❦
Понеділок, 10 січня 1876
Lundi, 10 janvier 1876
Примітка упорядників
[Написано на звороті форзацу Зошита 52]
[Ecrit au verso de la page de garde du Livre 52]
Вкладка · Écrit au verso de la page de garde du Livre 52
Між деякими моїми наріканнями з Ніцци і з Рима — докорінна різниця. У Ніцці це було юне, і хоч я й повторювалася, це не надто втомлювало, це було наївне, справжнє. Тоді як цей Антонеллі, якого я створила собі в Римі... Майже все, що я про нього кажу, звучить фальшиво й неприємно, я щойно перечитала все це з відстані пʼяти чи шести років. Тож я прошу видавця вилучити якомога більше римських сторінок. Залиште досить, щоб знали, до якої міри все це було, але я щодня писала одне й те саме, та ще й без наївності, одне слово, ця пишномовна література звучить фальшиво, коли йдеться про кохання вигадане, вимушене, навʼязане мною самій собі. Якби Торлонія освідчувався мені, він був би іншим Антонеллі.
Il y a entre certaines lamentations de Nice et de Rome une différence radicale. A Nice c’était jeune et quoique je me répétais ce n’était pas trop fatigant et c’était naïf, véritable. Tandis que cet Antonelli que j’ai créé à Rome... Presque tout ce que j’en dis sonne faux et désagréablement, je viens de relire tout cela à distance, cinq ou six ans. Aussi je prie l’éditeur, de supprimer autant de pages qu’il pourra de Rome. Laissez assez pour qu’on sache à quel point tout ça était mais j’écrivais tous les jours la même chose et ça sans naïveté, bref cette littérature ampoulée sonne faux parlant d’un amour créé, forcé, imposé par moi à moi-même. Si Torlonia m’avait fait des déclarations, il aurait été un autre Antonelli.
Увечері я дві години проплакала, не знаю, чи зумію розповісти все як слід.
J’ai passé deux heures à pleurer le soir, je ne sais si je saurais raconter convenablement.
Ми були в монсеньйора де Фаллу1, та вже двадцять днів він не встає з ліжка й не зміг нас прийняти. Ми чекали пʼять хвилин у пишній вітальні палацу Руспольї, повній старожитностей і витворів мистецтва. І монсеньйор просив залишити нашу адресу й обіцяв навідати нас, щойно одужає.
Nous étions chez Monseigneur de Falloux mais depuis vingt jours il ne quitte pas son lit et n’a pas pu nous recevoir. Nous avons attendu cinq minutes dans un magnifique salon du Palais Ruspoli, tout plein d’antiquités et d’objets d’art. Et Monseigneur a prié de laisser notre adresse et a promis de nous venir voir aussitôt rétabli.
Звідти ми поїхали по графиню Антонеллі, але вона вже десять днів як виїхала з Рима.
De là nous sommes allées chercher la comtesse Antonelli, mais elle a quitté Rome depuis dix jours.
І нарешті ми їдемо до Ватикану. Я ніколи не бачила вельмож зблизька й ніколи не знала, як до них слід підступати, проте інстинкт підказував мені, що ми робимо не так, як годиться.
Et enfin nous allons au Vatican. Je n’ai jamais vu les grands de près et je n’ai jamais su comment il fallait les aborder néanmoins mon instinct me disait que nous ne faisions pas comme il fallait.
Лишень подумайте — кардинал Антонеллі2, папа якщо не за іменем, то по суті, та пружина, що рухала всю папську машину й підтримує її ще й тепер!
Pensez-donc le cardinal Antonelli, le pape de fait sinon de nom, le ressort qui faisait mouvoir toute la machine papale et qui la soutient encore à présent !
Ми з величною самовпевненістю підходимо до правої колонади, я не без зусиль розштовхую юрбу гідів, що нас обступила, і внизу сходів звертаюся до першого-ліпшого солдата й питаю Його Високопреосвященство; цей солдат відсилає мене до старшого, який дає мені іншого солдата, доволі чудернацько вбраного, і той веде нас угору чотирма величезними мармуровими сходами різних кольорів, і ми нарешті опиняємося на квадратному подвірʼї, яке своєю несподіваністю неабияк мене вражає.
