідно. Та я нуджуся, усі їдуть вечеряти до Спільмана, римського London House, а я лишаюся вдома сама й мене проймає незбагненний сум і лють. Я стогну як хвора, я кидаюся на підлогу, я зітхаю, граю на фортепіано, шаленію, регочу.
Мені приносять з пошти «Vie Mondaine», і я читаю там приголомшливий опис костюмованого балу-маскараду в пані Сабатьє. Одіффре був у костюмі Гамлета. Він, певно, був чудовий. Ви ж не знаєте, який він, чи не так, ось опис героя мого роману, що є його портретом:
— «Він був середнього зросту, жилавий, дужий, але стрункий і елеґантний. Каштанове, майже чорне волосся, чоло сліпучої білості, овальне обличчя, свіжі й оксамитні, мов персик, щоки, маленькі прямі вуса, світліші за волосся, і губи кольору крові, що, розтуляючись, відкривали подвійний ряд таких самих рівних, як і білих, зубів. Ніс довгий, але гарної форми. Великі чорні очі — не ті олійні й люті італійські очі, а очі блискучі й геть чорні, що іскряться розумом і веселістю, а часто глибокі й насмішкуваті.
Усе це складало йому обличчя, на яке жінки не дивилися байдуже, і коли він спиняв на них свій ясний і гордовитий погляд, навіть найхолодніші відчували хвилювання, і серце їхнє калатало швидше за звичай.
— Тут, прошу вас, зробіть знижку на романність.
[Навскоси: На поганий роман.]
Такий чоловік має бути гарний у костюмі Гамлета. Далі я читаю ось що в «газеті великого Лімузена»: «Нас просять написати статтю про сміховинність наслідування помітних туалетів, надто білих, що їх віддавна вподобала одна особа. Ми про це подумаємо».
Це разом із кількома іншими речами вивершує мій розпачливий настрій, так що я ледве ковтаю тарілку супу й мало не плачу, коли вертаються мої волоцюги. Це мене трохи заспокоює, потім приходить Вісконті, що остаточно мене вгамовує.
Я з нетерпінням чекаю маскараду в Аполло. Піду в доміно.
Аби лиш я доти не сконала. Я така жалюгідна, що боюся вмерти.
Боже, якби я могла знайти місце, де поплакати досхочу! Ця вимушена стриманість завдала мені головного болю.
І мені ще сміють питати, чому я не вертаюся до Ніцци! Cap de Biou! А бал у пані Сабатьє, і розпродаж на площі Массена, і все, все, все! Я задихаюся di rabbia e di furror, як «Міньйон». «Міньйон» шаленіла лише від кохання, вона, а я ж!!!
Боже мій, Боже мій, дай мені терпіння чекати, заспокой мене!
А якщо чекання марне, якщо процес програно або якщо він і далі затягнеться!
У мене мало не луснула голова, і я дозволила собі поплакати, а раптом хтось увійде, ні, сподіваюся, що ні!
Ах! Моя кімната, ах! Моє нещастя.
Ай! Яке ж осоружне життя!
Видається, що це не відбулося чотирнадцятого, і виставу Віж'є перенесено на дев'ятнадцяте. Отже, це сьогодні ввечері, якщо не буде нових відкладень. О, у мене болить голова.

Примітки

Барбері — біг коней без вершників вулицею Корсо, давня традиція римського карнавалу; коней підганяли острогами й мішурою. ↩
«Спільман» (Spillmann) — наймодніший ресторан на Корсо, римський відповідник ніццького London House. ↩
Cap de Biou! (ніссарською) — «Бичача голова!», м'яка лайка з ніццької говірки. ↩
Di rabbia e di furror (іт.) — «від гніву й люті», цитата з опери А. Тома «Міньйон». ↩