❦
Вівторок, 2 листопада 1875
Mardi, 2 novembre 1875
Кожні пʼять хвилин віконниці замку міняють положення — то одне вікно, то інше. Та я не показуюся.
Chaque cinq minutes les volets du château changent de position, tantôt une fenêtre, tantôt l’autre. Mais je ne me montre pas.
Мені треба їхати до Парижа. Погідно й ясно, я вбираюся вся в біле, і ми виходимо, але мене змушують чекати півгодини, і я тим часом позую біля садової хвіртки з Фредеріком.
Il me faut aller à Paris. Il fait beau et clair, je m’habille tout en blanc et nous sortons, mais on me fait attendre une demi-heure, que j’emploie à poser devant la porte du jardin avec Frédéric.
Сьогодні День усіх померлих1, ніццянці прогулюються. Ольга зі свого вікна показує мені знаками, що Джирофла щойно проїхав верхи; і справді, трохи далі ми бачимо його, всього вбраного в сіре, на гарненькому вороному.
C’est le jour des morts, les Niçois se promènent. Olga, de sa fenêtre me dit par signe que Girofla vient de passer à cheval, en effet un peu plus avant nous le voyons, tout de gris habillé, sur une gentille bête noire.
Біховець, цей чарівний чоловік, з нами, але я роздратована й вередую; ще одне слово — і я б розлютилася, та цього слова ніхто не каже, і я замикаюся в собі.
Bihovetz, ce charmant homme, est avec nous, mais je suis énervée et je fais la capricieuse, un mot de plus et je me mettrais en fureur, ce mot personne ne le dit et je rentre dans moi-même.
Сірий вершник обганяє нас, мама й тітка кажуть йому, що в нього гарний кінь, я теж зроняю двійко слів зі своїх трояндових вуст.
Le cavalier gris nous devance, maman et ma tante lui disent qu’il a un joli cheval, moi aussi je laisse tomber deux mots de mes lèvres de rose.
— Дуже гарний.
— Très joli.
Оскільки він стишує ходу, ми знов його бачимо; потім він знову нас обганяє й прямує до Вару, де панна Арсон із братом щодуху женуть учвал за ним.
Comme il ralentit son allure nous le revoyons, puis il nous devance de nouveau et s’en va au Var, où Mlle Arson et son frère galopent de toutes leurs forces après lui.
У нас зима, мушина протока починає залюднюватися.
Nous sommes en hiver, le détroit des mouches commence à se peupler.
— Як це, знову він! — каже мама, побачивши, як палкий володар замку завертає в провулок.
— Comment, encore lui ! dit maman en voyant le châtelain fougueux rentrer dans la ruelle.
— Так, — кажу я, — і от побачите: за годину він буде на Набережній пішки, у циліндрі й сірому рединготі.
— Oui, dis-je, et vous allez voir, dans une heure il sera à la Promenade à pied, en tube et en redingote grise.
І я вгадала: випивши шоколаду в Румпельмаєра2 в місті разом зі своїми Граціями, я пішла пішки з тіткою.
Et j’ai deviné, ayant pris du chocolat chez Rumpelmayer en ville, avec mes Grâces, je suis allée à pied avec ma tante.
Сутеніло, ми з годину не були на Набережній; коли ми наближалися до будинку № 53, ми побачили по той бік вулиці Дивовижного, який одразу перейшов і підійшов до нас.
Il se faisait sombre, nous étions absentes pendant une heure de la Promenade, comme nous approchions du n° 53, nous vîmes de l’autre côté de la rue le Surprenant, qui traversa immédiatement et vint à nous.
Я й справді не маю докорів сумління, та й таким гарним хлопцем перейматися не гріх.
Je n’ai vraiment pas de remords, et il est permis de s’occuper d’un si beau garçon.
Що цікаво — то це тутешній люд: цей жалюгідний люд витріщається, аж очі вилазять, коли Дивовижний коло мене.
Ce qui est curieux, c’est le monde d’ici, ce misérable monde regarde à se crever les yeux quand le Surprenant est près de moi.
