Субота, 16 жовтня 1875

За чаєм я казала, що Джоя вродлива завдяки своєму оточенню: «Звісно, вона висока, ставна, чудово вбрана, у розкішному екіпажі; а я — у тій синій коробці, яку звуть ландо, з якої стирчить сама лише моя голова, як ото в дитячих іграшках, тих коробочках, з яких висовується голівка, та ще й це ландо запряжене двома шкапами! Звісно, вона здаватиметься вродливішою!»
На це мама відповіла, що я краща за Джою; але що розквітла квітка, готова осипатися, завжди справляє більше враження, ніж пуп'янок троянди, готовий розкритися.
Що оточення Джої тут ні до чого, що вона вродлива, мила, шляхетна сама собою, що в Бадені, перш ніж дізнатися, хто вона, її приймали за герцогиню. Що Дайянс хоч як вбирай — вона завжди лишиться бридкою.
Я червоніла з прикрості під час цієї промови: «Навіщо брати пані де Дайянс, візьміть мене — і самі побачите».
— Та ти й без того вдесятеро краща за неї.
— Ні, я сама знаю, що знаю, — і що її розкішна колісниця й моя синя коробка — це дві дуже різні оправи.
— А Одіффре ще не приїхав?
— Мабуть, що так.
— Та де ж він?
— А може, зачаївся в пані Піратки, у пташиній клітці.
Мама й тітка їдуть до Монако, а ми гуляємо з Коко й бачимо скарб моєї душі на її терасі — спокійну й як належить пристойну. Коко вигукнув: «Та хто ж посмів назвати її вродливою?» Але ми це знаємо — він не вважає її вродливою, і все одно піде до неї, і віддасть їй усе, що має, і… і згине в неї.
О четвертій ми піднімаємось до Ніни, яка жартома каже мені, що зараз розсердиться, що Коко за мною впадає і що в місті подейкують про весілля.
— Боже мій, пані, невже мені вже й Джирофлу не дадуть спокійно пошлюбити!
А щодо вас — нічого не бійтеся, Коко не може мені сподобатись, він бридкий, ваш Коко, але для вас він ангел, і вам здається, що для всіх він має бути богом.
І вона задоволено всміхається. Яка дурниця! Ось мені вже й Коко сватають. Виходить, мною таки цікавляться! Про це говорять, і чимало.
Днями де Дайянс сказала мамі:
— Кажуть, що Марі цієї зими замінить Люсі Дюран.
— Марі Башкирцева, — кажу я мамі, коли вона мені це переказала, — Марі Башкирцева нікого не замінить: вона може витіснити, але замінити — ніколи.
Це слово «замінити» видалось мені образливим: мене ставлять на ті самі терези, що й Люсі Дюран, гадають, що я росла й розквітала п'ять років під ніццьким сонцем лише для того, щоб уся моя честолюбність зводилася до того, аби заступити місце Люсі, замінити Люсі, бо Люсі не приїздить до Ніцци.
Дурна отара овець!
Нарешті в Ніни доходить до Джирофли, і Коко являє своє красномовство. Рідко доводилося бачити людину дурнішу, невігласнішу й претензійнішу в суперечці.
Ніна твердить, що ми з Джирофле в душі мусимо ненавидіти одна одну, а я на доказ протилежного кажу, що люблю Джою.
— А вона мала б право її ненавидіти, — каже Діна.
— Через Одіффре! — кидає пані Сапоженикова зневажливо.
— Ой ні, через іншого, давно колись; вона знає його вже п'ять років, тоді вона й цікавилася Джоєю, а тепер це лише рештки минулого.
— Через кого? через кого? — питають усі.
— Діно! — вигукнула я, а тоді спокійніше: розкажи, я й сама не знаю, чи ти знаєш.
— Ну ось, — починає Діна, і попереджаю вас, що вона почала верзти казна-що: герцог Гамільтон дуже задивлявся на Марі, ба навіть казали, що він хотів з нею одружитися, коли пірати його викрали.
Хіба не дурниця?
Ми забираємо Джирофле до нас, читаємо разом, кидаємо зауваги про книжку й сміємося з них так, наче їх зробив хтось інший.
Мама повертається о десятій з Монако, вона їхала разом із Лофтусом, який був чарівний. Але вона з ним не заговорила, боячись мого несхвалення.
Вечеряючи з Діною, я на все горло вимагаю способу познайомитися з Бібі!

Примітки

«Джирофле» (Giroflé) — тут Марине жартівливе ім'я для Марі Сапоженикової (парне до «Джирофла»/Audiffret); пор. опереткова пара «Жирофле-Жирофла». Не плутати з прізвиськом самого Одіффре.
«Бібі» — спершу пустотливе Марине прізвисько для лорда Лофтуса; згодом стане наскрізним словом, яким вона зватиме геть усіх, зокрема й себе.