Субота, 19 червня 1875

Учора на купанні я позичила підзорну трубу. І ми з Коліньйон вивчаємо білу постать. Much ado about nothing. Це двері в одному із зубців лівої вежі, які від дванадцятої до четвертої здаються білими, бо їх освітлює сонячне проміння, що падає згори вежі. Ось і все.
Здається, я не сказала, що цього вечора в нас обідають гості.
Д'Одіффре, Саетоне, Ґалула. Ґалула, кажуть, єврей, це бідний і простий хлопець, але comme il faut і дотепний, навіть тонкий.
Я зачісуюся так, як тільки я сама вмію зачісувати свою голову. Хвала небу, моє волосся, замість темнішати з віком, дедалі більше золотиться і навіть має легкий рудуватий відтінок, від якого моє серце б'ється з радості.
Я вдягаю білу шовкову сукню, в якій я схожа на англійську гравюру. Я почуваюся гарною, і все мені усміхається.
Лише д'Одіффре без фрака. Хай йому! Спочатку він через це геть збентежений.
Я веду розмову.
Усі захоплюються моїм убранням, говорять про Лафер'єр, і Джирофла каже, що вона шиє ліфи в зовсім особливий спосіб, що її ліфи впізнаєш із-поміж тисячі, що в них є якесь оте «не знати що», яке, що, яке, одне слово, оте «не знати що», що його можна виразити лише жестом руки, словом, «не знати що». Хай йому, та й розуміється ж хлопець: Джоя вбирається в Лафер'єр.
О пів на восьму Артур, якого я знову взяла на службу, приходить оголосити, що обід подано.
Стіл добре накритий нашим, моїм столовим сріблом, мене посаджено посередині (моє місце позначене позолоченим срібним келихом), праворуч від мене Одіффре, ліворуч мій дядько Саетоне. Я розповідаю, як поїду до Росії. А мій сусід праворуч тільки те й робить, що питає, коли я поїду:
— Та щойно приїде мій дядько.
— Як! Одразу?
— Ні, за тиждень після його приїзду.
— А, ну так, отак воно... — каже він, ніби заспокоєний.
Ольга смішить мене: вона нічого не їсть (від чого в неї псується подих) і ревниво кривиться на свого брата. Поясню: Джирофлу звуть її братом.
Що ж до мене, то я можу лише похвалити його: він був чарівний зі мною, і я була така сама з ним. Я плачу добром за добро і злом за зло.
Мене просять грати, надто хлопець просить так гарно, що я граю, а потім навіть співаю.
На першому слові «Міньйон» заходить Барнола, мій чудовий друг Барнола, усе уривається, але він приєднується до інших, і я співаю.
Мені кажуть, що дуже добре. Барнола підходить наговорити мені тисячу компліментів, що мені лестить: він уміє співати й розуміється на цьому.
Він іде сказати мамі, що я співаю чудесно як на людину, яка ніколи не брала уроків, що це дивовижно, що в нього мороз ішов поза шкірою, коли він мене слухав, що йому здавалося, ніби я його родичка, ніби він знав мене зовсім маленькою.
Саетоне, який знає мене в обличчя ось уже п'ять років, здається зачарованим, він люб'язний; передусім я терплю його тому, що він бачив мене зовсім маленькою. Ці люди бачили, як я росла, і за це я їх люблю.
Одіффре весь час дивиться на мене, водить за мною очима. Я відчувала його очі, що не відпускали мене, коли я співала, і весь вечір, коли я говорила з іншими, теж. Я була гарна, біла й свіжа. Ніщо не псує мені цього дня, я цілком щаслива.
— Скільки жінок на цьому світі не могли б сказати того самого! — як співає Равель.
Показують мої фотографії, Саетоне просить у мене одну, я відмовляю, він хоче її вкрасти. Одіффре просить мене залишити одну десь у вітальні. Видно, мені слід завести друзів у домі, каже вродливий ніццянець.
— То йдіть же й попросіть мій портрет у моєї тітки.
— О! Хо! Хо! Вона послала б мене під три чорти, ваша тітка! Я це добре знаю. Але через Леоні — ось побачите, що я його дістану.
Ми говоримо про це більше, але я цього не записую. Через Леоні йому навряд чи вдасться дістати, та мені байдуже. Не думаю, що він дуже цього прагне, а втім, я нічого про це не знаю.
Коліньйон імпровізує танець. Одіффре танцює зі мною, і коли він обхопив мене за стан, а я легенько сперлася на його плече, поклавши свою праву руку в його, я відчула той електричний поштовх, про який казала раніше. Він добре танцює. І його щока торкається моєї.
Який щасливий чоловік! Чи думає він так? Дуже на це сподіваюся.
Граємо в дрібні ігри. Він тримається біля мене, наскільки це можливо, а якщо не весь час, то тому, що не наважується, і часто навмисне відходить.
Мені не було б на що нарікати, якби він завжди поводився, як цього вечора.
Нам було дуже весело, і о першій ночі здавалося, що зараз лише десята вечора.
Вечір закінчується вальсом, я з тим чоловіком.
Які ж дурні люди в цьому світі. Прийти в самому корсеті вважається непристойним, а на балу декольтуються куди більше. Зайвий раз торкнутися руки незволено [sic], а в танці обіймаються досхочу.
Я не знаю, як роблять інші. Що до мене, то я танцюю дуже схилившись на свого кавалера, не спираючись, утім, але достатньо, щоб торкатися його обличчя — або своїм волоссям, якщо він високий, або своєю щокою, якщо він такий, як Одіффре.
Я згадую той вечір в Остенде, коли я простила полякові й дозволила йому зі мною говорити; вальсуючи, я кілька разів торкнулася його обличчя своїм волоссям. Щокою я не хотіла. Фе! Брудний чоловік.
Марі цього вечора — дама Саетоне, і то лише тому, що я не хочу нею бути. А проте я кокетувала і з ним, і з Ґалулою, з Ґалулою більше, і щоразу, як я зводила очі на нього, відчувала очі, що стежили за моїми.
Я кокетувала! А хто відповів священникові, коли той запитав:
— Чи кокетлива ви?
— А що це таке, отче, — кокетство?
Джирофла цього вечора більше говорив і менше стрибав.
Грали в записочки й сміялися, як божевільні.
Простий вечір, невинний і веселий. Прийде час, Deo juvante, коли я влаштовуватиму й інші.
Мені кортить поїхати до Росії. Мій Геній (хай йому, маю собі Генія, як Сократ) штовхає мене туди, а моя Фатальність на мене там чекає.
Коли я кажу, що проведу зиму у Флоренції, Одіффре каже, що теж туди поїде, що це гарний край.
А відколи я говорю про Росію, він хоче поїхати подивитися на ярмарок у Нижньому Новгороді.
Я нічого не сприймаю буквально, але усміхаюся.
Я лягаю спати о другій (це я писала в неділю вранці), усе ще відчуваючи дотик щоки Одіффре на своїй правій щоці. Мій правий бік набагато більш, як би це сказати? ніж мій лівий бік. Саме праву ногу й праву руку цілував мені Жерике, і саме праву руку так стиснув мені Одіффре.

Примітки

Much ado about nothing — англ.: «Багато галасу даремно»; назва комедії Шекспіра, ужита для комічного применшення.
Deo juvante — лат.: «з Божою поміччю».
«Геній» — дух-наставник, даймон; класичний натяк на «даймоніон» Сократа.