Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Четвер, 2 грудня 1875

Віщування Кассандри панові Леонові д'Одіффре

1. Твій син ізвідси подасться І гучно скрізь розкричиться, Співатиме, кричатиме, сміятиметься, Та гнитиме, та гнитиме. До Парижа він майне, У Біньйона поснідає, Булонським лісом гулятиме — І гнитиме, і гнитиме.
Усі брудні місця вчащатиме, Кокоток утримуватиме, Набобом себе вважатиме — І гнитиме, і гнитиме!
У «Мулен Ружі» вечерятиме, Шампану досхочу нап'ється, Тарілки й келихи трощитиме — І гнитиме, і гнитиме.
У «Мабілі» танцюватиме, Аж фрак із себе поскидає, Жовті рукавички забруднить — І гнитиме, і гнитиме.
Циліндра свого пом'яте, Сорочку на собі роздере, А потім долі качатиметься — І гнитиме, і гнитиме.
Великий скандал учинить, Ганебно поводитиметься, А наостанок уп'ється — Гнитиме він, гнитиме!
Поліція його злапає, У буцегарню запроторить, Де ніч він проведе — І гнитиме, і гнитиме.
Коли ж відтіль вийде, То ще гірше за старе візьметься, У клубі гратиме й програє — І гнитиме, і гнитиме.
Усе програвши, плакатиме, Волосся на собі рватиме, За Андріо жалкуватиме — І гнитиме, і гнитиме.
Тоді грецького ковпака надіне, До Джої з'явиться, Кохання випрошуватиме — І гнитиме, і гнитиме.
«Я голодранець», — їй скаже, І красуня його прожене, Бо платити він не зможе — Гнитиме він, гнитиме.
13. До Лаури тоді повернеться, У готель її приведе, На кілька днів затримає — І гнитиме, і гнитиме.
14. Коли вдягатись їй треба буде, Вона до ладу не дасть собі, І Еміль її вдягатиме — Гнитиме він, гнитиме!
15. Так бучно радітиме, Що весь готель збунтує, І проженуть, проженуть його — Гнитиме він, гнитиме.
16. Нарешті до Ніцци вернеться, У море пірне з головою, Увесь свій бруд там полишить — Та гнитиме, та гнитиме.
17. До замку нагору здійметься, Клятого батька свого обійме, Білий вбере убір — І гнитиме, і гнитиме.
18. Що порозумнішав, тебе запевнить, Тисячу нісенітниць наплете, Як старого дурня, тебе обкрутить — І гнитиме, і гнитиме.
19. Із Саетоне обідатиме, У «Французькому» показуватиметься, Палкі погляди розкидатиме — Та гнитиме, та гнитиме!
20. Уроки співу братиме, Та голосу свого не верне, Кашлятиме й завиватиме — І гнитиме, і гнитиме.
21. Про спекуляції мріятиме, Оперою керуватиме, Тисячу витрат поскасовує — Та гнитиме, та гнитиме.
22. Декорації замаже, Актрис нафарбує, На входах чергуватиме — Та гнитиме, та гнитиме.
23. Витвором своїм милуватиметься, У ложі своїй чванитиметься, На своєму сидінні засне — І гнитиме, і гнитиме.
24. Стрепенувшись, прокинеться Від пронизливого зойку, що видасть Актриса, чий голос дасть півня — І гнитиме, і гнитиме.
25. Публіка обуриться, До Еміля юрбою рине нагору І звідти його жбурне — І гнитиме, і гнитиме.
26. Розбитий, він підведеться, До замку, шкутильгаючи, побіжить, Як ти, загнаною шкапою лишиться — І гнитиме, і гнитиме.
27. Театр зачинять, Майно розпродадуть, Еміль перуку матиме — І гнитиме, і гнитиме.
28. Переможеним не визнає себе, За зрошення землі візьметься, Та й тут зазнає поразки — І гнитиме, і гнитиме.
29. Усі статки розтринькає, Гарний свій замок продасть, Тебе самого в заставу віддасть — І гнитиме, і гнитиме.
30. Ці уламки позбирає, Знову все розтринькає, Останній день блисне — І гнитиме, і гнитиме.
31. У друзів позичатиме, Ніколи нічого їм не верне, Останні гроші проковтне — І гнитиме, і гнитиме.
32. Нарешті розкається, До ремесла свого вернеться, Сукно ліктем міряти буде — Та гнитиме, та гнитиме.
33. Та ніколи не виправиться, Крамницю догори дриґом переверне, Прикажчиків збурить — І гнитиме, і гнитиме.
34. Ремеслом обуриться, Добрі часи пригадає, А наостанок утече — І гнитиме, і гнитиме.
35. Дядько на нього плюне, Негідником його назве, А тоді його прокляне — Гнитиме він, гнитиме.
36. Тоді він спиниться, Грецького ковпака насуне, Довкола себе озирнеться — І гнитиме, і гнитиме.
37. Одного дня одружиться, У дружину, як ти, стрілятиме, І нею прогнаний буде — Гнитиме він, гнитиме.
38. Блідою тінню блукатиме, Хитатиметься й кружлятиме, Та гнити йому судилося довіку — І гнитиме, і гнитиме.
Як було видно, я розширила й переробила цю поему на тридцять вісім куплетів.
Ми зробили це з Коліньйон, яка жінка поважна.
Я вже почала переписувати, і незабаром цю красу отримають.
Яка ж я нещасна, коли йде дощ! Я не виходила, нікого не бачила. Я нічого не знаю про те, що діється! Які ж ми самотні, які покинуті!
Варпаховський тут обідав.
Яка ж велика людська марнославність! думала я, дивлячись на замок, — якби в Одіффре не було цієї великої кам'яної громади, я б про нього й не згадувала.
Щоразу, коли я ладна його полишити, мені досить глянути на його замок, щоб сказати собі: Ні, у нього надто гарний замок.
А проте що мені до того замку, коли я навіть не прагну його мати. Самого по собі — так, але з Одіффре всередині — ні.
Жорж, цей любий чоловік, тут у стані, який годі й уявити. На щастя, він не зчиняє галасу, і його від мене ховають.
Ах! яке ж нудне життя!

Примітки

Кассандра — троянська віщунка, чиїм пророцтвам ніхто не вірив; Марі іронічно обирає цю постать для свого сатиричного «віщування» про моральний занепад Одіффре. ↩
Біньйон — модний паризький ресторан. ↩
«Мулен Руж» і бал «Мабіль» — паризькі танцювальні заклади, відомі канканом і кокотками. ↩
В оригіналі violon — на сленгу 1870-х: поліцейська камера (за формою, схожою на футляр для скрипки), а не музичний інструмент. ↩
Грецький ковпак (хатня шапочка) разом із халатом — повторюваний у щоденнику мотив «обманутого чоловіка» (з водевілю «Процес Ворадьє»). ↩