Він на мене не плює, але любʼязний, як перший-ліпший, а я цілком невимушена; тільки я сказала, що нудьгую, що нікого немає, — я була йому це винна, бо, памʼятаєте, якось він сам мені те саме сказав.
Il ne me crache pas dessus, mais est aimable comme le premier venu et moi je suis toute naturelle, seulement j’ai dit que je m’ennuyais, qu’il n’y avait personne, je lui devais cela, on se souvient il m’a un jour dit la même chose.
— А в Парижі собачий холод, мені пише батько, а він саме зараз у Парижі.
Mais il fait un froid de loup à Paris, mon père m’écrit et il est à Paris en ce moment.
— Мені теж пишуть із Парижа, — кажу я, прикладаючи руку до кишені, де лежав лист, що його я отримала вранці від Берти.
A moi aussi on écrit de Paris, dis-je en portant la main à ma poche qui contenait la lettre que j’ai reçue ce matin de Berthe.
— Ага! ну ж бо, я дуже люблю читати, отак!
— Ah ! ha ! voyons, j’aime beaucoup lire, comme ça !
— Ні-ні, заждіть!
— Ta, ta, attendez !
— Та її можна прочитати, — каже тітка.
— Mais on peut la lire, dit ma tante.
— Ось, добродію, ви знаєте цього добродія? — і я показала йому рядок, де Берта пише мені про якогось графа де Пертузаті…
— Tenez, monsieur, connaissez-vous ce monsieur ? et je lui montrai la ligne où Berthe m’écrit d’un certain comte de Pertusati...
— Ага! Пертузаті, так, знаю; він минулої зими був тут, як це ви не знаєте — це італієць із чорними вусами.
— Ah ! ha ! Pertusati, oui, je connais; il était l’hiver dernier ici, comment vous ne connaissez pas, c’est un Italien avec une moustache noire.
Усю цю розмову я переказую лише для того, щоб сказати, що, аби прочитати імʼя цього добродія в моєму листі, він підступив зовсім близько й читав мало не через моє плече, і це мене дуже втішило, бо він зробив це навмисне. Завжди відчуваєш, коли такі речі роблять навмисне.
Toute cette conversation est rapportée pour en venir à dire que pour lire le nom de ce monsieur dans ma lettre, il s’est approché tout près et a lu presque par dessus mon épaule, ce qui m’a fait grand plaisir car il l’a fait exprès. On sent toujours quand ces choses-là sont faites exprès.
Та я все роблю навпаки. Сьогодні, наприклад, мені слід було повернутися о четвертій і стати на терасі — отак я поговорила б із тим чоловіком сам на сам, адже ми бачили, як він ішов саме звідти, від нашого дому, нашим тротуаром, а не Набережною.
Mais je fais tout de travers. Aujoud’hui par exemple j’aurais dû rentrer à quatre heures et me mettre sur ma terrasse, j’aurais ainsi parlé à l’homme seul à seul, puisque nous l’avons vu venant de là, de notre maison, et sur notre trottoir et pas sur la Promenade.
Учора я нарікала, що він нічого не робить, аби мене побачити. Хтозна? Може, не бачачи мене, він подумав, що я вже вдома, на терасі, і тому пішов пішки; а наводить мене на цю думку те, що він ішов по той бік Набережної.
Je me plaignais hier qu’il ne faisait rien pour me voir. Qui sait ? Peut-être que ne me voyant pas il m’a cru rentrée et sur ma terrasse et pour cela est allé à pied ; ce qui me le fait penser, c’est qu’il marchait de l’autre côté de la Promenade.
У неділю Діна тричі бачила, як він проходив повз наш дім.
Dimanche Dina l’a vu trois fois passant devant chez nous.
Цілком імовірно, що він просто прогулювався, та можна припустити й інше, бо живемо ми досить високо, а зазвичай завертають, не дійшовши до нашого дому.
Il est fort probable qu’il s’est promené simplement, mais on peut aussi supposer autre chose, car nous demeurons assez haut et en général on retourne avant notre maison.
Коли по обіді я походжала їдальнею й пишалася, мов півень, перед нашими, тітка каже:
Comme après dîner j’arpentais la salle à manger et faisais le coq devant les nôtres, ma tante dit:
— Гляньте лишень, яка вона! Якби Одіффре так не благав її піти сьогодні до театру, вона б напевно туди пішла, але він просив, благав — і вона лишається вдома.
