П'ятниця, 9 липня 1875

Я наче розморена в теплій воді — попри мою рожеву сукню, попри Джирофлу, теж розпашілого, — говорю повільно й мов якась манірна особа.
Коли я виходжу з купання, матінка Жорж (та, що тримає заклад) підходить привітатися, сказати, що я мила, що знає мене отакенною (показуючи рукою висоту метра), а тоді:
— Та я ж і пана Еміля знаю отакеньким, — каже вона. — Чи не правда, пане Емілю?
Вона гукає це згаданому панові Емілю, який подався нишпорити по кабінах, де мешкають купальники і де вони обідають.
Нас саджають поруч, наче я вже й не знаю кого.
Сьогодні ввечері приходить Джирофла й приводить свого Фіулулу. Ми намалювали дурнуваті карикатури, які їм і показуємо.
Ми йдемо в сад, граємо в «чотири кутки», знов вертаємось. Ольга замикає свого «братика» в їдальні й ховає його капелюх.
Цілий вечір він тільки те й робив, що крав мої фотографії з альбомів, і щоразу його ловила тітка. Потім — мавпував із Ольгою, тупотів ногами по паркету, мов розбещена дитина, і випрошував мій портрет.
Ми граємось і бігаємо, мов діти.
А проте дівчатам по шістнадцять, а хлопцям — по двадцять чотири й двадцять п'ять. Тільки Біховець і тітка лишаються спокійні.