Субота, 5 червня 1875

Дощить. Джирофла мав прийти, але замість нього ми бачимо Калігулу, який приходить до нас, аби побачити Одіффре, як він сам каже.
Я думаю й нічого не доходжу. Одіффре зовсім до мене не залицяється, він заледве вирізняє мене з-поміж інших. Чому ж він познайомився з нами? Це ні задля моєї матері, ні задля тітки, це не задля нашого дому. Ах! дай Боже, щоб це було задля нашого дому, але ні, ніколи я не матиму цієї втіхи.
Зрештою, чому? Мама вважає й каже, що він у мене закоханий. Але відомо, що мені треба багато, аби в це повірити. Він не дав себе відрекомендувати задля втіхи бувати в нас. У нас немає жодної приємності, жодної втіхи. Часто гостей навіть приймають вельми погано.
Якщо це задля мене — а я охоче схиляюся до цієї думки, — то він приховує це дуже спритно, і, окрім кількох рисочок, які я помітила в його розмові й з яких видно, що він цікавився нами, знав і помічав, що ми робимо, він нічим себе не виказує.