Середа, 25 серпня 1875

Ми обідаємо в Батуріних. Чарівний обід і чудове вино; я небагато випила, а все ж паморочиться в голові. Маченька йде до кравчині міряти сукню, а я роздягаюся й пʼю багато води, та так і не можу зовсім протверезіти.
Стьопа й Валіцький лишаються в Батуріних, поки ми їдемо до кравчині. Близько сьомої ми повертаємося, і час минає досить приємно, а для мене чудово, бо пані Батуріна — велика балакуха й говорить лиш про свій світ, про вищий світ. Доволі дивна річ: учора ввечері, щоб заснути, я вигадувала собі історію з Блекпринсом, я називала його Пʼєром Вітґенштайном.
Чому Пʼєром?
І ось у Батуріних серед візитних карток я бачу: князь Еміль Сайн-Вітґенштайн. Розмова заходить про Вітґенштайнів, і виявляється, що той, що з Ніцци, зветься Пʼєром.
Хіба ж не дивно?
Увечері приходить графиня Рюдіґер, ця стара знаменитість. А невдовзі по тому ми вирушаємо до нашого чарівного Шланґенбада, на моє велике вдоволення, бо я не зовсім при тямі. Це кляте вино затуманило мені розум. Мені було добре в цих людей через те повітря, яким я люблю дихати.

Примітки

В оригіналі англійською: «pleasantly enough». ↩
В оригіналі англійською: «deliciously». ↩
В оригіналі англійською: «Blackprince» (Black Prince, «Чорний принц») — кодове імʼя Марі для князя Вітґенштайна, її романтичної прихильності. ↩