Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Вівторок, 21 вересня 1875

Учора я заледве десять хвилин полежала в ліжку, як до мене напросилася сила-силенна рим і не давала спокою, доки я не встала, не запалила свічку й не взялася писати:
А тепер, мій читачу,
Про власника замку розкаж,
Юнака чудернацьку вдачу,
То багач він, то жебрак.
Емілем зветься він ніжно,
Свіжий та рожеволиций,
Цей бовдур пишний та гожий,
Що дбає лиш про красу.
Усі дні тижня, бувало,
Як щирий ніццянець [Чернетка: ніцар] вбравсь,
Особу свою тягав
Навмання по вулицях.
Та як настане неділя,
У фраку, в шапо як влізе,
Мов Годар, манжет розправить —
Хвацько строїть із себе франта.
Без [Чернетка: розуму] успіху й перемоги
Він [Чернетка: гадає, що він] корчить Дон Жуана,
Цей гарний хлопчина дурненький,
[Чернетка: Ця істота претензійна й дурна]
І часом усіх обмана.
Кажуть, кожній панні зразу
Він залицятись біжить,
Що він хитрий і зрадливий,
Сей володар Вежі!
Кажуть навіть, що чимало дам
Зі світу й напівсвіту
[Чернетка: відповіли на його пал]
Готові погубити свої душі
Із цим милим хлопчиною.
На двісті льє навкруги
Його найгалантнішим звуть...
Та хіба ж можна вірити світу,
Світ-бо такий лихий!
Це має замінити те, що було в «Огляді Ніцци», написане в Шлангенбаді.
Тільки-но я це написала, як моє перо запросилося писати
ще — а що? Подивимося.
Жалібна пісня. Ген там, угорі, на горбочку, Погляньте на замок отой: Не давня руїна-розвалка — Новенький, гожий, як ясний день. Я мав пишноту терас, Каштанів розлогих ряди, Я мав і шафу з дзеркалом, І кухню, і кухарів, Я мав і коней, і повозки, Візничого, слуг у лівреях, Я мав і любовні пригоди, Я мав титулованих любок, Я мав і батька, й мачуху, Сестер аж трьох, і пса, Та раз мій тато у гніві Відкрив вогонь! — і не лишив нічого. Я мав сюртук свій сірий, Я мав лаковані штиблети, Я мав сорочку білу-білу, Я мав на пальцях персні, Я мав краватку білу, Ще й зелену, та циліндр, Який же гарний був я в неділю! Я в розпачі гіршім за Гекубу. Я мав численний почет, Я мав Андріо, Галюлу, Я мав горнятко з глини, — Пожалійте бідолашного Джирофлу. Я мав тростину дуже модну, Що нею, мов рушницею, орудував, Я мав в кімнаті комод, — Ах, Боже, який я був милий! Я цікавив усіх красунь, Я давав обіди власним коштом, Ах, мої стріли були жорстокі, Так, я був великий д'Одіффре! В театрах, у ресторанах, У кав'ярнях я був за пана, Я мав ті пронизливі погляди. Мене вже й не впізнати.
Був я дивовижний, чудовий, Був я всюди найхвацькіший. Біля саду, у дні музики, Усі вважали мене звабливим.
Велика кав'ярня «Перемога», Відколи мій замок мене покинув, Утратила зірку свою, свою славу: Я був її головною опорою.
London House зачинив свої двері,
І «Золотий дім» затремтів,
І вітер пісню мою відносить,
І дзиґар на Вежі стогне.
Ген угорі, ген на горі
Ви добре бачите цей гарний замок,
А в мене вже замки лиш в Іспанії: Я живу на третім поверсі готелю.
Цю жалібну пісню співають на мотив «Madame l'Archi-duchesse».
«Куди йду, того й сам не відаю, добродійко!»
Я ніколи не закінчу цієї пісні, я знайшла ще рими. Перепишу її в наступний зошит, вона мене тішить, а надто складається так легко, що це справжня насолода.
[У кінці зошита 43 є шість сторінок чернетки попередніх віршів із дрібними варіантами. Ці сторінки закреслені.
Наступні рядки чернетки Марі не включила до своєї остаточної версії:]
Мав я родича-мільйонера
І який, здається, був лахмітником,
Що відписав мені всі свої гроші.
Та про його багатство забуто.
Мав я добросерду тітку,
Що хотіла віддати мені калічку.
Мав я дядька у старому місті,
Що теж віддав мені своє вбрання [?]
Та я лише бовдур
І від цього в мене не лишилося нічого.
Я проїв усі ці статки,
Я грав і марнотратив,
І не лишилося в мене жодного,
