П'ятниця, 10 грудня 1875

Heu! misera!
Можете й не читати цей день, о ви, хто ніколи не читатиме цього щоденника, бо я знову заведу про своє горе, вічно нове й болісне.
На музиці була юрба, щаслива Ліч крутила навсібіч своїм сяйливим личком канарки. Вінслоу приїхали. Левін зі своєю дружиною Клементиною, тяжкою на сьомому місяці. Як на мене, у такому стані слід ховатися.
Я недбало вдягла корсет і сукню й почувалася дуже незручно, що, разом із прикрістю бачити, як усі знаються, видаються, розмовляють, робило мене вкрай нещасною.
Шукаючи свого незнайомця, ми натрапили на рідкісну вроду.
Юнак двадцяти двох-двадцяти чотирьох років, дуже високий, чудово збудований, вишуканий і пишний у ході, у кожному найменшому русі. Обличчя прекрасне й чарівне, колір лиця, якого я зроду не бачила, розкішні й розумні риси та гамільтонівський лад убрання. Зроду я не бачила такого вродливого чоловіка. Я навіть зашарілася, побачивши його, і одразу мимоволі порівняла його з Одіффре — і аж ніяк не на користь останнього. Він прогулювався тротуаром при будинках, і я влаштувалася так, щоб зустріти його кілька разів.
Удруге я виявила, що він має досить біляве волосся й досить темні вуса.
Нарешті близько пів на п'яту, коли на набережну почав спускатися холод, я зійшла з екіпажа й увійшла через садову хвіртку саме тієї миті, коли пишний юнак проходив повз нашу віллу.
Мама подумала, що я його не помітила, і покликала мене назад до екіпажа, тож моя сукня мало його не торкнулася.
Він такий гарний, такий гарний, такий гарний, що неодмінно має бути або дурний, або ще щось. Така досконалість не може існувати, я хочу побачити його завтра, щоб краще роздивитися.
Здається, я бачила його якось увечері, на мить, у Вісбадені з Лічами, і вже тоді сказала, що він пишний.
«Я б хотіла дізнатися, хто цей юнак, чи він вельможа і як його звати…»
Сер Фредерік Джонстон — нікчема проти цього. Сам Гамільтон і той менш вродливий, бо Гамільтон трохи затовстий.
Пані д'Одіффре прогулюється у фіакрі, погано вбрана, ми зустрічаємо її всюди.
Самою своєю присутністю тут вона зчиняє скандал.
Повернувшись до себе, я віддаюся всім своїм печалям і ладна заплакати щоразу, коли заговорю.
Що більше людей, що блискучіша Ніцца, то дужче я страждаю. Це життя мене вб'є, я більше не можу його зносити, я надто нещасна.
Я зміню тон: замість влаштовувати сцени й плакати я мовчатиму й даватиму прочитати на обличчі те, що діється в моєму серці, — може, мене пожаліють і заворушаться жвавіше.
У Ніцці нам не може бути добре: Жорж, цей обожнюваний, любий чоловік, якого я залюбки задушила б, наробив надто багато скандалу, і весь цей скандал упав на мене, нещасну.
Дві зими відсутності можуть щось дати. Боже мій! дай мені поїхати, будь добрий! Ти бачиш, як я страждаю, Ти бачиш моє розбите серце, мій потьмарений, затьмарений, нещасний розум!
Змилуйся наді мною, Великий Боже! Прости мені, що я записую свої молитви, та мені здається, що коли я пишу, Ти чуєш мене краще.
Пресвята Діво, чиє божественне ім'я я ношу, Пресвята Діво Маріє, моли за мене Бога.
А Ти, Ісусе, що був на землі, поглянь на мене прихильно, зрозумій мій біль, не зневажай легковажне й марнославне створіння, що благає Тебе про милість.
Ти бачиш, яка я нещасна, допоможи мені!

Примітки

Латиною: Heu! misera — «Леле! нещасна!»