Субота, 8 січня 1876

У мами ще немає візитних карток, ось і ще один день змарновано! Здається, я подамся до Америки, від усіх цих принців, герцогів, маркізів і баронів мене аж морозить. Ніколи, кажу я собі, мені цього не досягти. Я віддала б усе, що завгодно, аби покінчити з моїм жалюгідним способом існування й нарешті жити так, як мені до вподоби!
У мене лиш один шанс, єдиний: вдало вийти заміж. Але яким робом? Єдиний робом — подобатися. Моє обличчя, тільки моє обличчя. А до того ж я не вродлива! На око аматора — так, на око митця — ні. Жахливо отак залежати від примхи чоловіка.
Діна нездужає, ми їдемо вдвох із мамою на Пінчо. Гарна погода, і я нарешті змогла вбратися в біле, як у Ніцці. Я ще не звикла до Рима, але почуваюся краще, ніж спочатку. Я не бачила ні Короля, ні Фредеріка, зате кількох елегантних осіб. Я ще нікого не знаю, а це сумно для тієї, хто звик знати все своє товариство напам'ять.
Я покинула Ніццу, а в Римі мені навряд чи краще.
Ми самі повсюди, повсюди, повсюди, ні рідні, ні дружби, ні бодай простого знайомства! Присягаюся вам, від цього можна голову розбити!
Боже, змилуйся наді мною! На Пінчо я бачила погруддя, погруддя гравера Пінеллі, і цей Пінеллі вражаюче схожий на Одіффре, тільки Одіффре без бороди, а Пінеллі має таку собі еспаньйолку. І мені приємно щоразу, проходячи повз, дивитися на цю схожість із Дивовижним. Погляньте на Пінеллі, і ви матимете уявлення про чоловіка, який так мене займав і займає досі. Не забудьте додати до рис гравера чудові очі й дивовижний колір обличчя. Я не роздивилася вуст погруддя, у Дивовижного вони трохи стиснуті.
Вечір я проводжу, переписуючи й передписуючи лист монахів, усе тими ж друкованими літерами, як той, що пришпилений шпилькою до сторінки 299 цієї книжки.
Коли щось розбиваєш або коли речі падають з рук, це знак, що хтось квапиться до тебе. Мама тільки те й робить, що б'є склянки й тарілки, а в мене все падає з рук. Я поворожила на картах, щоб дізнатися, хто це так квапиться прибути і чи приємна мені буде особа, яка приїде. Карти показали мені чотири тузи, i. e. успіх і здійснення моїх бажань. А це означає, якщо вірити цим клятим картам, що приїздить Дивовижний. Бо жоден інший приїзд не може бути сповіщений мені чотирма тузами.
Коли я сказала, що це не може бути він, що йому нема чого робити в Римі, що це позбавлене глузду, Діна каже:
— А чому б ні? Він, може, приїде сюди з дружиною.
Щоразу, коли мені бовкають таку дурницю, я червонію. Поставте себе на моє місце й судіть самі!
Жалюгідне, жалюгідне, жалюгідне існування!
О, хай це зміниться, хай зміниться, в ім'я Боже, хай я житиму як інші, як ті, що щасливі!

Примітки

Лат. id est — «тобто».