Nous arrivons avec une sublime confiance sous la colonnade droite, j’écarte non sans peine la foule de guides qui nous entourent, et, au bas de l’escalier, je m’adresse au premier soldat venu et lui demande Son Eminence, ce soldat me renvoie au chef qui me donne un autre soldat assez drôlement mis qui nous fait monter quatre énormes escaliers de marbre de différentes couleurs, et nous arrivons enfin dans une cour carrée qui, à cause de l’inattendu, m’impose beaucoup.
Я й не уявляла собі такого подвірʼя всередині будь-якого палацу, хоча з описів і знаю, що таке Ватикан.
Je ne supposais pas une pareille cour dans l’intérieur d’un palais quelqu’il soit, bien que je sache d’après les descriptions ce que c’est que le Vatican.
Споглядаючи цей безмір, я не бажала б, щоб пап знищили: вони вже великі тим, що сотворили прекрасну велич, і гідні шани за те, що віддали життя, могутність і золото на те, щоб залишити нащадкам цього неймовірного колоса, який звуть Ватиканом.
En voyant cette immensité je ne voudrais pas qu’on détruise les papes, ils sont déjà grands pour avoir fait une belle grandeur, et dignes d’être honorés pour avoir employé leur vie, leur puissance et leur or à laisser à la postérité ce colosse abracadabrant qu’on nomme le Vatican.
На цьому подвірʼї ми застаємо звичайних солдатів і офіцера, та двох гвардійців, убраних, мов карткові валети.3 Я знову питаю Його Високопреосвященство, офіцер чемно просить мене назвати своє імʼя, я записую його, його забирають, і ми чекаємо. Я чекаю, милуючись нашою безглуздою витівкою.
Dans cette cour nous trouvons des soldats ordinaires et un officier, et deux gardes vêtus comme des valets de cartes. Je demande encore Son Eminence, l’officier me prie poliment de donner mon nom, je l’écris, on l’emporte et nous attendons. J’attends tout en admirant notre absurde escapade.
— Ми ж навіть не вбрані як годиться, — зауважує Діна.
— Nous ne sommes même pas en toilettes, observe Dina.
— Ет! — кажу я, — цей злющий піп і уваги не зверне.
— Bah ! dis-je, ce méchant prêtre n’y fera pas attention.
— Гадаєш? Та ні ж, він, певно, такий, як Ґалула.
— Tu crois, eh bien non, il doit être comme Galula.
Ви уявляєте Ґалулу поряд з Антонеллі?
Voyez-vous Galula à côté d’Antonelli ?
замазаноЧоловік прибігає
Офіцер каже мені, що година вибрана геть невдало, що кардинал за столом і, найімовірніше, нікого не зможе прийняти. І справді, чоловік повертається й каже нам, що Його Високопреосвященство щойно усамітнився у своїх покоях і не може приймати, бо почувається трохи зле, але якщо ми зробимо ласку залишити листа внизу й повернутися завтра вранці, то Він, певно, нас прийме.
L’officier me dit que l’heure est bien mal choisie, que le cardinal est à table et fort probablement il ne pourra recevoir personne. En effet l’homme revient et nous dit que Son Eminence vient de se retirer dans son appartement et ne peut pas recevoir se sentant un peu indisposée, mais que si nous voulons avoir la complaisance de laisser la lettre en bas et de revenir demain matin Elle nous recevra probablement.
Я залишаю листа швейцарському гвардійцеві4, що сидить у такій собі ложі, і він, побачивши на конверті графську корону, низько мені вклоняється, і ми йдемо, сміючись із нашого невеличкого візиту до кардинала Антонеллі.
Je laisse la lettre a un Suisse, assis dans une espece de loge, qui voyant une couronne de comtesse sur l’envelope me fait un grand salut, et nous partons tout en riant de notre petite visite au cardinal Antonelli.
По тому ми їдемо до трьох чи чотирьох викладачів. Що за сходи! Що за кімнати! Що за дух! Боже милий! Я питала пана5 такого-то й такого-то, з жахом сахаючись від страхітливих створінь, до яких доводилося звертатися.
Après cela nous allons chez trois ou quatre professeurs. Quels escaliers ! Quelles chambres ! Quelle odeur ! Dieu de Dieu ! Je demandais le signor tel et tel tout en reculant d’effroi devant les affreuses créatures à qui il fallait parler.
