❦
Четвер, 11 листопада 1875
Jeudi, 11 novembre 1875
Карти заговорили інакше. Вистава в Опері буде для мене прекрасна, і — що цікаво — той добродій мною цікавиться, принаймні так кажуть карти.
Les cartes ont changé de ton. La représentation de l’Opéra sera belle pour moi et ce qui est curieux c’est que le monsieur s’occupe de moi, du moins à ce que disent les cartes.
Страшенний вітер, огидна курява, моє ландо зачинене!
Un vent terrible, une poussière abominable, mon landau fermé !
Фе! осоружне місто! Ніцца! прокляття!
Fi ! la laide ville ! Nice ! exécration !
Сапоженікови в Антонова. Хотіла б я, щоб це одруження таки відбулося.
Les Sapogenikoff sont chez Antonoff. Je voudrais que ce mariage se fit.
Цілу годину я розкладаю карти, і щоразу на це йде дві хвилини, отже, я розклала їх тридцять разів, і тридцять разів випадало тридцять цілковитих удач. Я веселішала що далі, то більше, а на тридцятий раз була така впевнена й весела, що тільки й приказувала: Сапрісті! та Ну й ну!1 — то Дивовижного божба.
Je fais pendant une heure les cartes et, pour chaque fois, il faut deux minutes, j’ai donc fait trente fois les cartes, et trente fois j’ai eu trente réussites complètes. Je m’égayais au fur et à mesure et à la trentième fois j’étais si confiante et si gaie que je ne disais que Sapristi ! et Bigre ! Les jurons du Surprenant.
— Придумала! ходімо до театру, дають нову пʼєсу!
— J’ai une idée ! allons au théâtre, on donne une nouvelle pièce !
Я спитала в карт, чи треба йти, — вони відповіли тридцятьма вдачами. Вагатися не було чого.
Je demandai aux cartes s’il fallait aller, elles m’ont répondu par trente réussites. Il n’y avait pas à hésiter.
Я вдягаю сукню непевно-білого, ніжного відтінку, із мʼякої тканини, прозорої й тягучої, мов плетиво з найтоншої вовни, і пошитої — просто цукерочка. Корсет я вдягаю під сорочку, а сукню зверху, стягнувши в талії білим пояском, завʼязаним спереду на бант, — і талія в мене зовсім природна, гнучка, такої я ще ніколи не бачила. Найжорстокіші мої вороги мені не заперечать.
Je mets une robe d’un blanc incertain et doux, faite d’une étoffe molle, transparente et pouvant se tirer comme une étoffe tricotée de la plus fine laine, et faite comme un sucre. Je mets mon corset sous la chemise et la robe par-dessus, serrée à la taille par une ceinture blanche nouée devant par un nœud, j’ai la taille toute naturelle souple et comme je n’ai jamais vu. Mes plus cruels ennemis ne me contrediront pas.
Я ще не така румʼяна, як годилося б, бо саме маю ту прикрість, що її зазнають нещасні жінки, але я не бридка.
Je ne suis pas encore aussi rose qu’il faudrait, parce que j’ai en ce moment un désagrément que subissent les malheureuses femmes, mais je ne suis pas laide.
Зала повна, але публіка нікудишня. Жодного пристойного обличчя, самі лише ніццянці, — цього року сезон ніяк не почнеться.
La salle est pleine, mais un fichu monde. Pas une figure propre, rien que des Niçois, cette année la saison ne vient pas.
Одіффре в тіні за пані Руассар, я радше вгадую його, ніж бачу. Що ж до мене, то я й не думаю ховатися: цього вечора я надто сама собою, сукня мене не псує, вона лиш мене вкриває.
Audiffret est dans l’ombre derrière Mme Roissard, je le devine plutôt que je ne le vois. Quant à moi je n’ai garde de me cacher, je suis trop moi-même ce soir, la robe ne me gâte pas, elle me couvre seulement.
У першому антракті до нас підходить Пепіно, гарненький і пристойний, але... мама вважає його чарівним, благослови його Боже. Ах! якби це був Дивовижний, мені було б що сказати. Та він не Дивовижний.
Au premier entracte nous avons Pépino, joli et propre, mais... maman le trouve charmant, que Dieu le bénisse. Ah ! s’il était le Surprenant j’aurais eu tant à dire. Mais il n’est pas le Surprenant.
Дивовижний іде разом із Саетоне посеред вистави.
Le Surprenant s’en va avec Saëtone, au milieu du spectacle.
Пепіно пішов, і ось у нас Ґалула, осоружний клерк!
Pépino parti, nous avons Galula, le détestable clerc !
Ні, ніколи я не буду королевою!
Non, je ne serai jamais reine !
У Ґалули питають, чи правда, що Одіффре одружується з тією марсельянкою, а щоб це не впадало в око... словом, питають також, чи правда, що панна Лакруа виходить за ліонського фабриканта, і чи правда, що приїхала панна Макен.
On demande à Galula si c’est vrai qu’Audiffret se marie avec la Marseillaise, et pour que cela ne paraisse pas... enfin, on demande aussi si c’est vrai que Mlle Lacroix se marie avec un fabricant lyonnais, et si c’est vrai que Mlle Macainne est arrivée.
Остання новина випадково виявляється правдою.
La dernière nouvelle se trouve vraie, par hasard.
Ось вам і мої тридцять удач! Чому ж ні в що не можна вірити? Я вірила в карти — більше не вірю!
Voilà mes trente réussites ! Pourquoi ne peut-on croire en rien ? Je croyais aux cartes, je n’y crois plus !
Марно я старалася бути вишуканою й простодушною! Ну й ну! Яке ж докучливе це життя!
J’en suis pour mes frais d’élégance et de candeur ! Bigre ! Que c’est embêtant la vie !
