Середа, 8 грудня 1875

Я проспала до другої й заледве встигаю поснідати перед прогулянкою. Дуже холодно, я мушу вдягти хутро, яке, до того ж, разом із моєю довгою білою сукнею, обшитою згори донизу поперечними галунами, надає мені вигляду княгині давньої Польщі або боярині старої Русі.
Немає краси, окрім білого.
Лиш біле миле оку.
Скрізь має панувати воно.
І навіть на столі.
А що я казала! Панна Буено приїхала. Бідолашний Еміль, коли повернеться, не знатиме, на який бік бігти.
Ось мама за відсутності цього шибеника вбачає тут паралель до моєї подорожі до Парижа.
— Ви гадаєте, що він мною переймається, — кажу я, — то благаю, позбудьтеся цієї омани, він на мене плює.
— Переймається він вами чи не переймається, — відповідають мені, — а факти промовляють самі за себе, може, це й збіг, але дуже вже кумедний.
[На полях: Уявити собі, що цілий всесвіт з'їжджався до Ніцци заради Одіффре! Це вже занадто.]
Не я сама вірю, що цей чоловік має бути моїм. Це мене втішає.
Я не бачила свого вродливого незнайомця, я шукала його всюди — намарно.
Сьогодні ввечері я читала добрі книжки, я ж бо так давно нічого не читаю. Це дуже погано, і я через це дуже потерпаю.
Годі собі уявити моє нетерпіння поїхати до Рима й знову взятися до роботи. Учитися, учитися, учитися! Ось моє бажання!
Я вся сповнююся радості, бачачи свої любі книжки, своїх обожнюваних класиків, свого милого Плутарха. Я візьму із собою кілька книжок, які читатиму в Римі, бо не думаю, що ми багато з ким бачитимемося — у Римі ми нікого не знаємо. Ohime!

Примітки

Марі пародіює рядок Буало «Немає краси, окрім правди» (Rien n'est beau que le vrai), замінивши «правду» на «біле» — натяк на свою пристрасть до білого вбрання.
Італійською: Ohime — «леле», «ох».