Дощить, надворі сльота, спускайся десять разів, я зневірена, знуджена; я сумую за Ніццою та маестро Бреґоццо.
Il pleut, il fait sale, descendre dix fois, je suis découragée, ennuyée; je regrette Nice et le maestro Bregozzo.
Ми тут наче в лісі!
Nous sommes ici comme dans une forêt !
Мені сімнадцять років! У кожного є якесь місце, вілла, де він у себе вдома, лише ми самі не маємо нічого! Учитися — це добре, учімося, але треба ж і бувати у світі. Я вмираю від того, що сиджу в чотирьох стінах, що всі насолоди, всі розваги, вся пишнота проходять повз мене!
J’ai dix-sept ans ! Tout le monde a un endroit, une villa où il est chez lui, nous seuls nous n’avons rien ! Etudier, c’est bien, étudions, mais il faut aussi aller dans le monde. Je me meurs de rester enfermée, de voir tous les plaisirs, tous les amusements, toutes les grandeurs passer à côté de moi !
Ах, якби хто міг уявити собі мою муку!
Ah ! si on pouvait se faire une idée de mon tourment !
Мама заговорила про Ніццу, і я довідалася дещо нове. Якось, коли Барнола спитав, чи правда, що я виходжу заміж, він розповів мамі, що в домі Франсіа точилася розмова, і йшлося в ній про мене. Казали, що я страшна кокетка6, така юна й така досвідчена. Рікардо, нахваляючи мене перед матірʼю, сказав, що в мене багато ворогів.
Maman a parlé de Nice, et j’ai appris du nouveau. L’autre jour quand Barnola a demandé si c’est vrai que je me marie, il a raconté à maman qu’il y a eu une conversation chez Francia, j’étais le sujet de cette conversation. On a dit que j’étais une coquette effroyable, si jeune et si expérimentée. Ricardo, tout en me louant à ma mère, a dit que j’avais beaucoup d’ennemis.
— О! — каже мама, — не вона, ми, можливо, але вона!
— Oh ! dit maman, pas elle, nous peut-être, mais elle !
— Ні, пані, не вас, а саме її, і вороги в неї особисті — Бутовські. І префектовій наговорили про панну Марі всякої всячини.
— Non Madame, pas vous, mais elle et des ennemis personnels, les Boutowsky. Et on a dit à la préfète toutes sortes de choses de Mlle Marie.
Я мов з неба впала! Слово честі! Бутовські, яких я не знаю, з якими ніколи й слова не мовила! Франсіа, префектова! Усі ці люди, що мене шматують, що мене обмовляють! Усі ці люди, що мене зовсім не знають!
Je tombe des nues ! Ma parole d’honneur ! Les Boutowsky que je ne connais pas, auxquelles je n’ai jamais parlé ! Les Francia, la préfète ! Tous ces gens qui me déchirent qui me calomnient ! Tous ces gens qui ne me connaissent pas !
Коли я бачила, як вони проїжджають у екіпажі, мені здавалося, що вони мене зовсім не помічають.
Quand je les voyais passer en voiture il me semblait qu’ils m’ignoraient entièrement.
Вони переймаються мною, і то на лихе! Чи памʼятає хто бідолашного Абрамовича, що помер три роки тому? Він теж був присутній на одному такому шматуванні моєї особи в консула, і «Я став на ваш захист», — сказав він. Мені було тринадцять із половиною років!
Ils s’occupent de moi et en mal ! Se souvient-on du pauvre Abramovitch qui est mort il y a trois ans ? Lui aussi a assisté à un déchirement de ma personne chez le consul, et « J’ai pris votre défense » a-t-il dit. J’avais treize ans et demi !
Чотири роки тому мені було дванадцять із половиною, і Паттон уже приходив казати мамі, що я ходжу на набережну, аби показувати свою маленьку ніжку. Боже милий! Хіба ж моя провина, що я гарної статури або що в мене маленька ніжка?
Il y a quatre ans j’avais douze ans et demi et Patton venait déjà dire à maman que j’allais à la Promenade pour montrer mon petit pied. Bon Dieu ! Est-ce ma faute si je suis bien faite ou si j’ai un petit pied.
