П'ятниця, 11 червня 1875

У мене найчорніші думки на світі.
У мене болить у грудях, і мені здається, що в мене сухоти. Мій сон про зорі, що падають із неба, повертається, і скрізь мені ввижається сама лише смерть. Нікчемні створіння ми!
Воістину мусить існувати інший світ, кращий, — цей не вартий захоплення.
Це думки ранкові, не вечірні.
Ще б пак! Ні. Я знову гарна — до сказу. Я дивлюся сама на себе, і цього замало. Учора я рано лягла, і це пішло на користь моєму обличчю. Я ніколи не була міцна, як селянка, і втомлююся доволі легко.
Але цього вечора в мене обличчя, яке хочеться цілувати.
Цей біль у грудях мене непокоїть, і ось уже п'ять днів я харкаю кров'ю. Це жахливо!
На купанні я теж гарна. Щойно я сідаю, як, певно, боячись побачити Одіффре, Люсі Дюран підсідає до мене й заводить розмову, вишиваючи бозна-що. Та все марно — білий чоловік не приходить. Мама й Діна приходять трохи згодом. На мене дуже добре дивляться. Завжди відчуваєш, як на тебе дивляться. Але дивна річ: Коліньйон і Валіцький запевняють, що бачили зелений екіпаж (Джирофла має зелену ліврею, певно, на згадку про Джою) біля купалень і білого чоловіка на купанні, з лівого боку. Може бути — велика кабіна заважала мені бачити той бік. Що ж! Люсі досягла свого. Ще б пак!
Я розумію його ненависть до Дюранів.
Ця стара навіжена, безглузда й дурна жінка зруйнувала його дім.
Його батько ось уже шістнадцять чи сімнадцять років жив зі своєю дружиною, мачухою Одіффре, як не щасливо, то принаймні пристойно. Казали, щоправда, що він б'є дружину, що вона нещаслива. Та чого тільки не кажуть, і зрештою, яка різниця.
Вони жили разом, усе йшло добре, вони приймали гостей, їхній дім був добрий і пристойний дім.
І ось ця безглузда дурепа, якій куди краще було б подбати про виховання своїх доньок, втручається в це шановане й шанобливе подружжя, підбурює дружину, потурає її кокетуванню зі старим і бридким Віж'є, сіє розбрат, влаштовує скандал, ганьбу! І ось наслідок усіх цих гарних інтриг! Дивіться, добрі люди: чоловік і дружина, що мають троє дітей — двох доньок, уже майже на виданні, і п'ятирічну дитину, — судяться за розлучення! І ось уже два дні розлучені тілом і майном!
Я подивилася на важку й дурну Дюран, і, думаючи про її справу, вона видалася мені такою огидною, що я відвернула голову! Цю історію переказують на різні лади — ось що мені видається найправдивішим. Одіффре заборонив дружині бувати в Дюранів, Дюран влаштовує пікнік, пані Одіффре передає свої вибачення й не йде. Дюран, пані де Дюран, іде до неї, наговорює їй усякого: що вона молода, що вона вродлива, що її чоловік старий, що він попри це гасає за жінками, — вона називає цих жінок, вона стільки всього наговорила, що пані Одіффре вбирається і йде з нею.
Чоловік повертається й питає, де пані. Пані пішла з пані Дюран.
Як це пішла! І ось він пише їй, щоб поверталася. Позаяк вона не вертається, він іде туди, йому зачиняють двері перед носом, він вибиває двері, Левін, що був тоді нареченим, виштовхує його з кімнати. Одне слово, скандал!
Після цього сталася історія з пістолетом.
Мені здається неймовірним, що це було через Віж'є. У будь-якому разі роль пані Дюран у всьому цьому була більш ніж сумнівна, більш ніж паскудна.
Зруйнувати родину, розпорошити її, розлучити чоловіка й дружину — і що ж буде з тими бідними дівчатками.
Яке буде їхнє становище. Я це розумію! Та замало було б задушити цю товсту й безглузду жінку! Звісно, я розумію Джирофлу. Він добрий син, дуже добрий син, як усі кажуть, та навіть якби він був поганим сином — хіба це приємно? Такий скандал, а ці його адвокати — проклятий рід! Libera nos ab avocatis Domine! Ці адвокати, що говорили жахливі речі, що ганьбили дружину й очорнювали чоловіка.
Фе! Фе! Фе!
Хотіла б я знати, що в усьому цьому насправді. Хотіла б я також побачити Джирофлу, мені його шкода, я навіть поділяю його обурення, його смуток, а до того ж просто хотіла б його бачити, бо мені дуже нудно.
Я нетерпляча й піду спати, щоб скоротити час.
Та ні, я чую, як Коліньйон мене гукає, і звук її голосу обіцяє щось цікаве. Я піднімаюся, вона дає мені в руки бінокль і каже дивитися на замок.
Замок — це завжди цікаво. Місячне сяйво гарне, і видно дуже добре.
Те світло, яке я помітила цього вечора, — це лампа, навколо столу сидять кілька осіб, і Коліньйон упізнала білу постать господаря замку.
Хай йому! Як це звучить. Видно також освітлені двері. Це світло заінтригувало мене присмерком, коли годі було добре розгледіти; надто неозброєним оком.
Тепер спімо, Dominus nobiscum!
[Викреслено: 12 червня 1875]
Та ні, ще ні. Діна повертається й пропонує мені вгадати, звідки вона. Ще б пак! Я вгадала відразу, але нічого не сказала. Даю їй розповісти, що від Сапоженикових вона, Марі, Ольга й Валіцький пішли до замку й побачили білий стіл, дві свічки і Джирофлу, що спокійно вечеряє з Фіулулу — яке щастя могти казати Фіулулу! — при місячному сяйві.
[Один рядок викреслено: Ще б пак, як це кумедно.]
Тепер я нарешті піду спати!

Примітки

«Розлучені тілом і майном» (séparés de corps et de biens) — юридичний термін доби: офіційне роздільне проживання подружжя й поділ майна, рівнозначне розлученню.
Libera nos ab avocatis Domine! — лат.: «Визволи нас від адвокатів, Господи!»; жартівлива переробка літургійної молитви.
Dominus nobiscum! — лат.: «Господь з нами!»; літургійна формула.