Субота, 16 жовтня 1875

За чаєм я казала, що Джоя вродлива завдяки своєму оточенню: «Звісно, вона висока, ставна, чудово вбрана, у розкішному екіпажі; а я — у тій синій коробці, яку звуть ландо, з якої стирчить сама лише моя голова, як ото в дитячих іграшках, тих коробочках, з яких висовується голівка, та ще й це ландо запряжене двома шкапами! Звісно, вона здаватиметься вродливішою!»
На це мама відповіла, що я краща за Джою; але що розквітла квітка, готова осипатися, завжди справляє більше враження, ніж пуп'янок троянди, готовий розкритися.
Що оточення Джої тут ні до чого, що вона вродлива, мила, шляхетна сама собою, що в Бадені, перш ніж дізнатися, хто вона, її приймали за герцогиню. Що Дайянс хоч як вбирай — вона завжди лишиться бридкою.
Я червоніла з прикрості під час цієї промови: «Навіщо брати пані де Дайянс, візьміть мене — і самі побачите».
— Та ти й без того вдесятеро краща за неї.
— Ні, я сама знаю, що знаю, — і що її розкішна колісниця й моя синя коробка — це дві дуже різні оправи.
— А Одіффре ще не приїхав?
— Мабуть, що так.
— Та де ж він?
— А може, зачаївся в пані Піратки, у пташиній клітці.
Мама й тітка їдуть до Монако, а ми гуляємо з Коко й бачимо скарб моєї душі на її терасі — спокійну й бездоганно пристойну. Коко вигукнув: «Та хто ж посмів назвати її вродливою?» Але ми це знаємо — він не вважає її вродливою, і все одно піде до неї, і віддасть їй усе, що має, і… і зогниє в неї.
О четвертій ми піднімаємось до Ніни, яка жартома каже мені, що зараз розсердиться, що Коко за мною впадає і що в місті подейкують про весілля.
— Боже мій, пані, невже мені вже й Джирофлу не дадуть спокійно пошлюбити!
А щодо вас — нічого не бійтеся, Коко не може мені сподобатись, він бридкий, ваш Коко, але для вас він ангел, і вам здається, що для всіх він має бути богом.
І вона задоволено всміхається. Яка дурниця! Ось мені вже й Коко сватають. Виходить, мною таки цікавляться! Про це говорять, і чимало.
Днями де Дайянс сказала мамі:
— Кажуть, що Марі цієї зими замінить Люсі Дюран.
— Марі Башкирцева, — кажу я мамі, коли вона мені це переказала, — Марі Башкирцева нікого не замінить: вона може витіснити, але замінити — ніколи.
Це слово «замінити» видалось мені образливим: мене ставлять на ті самі терези, що й Люсі Дюран, гадають, що я росла й розквітала п'ять років під ніццьким сонцем лише для того, щоб усе моє честолюбство звелося до одного — заступити місце Люсі, замінити Люсі, бо Люсі не приїздить до Ніцци.
Дурна отара овець!
Нарешті в Ніни доходить до Джирофли, і Коко являє своє красномовство. Рідко доводилося бачити людину дурнішу, неосвіченішу й претензійнішу в суперечці.
Ніна твердить, що ми з Джирофле в душі мусимо ненавидіти одна одну, а я на доказ протилежного кажу, що люблю Джою.
— А вона мала б право її ненавидіти, — каже Діна.
— Через Одіффре! — кидає пані Сапоженикова зневажливо.
— Ой ні, через іншого, давно колись; вона знає його вже п'ять років, тоді вона й цікавилася Джоєю, а тепер це лише рештки минулого.
— Через кого? через кого? — питають усі.
— Діно! — вигукнула я, а тоді спокійніше: розкажи, я й сама не знаю, чи ти знаєш.
— Ну ось, — починає Діна, і попереджаю вас, що вона почала верзти казна-що: герцог Гамільтон дуже задивлявся на Марі, ба навіть казали, що він хотів з нею одружитися, коли пірати його викрали.
Хіба не дурниця?
Ми забираємо Джирофле до нас, читаємо разом, кидаємо зауваги про книжку й сміємося з них так, наче їх зробив хтось інший.
Мама повертається о десятій з Монако, вона їхала разом із Лофтусом, який був чарівний. Але вона з ним не заговорила, боячись мого несхвалення.
Вечеряючи з Діною, я на все горло вимагаю способу познайомитися з Бібі!

Примітки

«Джирофле» (Giroflé) — тут Марине жартівливе ім'я для Марі Сапоженикової (парне до «Джирофла»/Audiffret); пор. опереткова пара «Жирофле-Жирофла». Не плутати з прізвиськом самого Одіффре.
«Бібі» — спершу пустотливе Марине прізвисько для лорда Лофтуса; згодом стане наскрізним словом, яким вона зватиме геть усіх, зокрема й себе.