Клятий Одіффре, він тільки й зробив, що навчив мене кепських манер і божби!
Maudit Audiffret, il n’a fait que me donner des mauvaises manières, et des jurons !
— Раджу тобі, — сказала мені сьогодні по обіді тітка, — більше не цікавитися цим чоловіком і не говорити про нього.
— Je vous conseille, m’a dit cet après-midi ma tante, de ne plus vous occuper et parler de cet homme.
— Чому, пані?
— Pourquoi, Madame ?
— Я його ненавиджу, останнім часом терпіти його не можу, він напевне завдасть мені великої прикрості, бо я просто не можу його бачити!
— Je le déteste, depuis quelque temps je ne peux plus le voir, il me causera sans doute un grand désagrément, car je ne peux pas le voir !
— Але чому ж про нього більше не говорити?
— Mais pourquoi ne plus en parler ?
— Бо він свиня, нечема! Скажи-но, чи бувало коли-небудь, щоб він на музиці не підійшов до екіпажа! Раніше він годинами чекав там на нас і одразу підходив та лишався весь час, і всюди опинявся там, де були ми, і завжди був на прогулянці, на купанні, всюди, всюди!
— Parce que c’est un cochon, un impoli ! Dites-moi, est-ce que cela est jamais arrivé qu’il ne vienne pas à la musique près de la voiture ! Avant il nous attendait là des heures et aussitôt s’approchait et restait tout le temps, et partout se trouvait où nous nous trouvions et était toujours à la promenade, au bain, partout, partout !
Заперечити не було чого, я визнала слушність зауваги й змовкла.
Il n’y avait rien à répondre, j’ai reconnu la justesse de l’observation et me suis tue.
А все ж правда, що мене вважають шалено в нього закоханою. Дарма. Я його не кохаю. Я хочу, щоб він кохав мене, і так сильно цього хочу, що з вигляду здаюся закоханою. Адже я наробила й роблю тисячу дурниць заради цієї істоти, а надто наговорила й говорю чимало.
Il n’en est pas moins vrai, qu’on me croit amoureuse folle de lui. On a tort. Je ne l’aime pas. Je veux qu’il m’aime et cela tellement que j’ai l’air de l’aimer. Car j’ai fait et je fais mille folies pour cette créature, et surtout j’en ai dit et j’en dis beaucoup.
Ах! так, можу сказати, зітхнувши: цей рік був буремним роком моєї юності! Ну й ну!
Ah ! oui, je puis le dire avec un soupir, cette année a été l’année orageuse de ma jeunesse ! Bigre !
Я часто розчаровуватимуся, бо будую повітряні замки з нічого. Ні, не зовсім із нічого. Було з чого будувати ті замки. Клятий чоловік, та й годі!
Je serai souvent désappointée, car je me bâtis des châteaux dans les airs avec un rien. Non, pas précisément avec un rien. Il y avait de quoi se bâtir des châteaux. Fichu homme, va !
Як же шкода жінок! Усі привілеї чоловікам: чоловік першим дивиться, чоловік просить, щоб його відрекомендували, чоловік першим підходить, чоловік запрошує до танцю, чоловік залицяється, чоловік освідчується!
Que les femmes sont à plaindre ! Tous les privilèges aux hommes, c’est l’homme qui regarde d’abord, c’est l’homme qui demande à être présenté, c’est l’homme qui s’approche le premier, c’est l’homme qui invite à danser, c’est l’homme qui fait la cour, c’est l’homme qui demande en mariage !
Жінка — наче цей папір, цей слухняний папір, на якому пишуть усе, що заманеться.
La femme est comme ce papier, ce bon papier sur lequel on écrit ce que l’on veut.
То вже найменше, що може зробити бідолашна, нещасна жінка, — зраджувати цього чоловіка скільки спромога. Це її єдиний привілей, та й то, перш ніж вона зрадить його раз, він зрадить її десять, сто разів!
C’est bien, bien le moins que la pauvre, la misérable femme, trompe cet homme autant que possible. C’est son seul privilège, et encore avant qu’elle le trompe une fois il la trompe dix fois, cent fois !
Якби я була королевою, я звеліла б зібрати всіх чоловіків на широкому полі, звеліла б відлупцювати їх палицями одного за одним і провести повз мене по одному після цієї операції.
Si j’étais reine, je ferais assembler tous les hommes dans un vaste champ, et je les ferais bâtonner l’un après l’autre, et les ferais passer devant moi un à un après l’opération.
Коли я матиму власні гроші, найму людей, щоб вони впіймали Одіффре на вулиці та відлупцювали його палицями; консула Паттона теж.
Quand j’aurai de l’argent à moi, je louerai des hommes pour qu’ils attrapent Audiffret dans la rue et le rossent de coups de bâton; le consul Patton aussi.
Яка солодка думка!
Quelle douce pensée !
Бог мене не чує! А проте я не можу засумніватися в Бозі! Часто мене бере спокуса, але мене дуже швидко карають.
Dieu ne m’entend pas ! Je ne peux cependant pas douter de Dieu ! Souvent l’envie m’en prend, mais je suis bien vite punie.
Фе! яка осоружна річ — життя!
Fi ! la laide chose que la vie !
Ні, не щастить мені! Лишилися самі собаки!
Non, je n’ai pas de chance ! Il n’y a que les chiens !
Піду ляжу долі, це заспокоює.
Je vais me coucher par terre, ça calme.
Примітки
В оригіналі французькою: «Bigre!» (поряд із «Сапрісті!») — мʼякі французькі вигуки-божба (на кшталт «Боже мій!», «Овва!»); Марі несвідомо переймає улюблені слівця Одіффре — ознака її закоханості. ↩