Четвер, 7 жовтня 1875

Ось один із листів цього пана Кутона, хай йому грець.
Мені спала на думку одна річ того вечора: а раптом це хтось бавиться, пишучи листи нібито від мене? Ах, що ж, нехай — я ж і сама пишу.
Третє попередження відіслано до Парижа. «Бідолашний!» тощо.
Марі сьогодні виповнюється сімнадцять, і ми снідаємо в Ніни. Між нами кажучи, я даю їй усі вісімнадцять, але зізнаються вони в сімнадцяти — хай буде сімнадцять.
І старі, і молоді щомиті мають Джирофлу на вустах, і старі, і молоді не наважуються його назвати, але через це не варто думати, ніби говорили про щось інше.
Усе про ніццянця, але ніяк його не називаючи, — це було дивно.
Зранку я була трохи млява, але близько п'ятої почуваюся в гуморі підкорити цілий світ, а маю при собі лише Фіулулу, який приходить із книжечкою з іменами членів Середземноморського клубу. На першій сторінці, до того ж постійний член: Одіффре, (д') Еміль.
Але двоє, хто потішив мене, — це герцог Гамільтон і сер Фредерік Джонстон. Ці імена — наче пахощі, що долинають із далекого й любого краю.
Півтора року тому, читаючи «герцог Гамільтон» [Один рядок викреслено: я почувалася б], я б почервоніла, зблідла, заплакала, задихнулася, а тепер я спокійна. Пригадую, коли я читала історію Німеччини з Коліньйон, я мусила раз у раз тримати руку коло обличчя, бо щоразу, коли траплялося «duke", я червоніла й бентежилась, мов нещасниця.
Загалом я не могла спокійно чути цього титулу, а тепер я спокійна.
Його адресу зазначено на набережній Англійців, № 77. Я думала, що він мешкає в готелі.
Сапогеникови ведуть нас до театру — «Велика герцогиня Герольштейнська»; я давно її не бачила, але це не заважає мені піти після другої дії, причому Біховець, разом із Барнолою, якого я зустрічаю в коридорі, садовить мене в екіпаж.
У кафе «Мезон Доре» було кілька добродіїв, як-от Данезі, що має гарну дружину, та інші, і вони дивилися на мене так, наче я й справді поважна особа.
Що ж до зрадника Енотеаса, я зустріла його на виході, він зняв капелюха, а я сказала йому «добривечір».
Я маю особливу манеру казати: «Добривечір, добродію». Голос повний, лагідний і впевнений. Не знаю, чи помітили це інші.
Бідолашний малий Ґалула, перлина ніццянців, увесь несміливий і збентежений, запропонував нам ложу на сьогоднішній вечір, на музику, та ми не змогли прийняти, бо вже мали домовленість із Сапогениковими.
Бідолашний малий, може, він навмисне купив цю ложу, щоб нам її запропонувати! Якого ж дідька все на цьому світі йде шкереберть! Цей Ґалула, який… тоді як… ну! Я себе розумію.
Я спокійно проводжу свої дні, я думала, що нудьгуватиму без скарбу, як каже пані моя тітка. Це через його зміну, через Джою; якби він і далі лишався таким самим або став ще більше таким, я б за ним жалкувала. Але тепер мені страшно, я зазнала такого… як би сказати? уявіть собі, що ви біжите довгим коридором, таким довгим, що не бачите кінця, ви кидаєтеся вперед — і виявляється, що то був лише trompe-l'œil, ви прибігаєте з обома простягнутими руками й гепаєтеся об стіну.
Оце ж бо я.
Я гепнулася обома простягнутими руками об стіну. Погодьтеся, що це аж ніяк не приємна пригода.
Я не наважуюся вже не лише нудьгувати, а навіть і слова про це сказати, бо він повернеться й більше до нас не приходитиме; саме це ми з тіткою й товчемо одна одній з ранку до вечора.
У такий спосіб, якщо він повернеться кепсько — не буде нічого нового, ні фальшивого становища, ні потреби кривлятися, а якщо повернеться добре — це буде приємна несподіванка.
Вірний Фіулулу! Чому?
[Навскоси: Я щойно перечитала ці рядки й уявила собі, яку міну зробив би Джирофла, якби йому їх прочитали, його усмішку та його жест.]

Примітки

duke (англ.) — герцог; Марі читала німецьку історію англійською й щоразу при цьому слові згадувала герцога Гамільтона.
«Велика герцогиня Герольштейнська» — оперета Жака Оффенбаха (1867), сатира на німецькі князівства, де могутня жінка закохується в негідного солдата.
trompe-l'œil (фр.) — оптична омана, живопис, що «обманює око»; тут метафора оманливої перспективи.