Четвер, 9 грудня 1875

Велика музика й велике товариство, і велике горе — і все з тієї самої причини.
Робенсон, Гостра, але гарненька американка, прогулюється в закритій кареті. Бачачи її, я відчуваю щось особливе.
Незнайомця — як кіт наплакав. Ольга прогулюється з нами. На набережній уже не видно літніх ніццянців, вони ховаються не знати де, навіть Саетоне не показується.
У Сапоженікових є ложа на сьогоднішній вечір, ніхто з них не йде, окрім Джиро, і ми йдемо в Оперу. «Міньйон», але я мало слухала: прийшов Фіулулу, потім Пепіно, який був досить кумедний, бо передражнював Одіффре. Бідолашний взірець! Я була весела.
— Хочу стати ось так, — кажу я, виставивши вперед праву ногу й спершись рукою на коліно, — як Дивовижний.
— О! панно, — каже Ґотьє, — не робіть цього, це поза Наполеона.
— Справді?
— Так, ось дивіться: ось Наполеон під Трокадеро, ось Наполеон у задумі, ось Наполеон стурбований, ось Наполеон вдоволений, а ось Наполеон знуджений.
І кажучи це, він одну за одною й напрочуд влучно показував пози Дивовижного. Остання надто вже була разюча, і ми вибухнули сміхом.
Буено неподалік від нас, у неї дуже оригінальне обличчя.
Ложі Леона й Дивовижного порожні, ми з Ольгою перезираємося, і коли тітка встає, щоб іти, ми, замість іти за нею, бігцем здіймаємося сходами, кличемо капельдинерку, геть ошелешену нашим запалом, велимо їй відчинити ложу № 1 і звідти, тремтячи й палаючи, дивимося, як публіка спорожнює залу.
Джиро в захваті перед канапкою, на якій сидить її коханий.
— Ой, — каже вона, коли ми наздогнали тітку й Діну, — ой, я загубила свій букет!
Вона лишила його в ложі свого Еміля. Бідолашна дурепа!
Я вечеряю з Діною холодною індичкою. Це як минулої зими. Для мене опера, холодна індичка й Одіффре — три нерозлучні речі.

Примітки

Трокадеро — місце битви в Іспанії (1823); жартівлива згадка про славетні «наполеонівські» пози.