Четвер, 7 жовтня 1875

Ось один із листів цього пана Кутона, хай йому грець.
Мені спала на думку одна річ того вечора: а раптом це хтось бавиться, пишучи листи нібито від мене? Ах, що ж, нехай — я ж і сама пишу.
Третє попередження відіслано до Парижа. «Бідолашний!» тощо.
Марі сьогодні виповнюється сімнадцять, і ми снідаємо в Ніни. Між нами кажучи, я даю їй усі вісімнадцять, але зізнаються вони в сімнадцяти — хай буде сімнадцять.
І старі, і молоді щомиті мають Джирофлу на вустах, і старі, і молоді не наважуються його назвати, але через це не варто думати, ніби говорили про щось інше.
Усе про ніццянця, але ніяк його не називаючи, — це було дивно.
Зранку я була трохи млява, але близько п'ятої почуваюся в гуморі підкорити цілий світ, а маю при собі лише Фіулулу, який приходить із книжечкою з іменами членів Середземноморського клубу. На першій сторінці, до того ж постійний член: Одіффре, (д') Еміль.
Але двоє, хто потішив мене, — це герцог Гамільтон і сер Фредерік Джонстон. Ці імена — наче пахощі, що долинають із далекого й любого краю.
Півтора року тому, читаючи «герцог Гамільтон» [Один рядок викреслено: я почувалася б], я почервоніла б, зблідла, заплакала б, задихнулася б, а тепер я спокійна. Пригадую, коли я читала історію Німеччини з Коліньйон, я мусила раз у раз тримати руку коло обличчя, бо щоразу, коли траплялося «duke", я червоніла й бентежилась, мов нещасниця.
Загалом я не могла спокійно чути цього титулу, а тепер я спокійна.
Його адресу зазначено на набережній Англійців, № 77. Я думала, що він мешкає в готелі.
Сапогеникови ведуть нас до театру — «Велика герцогиня Герольштейнська»; я давно її не бачила, але це не заважає мені піти після другої дії, причому Біховець, разом із Барнолою, якого я зустрічаю в коридорі, садовить мене в екіпаж.
У кафе «Мезон Доре» було кілька добродіїв, як-от Данезі, що має гарну дружину, та інші, і вони дивилися на мене так, наче я й справді поважна особа.
Що ж до зрадника Енотеаса, я зустріла його на виході, він зняв капелюха, а я сказала йому «добривечір».
Я маю особливу манеру казати: «Добривечір, добродію». Голос повний, лагідний і впевнений. Не знаю, чи помітили це інші.
Бідолашний малий Ґалула, перлина ніццянців, увесь несміливий і збентежений, запропонував нам ложу на сьогоднішній вечір, на музику, та ми не змогли прийняти, бо вже були ангажовані з Сапогениковими.
Бідолашний малий, може, він навмисне купив цю ложу, щоб нам її запропонувати! Якого ж дідька все на цьому світі йде шкереберть! Цей Ґалула, який… тоді як… ну! Я себе розумію.
Я спокійно проводжу свої дні, я думала, що нудьгуватиму без скарбу, як каже пані моя тітка. Це через його зміну, через Джою; якби він і далі лишався таким самим або став ще більше таким, я б за ним жалкувала. Але тепер мені страшно, я зазнала такого… як би сказати? уявіть собі, що ви біжите довгим коридором, таким довгим, що не бачите кінця, ви кидаєтеся вперед — і виявляється, що то був лише trompe-l'œil, ви прибігаєте з обома простягнутими руками й гепаєтеся об стіну.
Оце ж бо я.
Я гепнулася обома простягнутими руками об стіну. Погодьтеся, що це аж ніяк не приємна пригода.
Я не наважуюся вже не лише нудьгувати, а навіть і слова про це сказати, бо він повернеться й більше до нас не приходитиме; саме це ми й товчемо одна одній з тіткою з ранку до вечора.
У такий спосіб, якщо він повернеться кепсько — не буде нічого нового, ні фальшивого становища, ні потреби кривлятися, а якщо повернеться добре — це буде приємна несподіванка.
Вірний Фіулулу! Чому?
[Навскоси: Я щойно перечитала ці рядки й уявила собі, яку міну зробив би Джирофла, якби йому їх прочитали, його усмішку та його жест.]

Примітки

duke (англ.) — герцог; Марі читала німецьку історію англійською й щоразу при цьому слові згадувала герцога Гамільтона.
«Велика герцогиня Герольштейнська» — оперета Жака Оффенбаха (1867), сатира на німецькі князівства, де могутня жінка закохується в негідного солдата.
trompe-l'œil (фр.) — оптична омана, живопис, що «обманює око»; тут метафора оманливої перспективи.