❦
Субота, 30 жовтня 1875
Samedi, 30 octobre 1875
Я не виходжу, день минає, мов одна година; я не живу, я чекаю недільного вечора й боюся, що він не вдасться, бо почуваюся надто щасливою. Я усміхаюся на всі жарти. Марі, покоївка моєї матері, ця кумедна жінка, що ненавидить свого чоловіка, приходить і каже мені:
Je ne sors pas, la journée passe comme une heure, je ne vis pas, j’attends dimanche soir, et je crains qu’il ne réussira pas, car je me sens trop heureuse. Je souris à toute les plaisanteries. Marie, la femme de chambre de ma mère, cette drôle de femme qui déteste son mari, vient me dire:
— Ох, панно, я бачила вчора Еміля — він був такий гордий, що танцює з вами, скидався на півня.
— Oh ! Mademoiselle, j’ai vu Emile hier, il était si fier de danser avec vous, il avait l’air d’un coq.
— Ага! ви його бачили.
— Ah ! ha ! vous l’avez vu.
— Він вас кохає, панно, і ви його покохаєте.
— Il vous aime, Mademoiselle, et vous allez l’aimer.
— Скажіть мені, Марі, чому, тільки-но молодик приходить до дому, де є молода дівчина, завжди вигадують усякі дурниці?
— Dites-moi, Marie, pourquoi lorsqu’un jeune homme vient dans une maison où il y a une jeune fille, on invente toujours des bêtises ?
— Не всі, але ви вродлива, а Еміль гарний, і звісно ж…
— Pas tous, mais vous êtes belle et Emile est beau et naturellement...
Ця жінка була в монастирі, куди пані дʼОдіффре усамітнилася після тієї історії; вона бачила там Еміля, як вона його зве, який не раз приходив, аби схилити мачуху до примирення.
Cette femme a été dans le couvent où Mme d’Audiffret s’était retirée après l’histoire, elle y a vu Emile, comme elle le nomme, qui est venu plusieurs fois pour tâcher d’amener sa belle-mère à une réconciliation.
Вона мене розчулила, розповідаючи, яка пані дʼОдіффре була гарна — біла, рожева, з великими чорними очима, з розкішним волоссям, таким довгим, «що вона на ньому сиділа», як цілі дні грала на гітарі й співала, щоб приспати своє немовля, і плакала. Що кожної неділі вона причащалася з розпущеним волоссям, укрита довгою чорною вуаллю, і того дня не переставала плакати.
Elle m’a attendrie en me racontant combien Mme d’Audiffret était belle, blanche, rose, de grands yeux noirs, de superbes cheveux si longs « qu’elle s’asseyait dessus » qu’elle passait ses journées à jouer de la guitare et à chanter pour endormir son bébé et à pleurer. Que chaque dimanche elle communiait avec les cheveux épars et couverte d’un long voile noir, et que ce jour-là elle ne cessait de pleurer.
Хіба ж це не романтично?
N’est-ce pas romanesque ?
— Ви були вчора гарненька, — каже мені тітка, — ви не були бліда (якщо вона так каже, то треба вірити, бо за найменшу блідість мене лають, наче це моя провина!), ви були рожева; я не завжди вам це кажу, але вчора ви були дуже гарненька, і він танув.
— Vous étiez jolie hier, me dit ma tante, vous n’étiez pas pâle (si elle parle ainsi il faut croire, car pour la moindre pâleur je suis grondée, comme si c’était ma faute !) vous étiez rose, je ne vous le dis pas toujours, hier vous étiez très jolie et il fondait.
— Ви кажете мені ці дурниці; з першого ж дня ви запевняли мене, що він у мене закоханий!
— Vous me dites ces bêtises, depuis le premier jour vous m’avez assuré qu’il était amoureux de moi !
— Ні, але вчора він так задивлявся, а я, за своєю звичкою, його підловила.
— Non, mais hier il a tellement regardé et, selon mon habitude, je l’ai attrapé.
— Якби ти казала правду, я б розцілувала тебе чотириста сорок вісім разів — така це була б мені втіха!
— Si tu disais vrai, je t’embrasserais quatre cent quarante-huit fois tellement cela me ferait plaisir !
Я вже збиралася спати, коли мої Грації прибувають перевдягнені чоловіками. Ми з Діною одразу робимо те саме й виходимо, накурившись, налаявшись, наговоривши гидот — усього найбільш хлопʼячого, найбільш гультяйського.