О! Тепер я пригадую погляди всіх цих жінок — Буено, дʼОзак, Декре, Франсіа! А я ж про кожну з них собі казала:
Oh ! je me souviens à présent des regards de toutes ces femmes, les Bueno, d’Auzac, Decrais, Francia ! Et moi qui me disait de chacune d’elle:
— Вона дивиться на мене лагідними очима, можливо, я їй до вподоби, я її люблю!
— Elle me regarde avec de bons yeux, je lui plais peut-être, je l’aime !
Та що ж я їм зробила!
Mais que leur ai-je fait !
З одного боку, це втішно: була б я бридка, мене б не помічали. Так, ось воно: я гарна й елегантна, інші жінки цього не люблять, але то було б ще пів біди, якби я належала до їхньої гадючої зграї7, та я осторонь, збоку, мене так легко розчавити, обмовити. Я поза всім, становище жахливе: ні світська панна, ні селянка, ні повія.
D’un côté c’est consolant, si j’étais laide on ne me remarquerait pas. Oui, voilà, je suis jolie et élégante, les autres femmes n’aiment pas cela, mais ce ne serait rien si je faisais partie de leur bande vipéreuse [sic], mais je suis à part, de côté, c’est bien facile de m’écraser, de me calomnier. Je suis en dehors de tout, une position atroce, ni demoiselle du monde, ni paysanne, ni fille publique.
А всі ці люди мають усюди звʼязки, і моє перекручене імʼя переходить із уст в уста, і мені створюють мерзенну славу! Ще не побачивши того світу, якого я так гучно домагаюся, ще не зазнавши його. Створіння самотнє, відкинуте, беззахисне8; що сміє бути гарною, сміє бути найелегантнішою, сміє завжди вбиратися як ніхто, лишаючись водночас простою! Плюньмо на неї, ось воно що! Боже мій, я їх не звинувачую, на їхньому місці я, певно, чинила б так само.
Et tous ces gens-là ont des relations partout, et mon nom écorché passe de bouche en bouche, et on me fait une abominable popularité ! Avant d’avoir vu ce monde que je demande à grands cris, avant de l’avoir. Une créature isolée, rejetée, unprotected; qui ose être jolie, qui ose être la plus élégante, qui ose être toujours mise comme personne tout en restant simple ! Crachons-lui dessus, c’est ça ! Mon Dieu je ne les blâme pas, j’en ferais sans doute autant à leur place.
Тільки я не можу втриматися, щоб не впадати у відчай через свою жахливу долю! Усі виїжджають у світ! Усі проти мене, перш ніж дізнатися, хто я така! чи маю я маленьку ніжку.
Seulement je ne puis m’empêcher de me désespérer sur mon affreux sort ! Tout le monde sort ! Tout le monde contre moi, avant de savoir ce que je suis ! ou si j’ai un petit pied.
Усі про мене лихословлять! Усе мені вороже! За що?
Tout le monde parle mal de moi ! Tout m’est hostile ! Pourquoi ?
Невже за те, що я хотіла любити всіх?
Est-ce parce que je voulais aimer tout le monde ?
І мною переймаються, багато про мене говорять, я — персона, мене обмовляють!
Et on s’occupe, on parle beaucoup de moi, je suis un personnage, on me calomnie !
Ось чому вони всі дивилися на мене в Ніцці!
C’est pour cela qu’ils me regardaient tous à Nice !
А я ж гадала, що на мене дивляться приязно! Вони дивилися на мене лише для того, щоб мене очорнити, ганебно обмовити! А я ж їм ніколи нічого не зробила!
Et moi qui pensais être regardée en bien ! Ils ne me regardaient que pour me salir, me calomnier infâmement ! Moi qui ne leur ai jamais rien fait !
А всі ці люди мають усюди звʼязки, і моє перекручене імʼя переходить із уст в уста, і мені створюють мерзенну славу! Ще не побачивши того світу, якого я так гучно домагаюся, ще не пізнавши його, я вже зазнаю від нього підлих наклепів.
Et tous ces gens-là ont des relations partout, et mon nom écorché passe de bouche en bouche, et on me fait une abominable popularité ! Avant d’avoir vu ce monde que je demande à grands cris, avant de l’avoir connu, j’en suis calomniée vilement.
