Четвер, 18 листопада 1875

Париж 1875, готель «Сплендід»
H[is] G[race] t[he] D[uke] o[f] Hamilton
Зошит 50-ий
від четверга 18 листопада 1875 до 25 грудня 1875
Париж, готель «Сплендід», 104, від 28 листопада в Ніцці, набережна Англійців, 55 bis, у моїй віллі
T.P.L.
Алекс. Дюма
[На полях: Зошит, який читачі сміливо можуть пропустити. Він не містить нічого, окрім роздумів про Одіффре.]
Виснажена, втомлена, знищена!
Ці ганчірки зжеруть і мене, і мої гроші. Та я ж задля цього й приїхала до Парижа, тож робити все треба сумлінно. Само собою, нічого кольорового я собі не замовляю — все біле. Я матиму… ні.
Мені сумно, я роздратована, мені часто хочеться плакати, але все це дурниці. На мене таки трохи діє те, що я живу там, де колись жив цей нікчема.
За спільним столом зустрічаю Вінслоу з матір'ю. Розмовляємо з тіткою про Дивовижного. Вона каже мені, що він залицятиметься до Ліч, яка гарненька, мов лялечка, і дуже багата. І я вже ревную до Ліч і шаленію, бо бачила, з яким пожвавленням вона відповідала йому того вечора в Опері.
Ні, справді, щасливий же смертний цей мій ніццець. Усюди його носять на руках, усі жінки роблять йому солодкі очі. Ох! але як же це було видно в Опері, коли він зайшов до Ліч — вона вмить пожвавішала, як і я, коли він приходив до нас. І він це бачить. Який же він щасливий. Хотіла б я бути такою, як він.
Якщо він із нею не одружиться — ще одна дівчина, яку помстять мої удари кийком! Клятий хлопчисько, отакої!
Якби мене любили так, як люблять його, я б чинила, як він. Його полюбляють одразу — якщо й не справжнім коханням, то чимось, дуже на нього схожим.
Та ось я вже починаю мучитися через Ліч! Я відкрила в собі нову рису — я ревнива, мов чортиця, я б усім повидряпувала очі, ні, лишімо це на потім.
Увечері йдемо дивитися «Креолку», новий успіх Оффенбаха. Жюдік чарівна, але я страждаю від спеки й від зухвалих поглядів кількох чоловіків. Щойно поїхавши з Ніцци, я думаю, як туди повернутися, і не думаю ні про що інше. Лише в Ніцці мені добре. Тільки благаю вас, не думайте бозна-якихось дурниць — те, що ви собі гадаєте, псує мені Ніццу й аж ніяк мене туди не вабить, навпаки. Я люблю Ніццу заради неї самої, і в цілому світі немає чарівнішого місця.
Я більше не курю, через що буваю в кепському гуморі, але я забороняю собі курити — і не курю.
Я більше не кохаю Одіффре, я просто принижена, ось і все, ні, я ще [Викреслено: дуже] закохана, і до того ж я нічого не роблю, щоб розлюбити, мене це тішить.
Зітхаєш, хочеться плакати, стаєш поетичною, але апетит від того не зникає; так добре розумієш ті любовні банальності, що їх виголошують актори, — те, чого раніше ніколи не помічала, тепер сягає самого дна серця й знаходить там своє місце. Ні, справді, кохання — це таки цікава штука.

Примітки

В оригіналі англійською: «His Grace the Duke of Hamilton» — «Його Світлість герцог Гамільтон». Марі шифрує згадку про герцога англійським титулом.