Я геть обідраний. Після такої ситної учти моя примхлива вдача
Проковтнула замок одним кусником, мов добрий і ситний...
Вівторок
H[is] G[race] t[he] D[uke] o[f] H[amilton]
Зошит 44-й
від вівторка 21 вересня 1875 до суботи 25 вересня 1875
Ніцца, Англійська набережна, 55-біс, на моїй віллі.
21 вересня 1875 — продовження
Жалібна пісня Джирофли
Ген там, угорі, на горбочку, Погляньте на замок отой: Не давня руїна-розвалка — Новенький, гожий, та й гарний. Я мав пишноту терас, Каштанів отих розлогих, Я мав і шафу з дзеркалом, І шафку, повну штиблетів, І кухню, і кухарів, Я мав і коней, і повозки, Візничого, слуг у лівреях, Я мав і любовні пригоди, Я мав титулованих любок, Я мав і батька, й мачуху, Сестер аж трьох, і пса, Та раз мій тато у гніві Відкрив вогонь! — і не лишив нічого. Я мав сюртук свій сірий, Я мав лаковані штиблети, Я мав сорочку гожу, Я мав на пальцях персні, Я мав краватку білу, Ще й зелену, та циліндр,
Який же гарний був я в неділю, Я в розпачі гіршім за Гекубу. Я мав численний почет, Я мав Саетоне, Галюлу, Я мав горнятко з глини, — Пожалійте бідолашного Джирофлу! Я мав тростину дуже модну, Що нею, мов рушницею, орудував, Я мав в кімнаті комод, — Хай йому грець, який я був милий! Я давав обіди власним коштом, Так, мої стріли були жорстокі, Ах, я був великий д'Одіффре! В театрах, у ресторанах, У кав'ярнях я був за пана, Я мав ті пронизливі погляди... Мене вже й не впізнати! Був я дивовижний, чудовий, Був я всюди найхвацькіший, Біля саду, у дні музики, Мене вважали вельми звабливим. Я мав родича-мільйонера [Викреслено: Що відписав мені]
Та про його багатство забуто. Я мав добросерду тітку, Що калічку хотіла мені дать. Я мав і дядька в старім місті, Він теж відписав мені добро, Та я ж лише бовдур, І знов не лишилось нічого. Я проїв усі ці статки, Я закладався, грав, тринькав, Я зазнаю чимало нещасть, Я геть обідраний нині. Після такої ситної учти Я замок проковтнув одним кусником, Я істота вельми примхлива, І це був мій останній шматок. Велика кав'ярня «Перемога», Відколи багатство моє втекло, Утратила зірку, утратила славу,
я був її головною опорою.
London House зачиняє свої двері,
І «Золотий дім» тремтить,
І вітер пісню мою відносить,
І дзиґар на Вежі стогне.
Ген там, угорі, на горі Ви добре бачите гарний той замок! А в мене вже замки лиш в Іспанії... Я живу на третім поверсі готелю.
«Іноді додавайте, а викреслюйте часто». Я завжди додаю й рідко викреслюю.
Цією дрібничкою я мщуся на Джирофлу.
Ми зустрічали його двічі; у великому капелюсі він такий гарний, що я аж дратуюся.
Ми були в Сапоженикових, але вони більше не виходять, їх ніяк не витягнеш із дому, і помешкання на набережній, гадаю, запаморочило їм голову.
Я нуджуся, що нікого не бачу.
Сапоженикови шалено цікавляться Джирофлою, їхній візник — те джерело, з якого вони черпають відомості.
— Ще один статок проїсти панові Емілю, — каже їм візник, під'їжджаючи до сукняної крамниці «Брати Одіффре»; кажуть, це його дядько.
Який щасливий шибеник. Він разом із татком проїв два величезні статки, і щоразу, коли він уже на мілині, на нього звалюється спадщина, мов із неба.
Батько звелів збудувати будинок, той йому не сподобався, і він звелів його зрівняти із землею, потім стайню — те саме, потім криницю — і знову те саме.
Це нагадує Цезаря, що звелів зрівняти із землею свою чудову віллу. Батько — чоловік якраз у моєму смаку, а син в усьому наслідує його чарівні дивацтва. Я це люблю, мені це до вподоби.

Примітки

В оригіналі англійською скорочення: «Його Світлість герцог Гамільтонський» — таємний шифр Марі для герцога. ↩
Позначка «1» в оригіналі без відповідної примітки самої Марі. «L'estropiée» — калічка (жіночого роду), тобто скалічена родичка, яку пропонували йому за наречену. ↩