❦
21 вересня 1875 — продовження
21 septembre 1875 -suite
Жалібна пісня Джирофли
Complainte de Girofla
Ген там, угорі, на горбочку, Погляньте на гарний замок отой: Не давня руїна-розвалка — Новенький, гожий, та й гарний. Я мав пишноту терас, Каштанів отих розлогих, Я мав і шафу з дзеркалом, І шафку, повну штиблетів, І кухню, і кухарів, Я мав і коней, і повозки, Візничого, слуг у лівреях, Я мав і любовні пригоди, Я мав титулованих любок, Я мав і батька, й мачуху, Сестер аж трьох, і пса, Та раз мій тато у гніві Відкрив вогонь! — і нічого не лишилось. Я мав сюртук свій сірий, Я мав лаковані штиблети, Я мав сорочку гожу, Я мав на пальцях персні, Я мав краватку білу, Ще й зелену, та циліндр,
Là-haut, là-haut sur la colline Regardez bien ce beau château, Ce n’est pas une antique ruine Mais un château tout neuf et beau. J’avais des superbes terrasses Avec ces immenses marronniers J’avais une grande armoire à glace Et un placard plein de souliers, Une cuisine et des cuisiniers, J’avais des chevaux et des voitures, J’avais un cocher, des livrées, J’avais d’amoureuses aventures, J’avais des maîtresses titrées, J’avais un père, une belle-mère, J’avais trois sœurs, j’avais un chien, Mais un jour papa en colère Fit feu ! Et il n’en resta rien J’avais une redingote grise, J’avais des souliers vernis, J’avais une si belle chemise, J’avais les doigts de bagues garnis J’avais une cravate blanche, Une autre verte, un chapeau tube,
Який же гарний був я щонеділі, Я в розпачі гіршім за Гекубу. Я мав численний почет, Я мав Саетоне, Ґалулу, Я мав горнятко з глини, — Пожалійте бідолашного Джирофлу! Я мав тростину дуже модну, Що нею, мов рушницею, орудував, Я мав у кімнаті комод, — Хай йому грець, який я був милий! Я давав обіди власним коштом, Так, мої стріли були жорстокі, Ах, я був великий дʼОдіффре! В театрах, у ресторанах, У кавʼярнях я був за пана, Я мав ті пронизливі погляди... Мене вже й не впізнати! Був я дивовижний, чудовий, Був я всюди найхвацькіший, Біля саду, у дні музики, Мене вважали вельми звабливим. Я мав родича-мільйонера Що відписав мені
J’étais si beau chaque dimanche, Je suis plus désolé qu’Hécube. J’avais une nombreuse suite, J’avais Saëtone, Galula, J’avais un pot en terre cuite, Plaignez le pauvre Girofla ! J’avais une canne très à la mode Que je maniais comme un fusil, J’avais dans ma chambre une commode Sapristi ! que j’étais gentil ! J’faisais des dîners à mes frais, Oui, mes flèches étaient cruelles Ah ! j’étais le grand d’Audiffret ! Dans les théâtres, aux restaurants Dans les cafés, j’étais le maître J’avais de ces regards perçants... On ne peut plus me reconnaître ! J’étais surprenant, magnifique, J’étais partout le plus fringant, Près du jardin, jours de musique, On me trouvait fort séduisant. J’avais un parent millionnaire Qui m’a légué
Та про його багатство забуто. Я мав добросерду тітку, Що калічку хотіла мені дать1. Я мав і дядька в старім місті, Він теж відписав мені добро, Та я ж лише бовдур, І знов не лишилось нічого. Я проїв усі ці статки, Я закладався, грав, тринькав, Я зазнаю чимало нещасть, Я геть обідраний нині. Після такої ситної учти Я замок проковтнув одним кусником, Я істота вельми примхлива, І це був мій останній шматок. Велика кавʼярня «Перемога», Відколи багатство моє втекло, Утратила зірку, утратила славу,
Mais sa richesse est oubliée, J’avais une tante débonnaire Qui voulait me donner l’estropiée ! J’avais un oncle dans la vieille ville Lui aussi me légua son bien Mais je ne suis qu’un imbécile Et de nouveau je n’ai plus rien. J’ai mangé toutes ces fortunes, J’ai parié, joué, gaspillé Je subis bien des infortunes Je suis complètement dépouillé. Après un repas si copieux J’ai fait une bouchée du château Je suis un être très capricieux Et ce fut mon dernier gâteau. Le grand café de la Victoire Depuis que ma richesse a fui A perdu son étoile, sa gloire
я був її головною опорою.
