Понеділок, 29 листопада 1875

О третій ми виходимо; я, яка приїхала до Ніцци по гарну погоду, застаю тут паризький холод. Я вдягаю свого капелюшка з видри у формі дитячого чепчика й свою велику соболину шубу, обтягнуту білим сукном. Цей туалет справляє фурор, і я непогана на вроду, попри втому.
Одіффре забув свій надутий вигляд і, привітавшись, озирнувся й глянув на мене, наче кажучи: Ага! а тоді озирнувся ще раз здригнувшись, якщо можна так висловитися. Це мене потішило, і я посміялася з його здивованої міни.
— Це було мило, — каже мама, — він зробив так, як зробив би до сестри.
— А по-моєму, — каже Коліньйон, — такі речі зухвалі.
— А по-моєму, — кажу я, — пика в нього дурнувата.
На вокзальній авеню ми бачимо у фіакрі, геть саму, пані д'Одіффре, прекрасну, мов янгол, попри все.
— Прошу вас, — кажу я в екіпажі, — дайте Одіффре спокій, ним переймаються вже рік, він геть приївся. Щодо мене, то я починаю його ненавидіти — не його обличчя, а його вдачу, і вчора ввечері, заходячи до своєї кімнати, я сказала: Присягаюся ненавидіти пана Еміля д'Одіффре й чинити йому завжди, скрізь і на кожному кроці всі капості, які тільки зможу.
Увечері приходить Барнола. Боже, який пліткар! Я слухала його з певним захопленням.
І цей вечір був мені вельми корисний, я дізналася купу всього, купу ніццьких паскудств, купу пригод і скандалів, які вкладу у свій роман.
Кажуть, ніби проти пані Проджерс зріє змова і що, починаючи з дружини префекта, ніхто не хоче її приймати.
Бідолашна жінка. Я розумію, що то таке — бути поза товариством, і жалію її зі сльозами на очах, надто її, яка була королевою.
Учора ввечері вона була у «Французькому» з Робенсон, яка вже втратила свіжість барв і якій двадцять вісім років. Потім цей клятий пліткар розповідає про скандал Одіффре в театрі, про нього трохи говорять, схоже, що картатимуть кляту дочку за те, що покинула матір. Барнола гадає, що Еміль принесе себе в жертву заради батька й сестри і поки що не одружиться, бо його дружина не схотіла б усього цього клятого балагану! Гадаю, — каже великий пліткар, — що він пожертвує собою, він дуже любить батька, та й він добрий хлопець, здатний на самопожертву.
Але ось що паскудно, послухайте: Ґалюла всюди торочить, що хотів би зі мною одружитися.
Така річ не потребує моїх коментарів. Це жахливо!
Мені рішуче не щастить!
Ах! яке ж нудне життя!