Як же мені мати добрі наміри, як мені не озлобитися на них, як не виплакати всіх своїх сліз!
Comment voulez-vous donc que j’aie de bonnes intentions, comment voulez-vous que je ne sois pas aigrie contre eux, comment voulez-vous que je ne pleure pas toutes mes larmes !
Дивно. Усі проти мене, вже не проти нас, а проти мене!
C’est curieux. Tout le monde contre moi, non plus contre nous mais contre moi !
Що робити? Плакати, силкуватися завоювати прихильність тих, хто мене зневажає? Я не почуваю в собі вдачі Діогена9, і цілковита зневага до всього не в моїй природі. То, може, завзято повстати проти своїх дурних гонителів, сама проти всіх... Ні, краще вже я собі голову розібʼю!
Que faire ? Pleurer, tâcher de gagner la faveur de ceux qui me méprisent ? Je ne me sens pas le caractère de Diogène et un suprême dédain de toutes choses n’est pas dans ma nature. Alors s’acharner contre mes idiots persécuteurs, seule contre tous... Non, j’aime mieux me casser la tête !
А Бог? Богові й байдужісінько до однієї піщинки більше чи менше в його незмірному пісковому годиннику! Моя смерть йому ніщо, бо мій біль його не зворушує, бо він бачить, як я день і ніч обливаюся слізьми, бо він щомиті бачить, як християнська душа впадає у відчай до краю, і йому до того байдуже!
Et Dieu ? Dieu ne se fiche pas mal d’un grain de sable de plus ou de moins dans son immense sablier ! Ma mort ne lui fera rien puisque ma douleur ne le touche pas, puisqu’il me voit nuit et jour fondre en larmes, puisqu’il voit à chaque instant une âme chrétienne se désespérer à se briser, et que cela ne lui fait rien !
Немає нікого нещаснішого за мене, бо в темряві відчаю я сумніваюся в усьому.
Il n’y a personne d’aussi misérable que moi car, dans le sombre du désespoir, je doute de tout.
Що ж лишається людині, яка ні в що не вірить!
Que reste-t-il à l’homme qui ne croit en rien !
Боже мій, відбери в мене ці думки, дай мені увірувати в Тебе, у Твого Сина і в Діву Марію! Боже мій, змилуйся наді мною, Боже мій, яви свою милість!
Mon Dieu, ôtez-moi ces pensées, faites-moi croire en vous, en votre Fils et en la Vierge Marie ! Mon Dieu prenez-moi en pitié, mon Dieu montrez-vous clément !
Свята Маріє, моли Бога за мене! Ісусе, моли Бога за мене!
Sainte Marie, priez Dieu pour moi ! Jésus, priez Dieu pour moi !
Боже! Боже! Боже, змилуйся наді мною, прости мені!
Dieu ! Dieu ! Dieu Ayez pitié de moi, pardonnez-moi !
Я пригадую свій сон, ось він: я була в театрі, у ложі бенуар навпроти, а в першій ложі ліворуч сиділа Надінька, дружина Олександра. Мені дали цілий пакунок нових сорочок і панталонів і сказали віднести їх їй... Поруч із нею був Одіффре, він ледь зі мною вітається, я простягаю йому руку, і він простягає мені свою, але [рука] його була маленька, червона й гачкувата.
Je me souviens de mon rêve, le voici: J’étais au théâtre, dans une baignoire de face, dans la première loge à gauche était Nadinka, la femme d’Alexandre. On me donna tout un paquet de chemises et pantalons neufs et on me dit d’aller les lui porter.. A côté d’elle était Audiffret, il me salue à peine, je lui tends la main, et lui me tend la sienne, mais sa [main] était petite, rouge crochue.
Раптом я згадую, що скрутила вʼязи Барнолі й кинула його голову в басейн, але отвір, крізь який має стікати вода, заґратований, голова лишилася в басейні, я благаю, щоб мене відпустили, мене тримають, нарешті я біжу з Діною, якій вдається позбутися цієї голови. А на її дверях я бачу іншу, але незнайому, теж відтяту від тулуба й мертву.
