Вівторок, 30 листопада 1875

Клятий батько й клята дочка поїхали, бо їхній поверх у Башті зачинено. Вони, певно, тікають від пані д'Одіффре, яка тут. Еміль, певно, теж поїхав, так кажуть карти, та й на набережній його не видно.
Учора карти провістили мені веселий день — і я його мала. На сьогодні все чорне. Лютий холод. Я змерзла. Через цю погоду нікого не видно. Пані Сабатьє сьогодні відчиняє свої салони. Що далі просувається сезон, то гостріше я відчуваю наше нещасливе становище, нашу самотність. Я зустріла двох панн Говард, вони здавалися якось особливо пожвавлені й щасливі, і я одразу уявила собі, що вони щойно бачили того чоловіка. Вони мали саме такий вигляд. Одразу видно з природи пожвавлення, у чому його причина. Для Елени — якщо то й не той чоловік, то якийсь чоловік.
Це буде жахливо для мене, якщо він почне вчащати до Говардів, стояти біля них на музиці, прогулюватися з ними пішки! З Говардами! Подумати тільки!
Бідолашний чоловік, його так зараз гризуть сімейні справи.
Учора, за своєю звичкою, я хотіла помолитися Богові, щоб Він закохав у мене Одіффре, і не змогла — я недостатньо цього прагнула, мене мучило те, що мучить мене завжди: наше життя, наше становище.
Чи варто казати, що я тільки про це й думаю і що моя мука, на мить забута влітку, повертається страшніша, гнітючіша, нестерпніша, ніж будь-коли!
Пані Сабатьє приймає; щодня відчинятимуться нові салони. А… ми, ми ніде! О прокляття!
Я вважаю тутешнє товариство мерзенним і зараз скажу чому.
Пані Проджерс, яка стільки років розважає, збирає товариство, веселить усе місто, приймає більше за будь-кого, яка змарнувала чималу частину свого статку, годуючи й приймаючи тутешніх свиней, аж настільки, що її називають розореною, — пані Проджерс стала жертвою негідної змови! Поки всі в Сабатьє, вона прогулюється зі своїми дітьми.
Її становище жахливе. Тепер уся моя приязнь належить їй. Я люблю пані Проджерс. Вона, мабуть, така нещасна, така принижена.
О світ, світ! Коли ж нарешті я триматиму його у своїй руці, щоб задушити, під своєю ногою, щоб розчавити?
Я така щаслива бути в себе, у своєму домі. Я мешкаю у своїй великій гардеробній, колишній кімнаті тітки. За місяць моя кімната буде готова, я побачу її, повернувшись із Рима. Я тільки й думаю, що про повернення з Рима, про власний екіпаж, про те, щоб продовжити навчання, яке розпочну в Римі, щоб виконувати приписи моїх учителів. А потім поїхати до Росії.
Стільки всього постраждало, стільки грошей пропало через мою невдалу подорож.
А потім я думаю про того Росіянина. За браком кращого ним можна було б удовольнитися.
Дурепа я така, отож забуваю, що мені всього бракує й що нічого мені не вдається, і промовляю, мов переможниця!