Понеділок, 24 січня 1876

Я була у фотографа, поки готували пластинку, і розважалася тим, що навмання розгортала книжку, називаючи навмання два числа — одне для сторінки, друге для рядка; і щоразу, коли я питала, що робить Одіффре чи що з ним діється, книжка відповідала мені чимось про одруження, тож моя остання поза вийшла жахлива. Я була змучена й стривожена.
У нас був архімандрит — чарівний шибеник, який, побувши військовим, постригся в монахи з розпачу, що втратив дружину. Він каже нам, що є якась пані Дукоскіна, котра дуже хоче познайомитися з мамою. Повернувшись від фотографа, я маю голову, повну таких чорних думок, що навіть не вбираюся й відпускаю маму з Діною гуляти без мене. Лишившись сама, я блукаю, співаю «Міньйон», мені сумно, і врешті я пишу ось що:
Вельмишановний пане, Іменем нашої святої та глибоко шанованої матері-настоятельки маємо радість повідомити Вас, що Ваше серце, нещодавно вирване з Вашого тіла за наказом пана префекта й через виконавчу управу пана Шарля Інножізена, було повернуте нам учора ввечері побожною душею, яка визволила його з рук полісменів і з-під замка, де воно нудилося. Дбайливо набивши його опудалом, ми поклали його в нашу скриньку для милостині й тримаємо його у Вашому розпорядженні. Маємо честь, вельмишановний пане й стара каналіє, бути Вашими найпокірнішими служницями. Черниці Доброго Пастиря.
[Закреслено: панові Леонові д'Одіффре.]
Просимо передати цього листа батькові клятого-Еміля. Хай береже Вас Ваш святий покровитель. Черниці Доброго Пастиря.
Панові А. Саетоне, вулиця Терасна. У місті.
Ну й бісова в мене голова! Через кілька рядків, прочитаних навмання в книжці, я катую себе, мов божевільна.
І нікому розповісти мені новини з Ніцци, сказати, хто ця жінка!
Я хотіла б бути там — ні, там було б іще гірше. Та й хто б мені сказав? І від кого б я могла дізнатися!
Жалюгідний стан, жалюгідне сум'яття!
Яке обличчя я зроблю, якщо він одружиться! Я добре знаю, що смішно через це непокоїтися, але вдома стільки говорили про цього чоловіка, що всі (і я також) врешті почали дивитися на нього як на мого чоловіка. У нас удома мають жахливу, непрощенну, незручну, шкідливу й бридку звичку приписувати мені всіх знайомих мені панів. Турнон сказав мені люб'язність — ну от, Турнон закоханий! Пепіно зробив мені комплімент щодо моєї сукні — бідолашний Пепіно, як він мене обожнює! Одіффре танцював зі мною — нещасний юнак, він помирає від кохання! А потім, коли ці особи розмовляють з іншими жінками, маєш геть розгублений вигляд, а коли хтось із них залицяється чи одружується, тобі соромно, ти збентежена, ти жалюгідна. А я опинилася в найфальшивішому становищі на світі. Не тому, що в мене така сама уява, як у моїх рідних, а тому, що вони ніби кажуть:
Ах! ах! ось Марі покинута, він віддав перевагу тій іншій!
Це пекло!
Своїми дурними балачками вони створюють мені купу непотрібних і вельми прикрих мук.
Мені здається, що вся Ніцца дивитиметься на мене, якщо Дивовижний одружиться.
Боже, який неспокій! Коли я багато читаю, то мало пишу; цього вечора я багато читала, і мені важко описати свій день.
Щомиті мені кортить сказати, що оперу «Міньйон» Амбруаза Тома я вважаю найчудовішою оперою — за сюжетом, за словами, за музикою. Я не можу й не хочу слухати нічого іншого. У «Міньйон» є арії, що бентежать тебе до глибини серця, що змушують плакати, що зводять з розуму! Для кожного випадку там знаходиш якусь арію чи кілька акордів — це особливо добре для мене, бо я виражаю свій настрій співом. Та просто неймовірно, як я люблю «Міньйон»: я знаю всю музику напам'ять, кожен акорд, кожен акомпанемент, усе, і все обожнюю й усім захоплююся, і мені кортить повторювати це повсякчас, щомиті, і ніколи не скажу цього досить.
Воістину проклятий чоловік, негідна каналія, брудний ніццянець! Як він мене принизив і як він мене мучить!
Боже мій, якби ж я могла помститися. Немає такої образи, яка не була б солодкою, коли в кінці бачиш помсту.
Він поранив мене не так як Марі, як як панну Башкирцеву! Він поглузував з мене, з нас і ще й плюнув зверху.
Ах! Одіффре! Ах, Ніцца!
Боже, чому я не маю влади стерти все це на порох, винищити все це товариство.
Побачити, як останній ніццянець востаннє зітхне, Самій тому причиною — і вмерти від утіхи!
Ах! так, скрутити в'язи їм усім, усім цим мерзотникам, що відштовхують мене й зводять на мене наклепи.
Сьомого лютого віконтеса де Віж'є співатиме оперу в клубі Середземномор'я на користь бідних.
Хай йому грець, грець, грець, грець!

Примітки

Англ. «policemen» — поліцейські; Марі вставляє модне англійське слово.