Tout à coup je me souviens avoir tordu le cou à Barnola et avoir jeté sa tête dans un bassin, mais le trou par lequel l’eau doit s’écouler est grillé, la tête est restée dans le bassin, je supplie de me laisser aller, on me retient, enfin je cours avec Dina qui parvient à faire disparaître cette tête. Et sur sa porte j’en vois une autre, mais inconnue, aussi détachée du tronc et morte.
Потім я бачу Англійську набережну, і море все вкрите чорними сороками, я дивилася на цих сорок, аж раптом усі вони заходилися бити крилами:
Puis je vois la Promenade des Anglais, et la mer est toute couverte de pies noires, je regardais ces pies lorsqu’elles se mirent toutes à battre des ailes:
— Що це таке? — спитала я.
— Qu’est-ce que c’est ? demandai-je.
— Це тому, — відповіли мені, — що всі вони впіймані в одну величезну сіть.
— C’est, me répondit-on, qu’elles sont toutes prises dans un immense filet.
Я дивувалася, чому птахи не злітають, адже впіймані вони лише знизу. Що дужче тягли сіть, то ближче сороки підступали до берега, страшенно бʼючи крилами, а вільний простір, що вони лишали по собі, заповнювався маленькими білими лебедями, і сонце чудово осявало їхні шиї.
Je m’étonnais de ce que les oiseaux ne s’envolaient pas n’étant pris que par en bas. A mesure que l’on tirait le filet les pies se rapprochaient du bord, en battant terriblement des ailes, et l’espace libre laissé par elles se remplissait de petits cygnes blancs dont les cous étaient magnifiquement illuminés par le soleil.
Я ще милувалася цими новими птахами, аж раптом попід самим берегом проїхали — по двоє і швидкі, мов стріли, — люди, вбрані в біле, на білих велосипедах10, які, хоч їх і приводили в рух ноги цих людей, були ще й запряжені, кожен парою чарівних білих коників, що бігли по поверхні води.
J’admirais encore ces nouveaux oiseaux, lorsque tout près du bord passèrent, deux par deux et rapides comme des flèches, des gens habillés de blanc, sur des vélocipèdes blancs qui tout en étant mis en mouvement par les pieds de ces gens, étaient en outre traines, chacun par deux ravissants petits chevaux blancs qui courraient sur la surface de l’eau.
Ось, подумала я, я гадала, що ніщо вже не зможе мене здивувати, і нате вам!
Voilà, pensai-je, je croyais que rien ne pourrait plus me surprendre et voyez !
Дивний сон, чи не так? Мені б якогось Йосипа11, щоб витлумачив мені цих чорних сорок, і цих білих лебедів, і цих білих коней, що біжать по морю.
C’est un rêve étrange n’est-ce pas ? Je voudrais un Joseph pour m’expliquer ces pies noires et ces cygnes blancs, et ces chevaux blancs courant sur la mer.
Примітки
Монсеньйор де Фаллу: Фредерік де Фаллу дю Кудре (1815–1884), прелат Римської курії (регент Апостольської канцелярії), 1877 року зведений у кардинали; не плутати з його старшим братом, католицьким політиком-легітимістом і письменником Альфредом, графом де Фаллу (1811–1886). ↩
Кардинал Джакомо Антонеллі (1806–1876), папський державний секретар за Пія IX, якого широко вважали справжньою силою за папством. ↩
Швейцарські гвардійці Ватикану відомі своїми характерними смугастими жовто-синіми мундирами, які, за переказом, розробив Мікеланджело. ↩
«Un Suisse» — швейцарський гвардієць; особиста охорона папи, що від XVI століття набирається виключно зі швейцарців. ↩
В оригіналі італійською: «signor». ↩
Кокетка: у 1870-х — жінка, що навмисне приваблювала чоловіків і гралася їхніми почуттями; значно сильніше слово, ніж у сучасному вжитку. ↩
Слововживання Марі: bande vipéreuse [sic]. ↩
В оригіналі англійською: «unprotected». ↩
Діоген Синопський (бл. 412–323 до н. е.), філософ-кінік, що відкидав суспільні умовності й жив у цілковитій байдужості до думки світу. ↩
Vélocipède (велосипед): рання форма велосипеда, модне слово 1870-х років. ↩
Алюзія на Йосипа в Книзі Буття 41, який тлумачив сни фараона. Марі прагне тлумача снів. ↩