Je m’apprêtais à dormir lorsque mes Grâces arrivent déguisées en hommes. Aussitôt moi et Dina en faisons autant, et nous sortons après avoir fumé, juré, dit des horreurs, tout ce qu’il y a de plus gamin, de plus canaille.
Цього вечора чимало перехожих, але ніхто не звертає уваги на чотирьох ніццянчиків, що йдуть серединою вулиці. Ми приходимо до Ніни, пʼємо й куримо з негідними жестами, танцюємо неможливі па і, усівшись усі четверо на її ліжку, намагаємося схилити її до примирення з Коко.
Il y a beaucoup de passants ce soir mais personne ne fait attention à quatre petits Niçois marchant au milieu de la rue. Nous arrivons chez Nina, buvons et fumons avec des gestes indignes, dansons des pas impossibles, et nous asseyant tous quatre sur son lit tâchons de l’amener à une réconciliation avec Coco.
Близько одинадцятої ми повертаємося додому пішки, але майже нікого немає, тож ми кричимо й горлаємо нісенітниці такими добірними виразами, що аж жах бере.
Vers onze heures nous retournons chez nous à pied mais il n’y a presque personne, nous crions et hurlons des balivernes en des termes tellement choisis que cela fait frémir.
Ах! я й забула: пані де Баллот і де Вейкерслот були в нас, і після їхнього візиту матінки поїхали до Монако.
Ah ! j’oubliai, Mmes de Ballote et de Wykersloovth ont été chez nous, et après leur visite, les mamans sont allées à Monaco.
Я знов забула!
J’oubliai encore !
Це серйозніше. Ми з Діною стали біля вікна, Бібі й Ґалула, здається, зробили те саме в замку; ми дивилися одне на одного в бінокль, і ці дві мавпи махали хустинками.
C’est plus grave. Moi et Dina nous nous sommes mises près de la fenêtre, Bibi et Galula je crois en ont fait autant au château, nous nous sommes regardés au binocle, et ces deux singes ont agité leurs mouchoirs.
Потім… за кілька хвилин ми піднялися на третій поверх і з-за жалюзі далі дивилися непомічені. А тітка й Валіцький, ця стара нянька, проходячи повз, час від часу буркотіли на нас.
Puis... au bout de quelques minutes nous sommes montées au second et de derrière une persienne nous avons continué à regarder sans être vues. Et ma tante et Walitsky, cette vieille bonne, qui passaient et grondaient de temps en temps.
— Буркочіть, буркочіть, — казала я їм, — без суворої тітки й без такого діда, як ти, Валіцький, еспаньйолада1 була б неповна.
— Grondez, grondez, leur disais-je, sans une tante sévère, et un bonhomme comme toi Walitsky l’espagnolade ne serait pas complète.
І я аж умираю зо сміху.
Et je meurs de rire.
Повернімося до вечора — о! та мені соромно.
Revenons au soir, oh ! mais j’ai honte.
Перед будинком № 53 Діна гукає мені:
Devant le n° 53 Dina me crie:
— Агов! Емілю, чекай.
— Ohé ! Emile, attends.
— Га! чого тобі, Жозефе!
— Hein ! que veux-tu Joseph !
— Мені треба до вітру!
— J’ai un petit besoin !
І вона підходить до стіни!..
Et elle s’approche du mur !..
Я обурююся, але минулого разу я зробила гірше: я зайшла до «вандомської колони»2, а Джирофле слідом за мною, — це вона мені щойно сказала, вона тут, поки я пишу.
Je m’indigne mais la dernière fois j’ai fait plus, je suis entrée dans une colonne de Vendôme et Giroflé après moi, c’est ce qu’elle vient de me dire, elle est ici pendant que j’écris.
Дивна річ: пізно лягати псує мені колір обличчя, коли я нудьгую, та коли я веселюся, нічого не помітно — я свіжа й рожева, наче лягла о девʼятій.
C’est étrange, me coucher tard abîme mon teint, quand je m’ennuie, mais quand je m’amuse, rien ne paraît, je suis fraîche et rose comme si je me couchais à neuf heures.
Примітки
«Еспаньйолада» — сцена в дусі іспанських балконних залицянь (з кавалерами під вікном, суворою дуеньєю тощо). ↩
«Вандомська колона» — жаргонна назва циліндричного вуличного пісуара (за формою, що нагадує паризький монумент); надзвичайно сороміцький жарт. ↩