Четвер, 10 червня 1875

Мені нудно, я роздратована. А проте день добре почався, і все йшло, як завжди. Ідемо на купання, із Сапожениковими й тіткою. Я даю Люсі свою фотографію, а вона мені свою. Учора вона ще раз попросила її в мене. Дядечко Саетоне любенько усміхається.
Надходить Джирофла, сідає позаду мене й бавиться камінцями.
Того дня за містом говорили про Лафер'єр, і він сказав, що знає її і що вона дуже добре вбирає.
— А Валері ви знаєте?
— Так.
— Я була в цьому впевнена.
— Років п'ять чи шість тому він зробив мій портрет, але дуже погано. Чому ви були впевнені, чому ви мене про це питаєте?
— Просто так, звичайне запитання.
Дюрани зовсім поруч і мають вигляд, ніби хочуть проковтнути кожне наше слово.
Люсі збирається пошити собі сукню, як у мене, ото втіха!
Ще б пак! Мене це дуже дратує.
Ми виходимо, і чоловік із нами.
Цей Саетоне й інші дивляться на мене й Одіффре, як на двох innamorati, я від цього лютую. Одіффре говорить про обід на морі. Це було б весело.
Вертаємося. Діна, Марі й Ольга не обідають і залишаються на терасі, бо о сьомій усі підуть проводити вечір у Лефевра, і вони купатимуться.
Я теж іду до нього, але на півгодини. Вертаюся сумна й пригнічена, невідомо чому.
Аби лиш не подумали, що я закохуюся в малого. Ця думка мене дратує. Бо мене не розуміють, можуть подумати дурниць. Я наче приспана, ледве можу писати. Учора я була дуже задоволена, сьогодні нуджуся. А проте ніщо не змінилося. Горе з горем. Бувають такі дні, повіки мої важкі. Піду почитаю Біблію, а потім спати.

Примітки

innamorati — італ.: закохані, наречені (множина).
«Горе з горем» — біблійний відгомін (Екклезіаст, «суєта суєт»); Маріїн драматичний вислів марноти.