J’étais son principal appui.
London House зачиняє свої двері,
Le London House ferme sa porte
І «Золотий дім» тремтить,
Et la Maison Dorée frémit
І вітер пісню мою відносить,
Et le vent ma chanson emporte
І дзиґар на Вежі стогне.
Et l’horloge de la Tour gémit.
Ген там, угорі, на горі Ви добре бачите гарний той замок! А в мене замки тепер лиш повітряні... Я живу на третім поверсі готелю.
Là-haut, là-haut sur la montagne Vous voyez bien ce beau castel ! Moi, je n’en ai plus qu’en Espagne... Je suis au troisième à l’hôtel.
«Іноді додавайте, а викреслюйте часто». Я завжди додаю й рідко викреслюю.
« Ajoutez quelquefois et souvent effacez ». J’ajoute toujours et j’efface rarement.
Цією дрібничкою я мщуся Джирофлі.
Je me venge par cette misère de Girofla.
Ми зустрічали його двічі; у великому капелюсі він такий гарний, що я аж дратуюся.
Nous l’avons rencontré deux fois, en grand chapeau il est si joli que j’en suis irritée.
Ми були в Сапоженікових, але вони більше не виходять, їх ніяк не витягнеш із дому, і помешкання на набережній, гадаю, запаморочило їм голову.
Nous étions chez les Sapogenikoff mais elles ne sortent plus, on ne peut pas les tirer de chez elles et le logement à la Promenade leur a monté la tète, je crois.
Я нуджуся, бо нікого не бачу.
Je m’ennuie de ne voir personne.
Сапоженікови шалено цікавляться Джирофлою, їхній візник — те джерело, з якого вони черпають відомості.
Les Sapogenikoff s’intéressent follement à Girofla, leur cocher est la source où ils puisent les renseignements.
— Ще один статок проїсти панові Емілю, — каже їм візник, підʼїжджаючи до сукняної крамниці «Брати Одіффре»; кажуть, це його дядько.
Encore une fortune à manger pour M. Emile, - leur dit le cocher en approchant d’un magasin de drap Audiffret frères, on dit que c’est son oncle.
Який щасливий шибеник. Він разом із татком проїв два величезні статки, і щоразу, коли він уже на мілині, на нього звалюється спадщина, мов із неба.
Quel heureux garnement. Il a mangé avec son papa deux fortunes immenses et chaque fois qu’il est au bout, il lui arrive un héritage comme du ciel.
Батько звелів збудувати будинок, той йому не сподобався, і він звелів його зрівняти із землею, потім стайню — те саме, потім криницю — і знову те саме.
Le père a fait bâtir une maison, elle ne lui a pas plu, il l’a fait raser, puis une écurie même chose, après un puits, même chose encore.
Це нагадує Цезаря, що звелів зрівняти із землею свою чудову віллу. Батько — чоловік якраз у моєму смаку, а син в усьому наслідує його чарівні дивацтва. Я це люблю, мені це до вподоби.
Cela rappelle César faisant raser sa magnifique villa. Le père est un homme comme j’aime, et le fils copie en tous points ses charmantes extravagances. J’aime cela, cela me plaît.
Примітки
Позначка «1» в оригіналі без відповідної примітки самої Марі. «Lʼestropiée» — калічка (жіночого роду), тобто скалічена родичка, яку пропонували йому за наречену. ↩