— Voyez comme elle est ! Si Audiffret n’avait pas tant prié qu’elle aille ce soir au théâtre, elle y serait pour sûr, mais il a prié, supplié et elle reste à la maison.
— Негоже, — зауважила пані матінка, — ображатися на найменші дрібниці; отак не матимеш у житті ні спокою, ні щастя.
— Ce n’est pas bien, remarqua Madame ma mère, de se piquer pour les moindres choses, comme ça on ne peut avoir dans la vie ni tranquillité, ni bonheur.
— Та пані, ви ж нічого не знаєте! ви не знаєте цього чоловіка! Лише так я й домоглася бодай трохи чемності. Хай йому біс, це необхідно, інакше він на мене плюне, зрозумійте ж нарешті!
— Mais Madame, vous ne savez donc rien ! vous ne connaissez pas l’homme ! Ce n’est qu’ainsi que j’ai obtenu un peu de politesse. Que diable, c’est nécessaire autrement il me crache dessus, comprenez donc cela !
Мене звуть володаркою замку, а Валіцький без кінця дотепує про Одіффре. Дідусь теж мене шпиняє, але я маю напоготові свою зброю: щойно він каже «Одіффре», я заводжу пісню, яку він терпіти не може, або кричу на всю силу: «Гото… аркебузи! Так, тату!»
On me nomme châtelaine et Walitsky s’épuise en plaisanteries sur Audiffret. Grand-papa aussi me chicane, mais j’ai mon arme prête, aussitôt qu’il dit Audiffret j’entonne une chanson qu’il déteste ou crie de toutes mes forces: Portez ar...-quebuses ! Oui papa !
Тоді він зо сміхом просить пощади. Мені треба позбутися цього панталонного тону3, якого я набралася від Одіффера. Я, мов дзеркало, наслідую його голос, його жести, усе.
Alors il demande grâce en riant. Il faut me débarrasser de ce ton de Pantalon que m’a donné Audiffer. J’imite comme un miroir sa voix, ses gestes, tout.
А мої Грації наслідують мене, тож Одіффре відбився на всіх.
Et mes Grâces m’imitent, moi, de sorte qu’Audiffret a déteint sur tout le monde.
Поштовх приглушили рукавички, але я його відчула.
La secousse a été amortie par les gants mais je l’ai sentie.
Треба буде їхати в четвер. Задля цього я молитимуся Богові, без Нього мені нічого не вдасться.
Il faudra partir jeudi. Je vais pour cela prier Dieu, sans Lui rien me réussira.
Мама каже, що я хочу їхати через Джирофлу. Це майже правда; ні, мене дуже клопочуть мої сукні. Мені слід було б їхати, не попереджаючи, але карти провіщають красеневі щось ніби подорож; якщо він поїде раніше за мене, мені буде ніяково їхати, здаватиметься, ніби я женуся за ним, — а заздалегідь оголосивши свою подорож, я в обладунку.
Maman dit que je veux partir pour Girofla. C’est presque vrai, non, mes robes m’occupent beaucoup. J’aurais dû partir sans prévenir, mais les cartes prédisent comme un voyage du beau, s’il part avant moi, je serais gênée pour partir, j’aurais l’air de le suivre, mais en annonçant mon voyage d’avance je suis cuirassée.
Ось усі мої дрібні розрахунки.
Voilà tous mes petits calculs.
Амінь.
Amen.
Примітки
День усіх померлих (фр. le jour des morts, 2 листопада) — католицьке свято поминання покійних, коли живі відвідують цвинтарі. ↩
Румпельмаєр — кондитерська й чайна австрійського кондитера Антона Румпельмаєра (1832—1914) родом із Пресбурга (Братислави), який осів на Ривʼєрі близько 1870 року; його пізніша паризька чайна на вулиці Ріволі (1903) — нинішня «Анжеліна». ↩
«Панталонний тон» — манера Панталоне, кумедного пихатого старого з комедії дель арте; пишномовне, награне мовлення. ↩