Неділя, 6 червня 1875

Мені кортить піти на музику, спекотно, нудно, а ще треба побачити Одіффре щодо завтрашньої прогулянки. Ми бачимо його на музиці в білому; цей хлопець завжди погано виголений, який жаль!
Він прийде сьогодні ввечері. Він приходить і застає нас на моїй терасі, влаштованій за взірцем тераси Джої, моєї любої Джої; ми тут від восьмої години. Ніна, тітка й три Грації. Спершу ми наслідували жаб, що мелодійно співають у басейні поряд з терасою, потім беремося гавкати, та всі, навіть Ніна (о! ця — добрий товариш), на всіх перехожих і всі екіпажі.
«Гляньте, — каже Ніна, — і це шістнадцятирічні дівчата!» І справді. Та хіба ж краще вити на місяць, як то роблять панянки.
Зрештою, ми сміємося цілий день; біля «Лондон-Гаузу» ми знову бачимо Джирофлу перед обідом, і там сміємося.
Я була купила меду, і він, не знаючи, що це таке, бере його й хоче покласти в кишеню; я мала надзвичайну дурість його застерегти. Якби не це, було б чудово. Юрков і Валіцький, нерозлучні, скрізь ідуть за нами у фіакрі.
Та я, здається, казала, що ми були на моїй терасі й що Джирофла щойно прибув, так, саме так, після криків і гавкання, певна річ. Ми домовляємось про завтрашню прогулянку в бреку о четвертій. Вирішено. Потім ідемо пити чай у дім.
О! тут, перш ніж узятися писати, я сама сміюся, мов навіжена. Говорять про Ґамбара, про його замки, про людей, що бувають у нього, про прийом, який він влаштовує своїм гостям.
Тоді Коліньйон каже, що кілька днів тому до нас приходили чотири англійки попроситися оглянути наш дім і що вони спитали її, що то за замок на горі, і що вони поїхали його оглянути.
«Так, — каже Одіффре, — і переказує крапка в крапку нашу виправу. Я звелів їх не пускати».
— Бачите, — кажу я, — як ви поводитеся з тими, хто до вас приходить, то й нарікайте, що ніхто не приходить.
— О! але ці були надто бридкі. Та з яким апломбом вони послали по садівника! Він не хотів пускати екіпаж, тоді вони сказали: «Ну то ми ввійдемо пішки». І вони походжали там, наче в себе вдома. Я спокійно відчинив своє вікно й бачу цих мавпиць, ах! та слухайте, була там одна, що йшла ось так (і він наслідує ходу, яку прибрала Марі).
— А проте, добродію, — перебиває Коліньйон, — дівчатка були нічогенькі, надто одна, із золотавим волоссям.
— І вони витріщалися на мене, отак, — веде далі гарненький ніццець, — мов на якесь видовище.
— Так, мов золоті рибки в акваріумі, — кинула я.
— Саме так. Ах! та потім вони прийшли на купання просто від мене.
— Так, я бачила їх там, я була з панною Коліньйон. Вони сиділи долі й на лавці.
— О, так, вони розсідалися всюди.
Боже мій, ми вже не могли витримати.
Це було занадто. Я вибігла, мов по своє віяло.
Знову говорять про англійок, і він розповідає, що на купанні була одна, яка не могла йти. Це Ніна загрузала в камінні.
Я була бридка від сміху. Він мав цілком наївний вигляд, розповідаючи все це, а потім розказав ще одну майже таку саму історію, і ми сміялися з неї про людське око, і ми сміялися з Крона, що взявся вимести місто Ніццу.
Сапоженікови кричать неможливо, доводиться кричати й нам, і це жахіття.
Ніколи я цього не забуду. Сама собою виправа не була кумедна, але чути, як її переказує цей чоловік, і чути, які ми були, чути, як кажуть, що то були страхіття, мавпи, карикатури, чути, як переказують наші жести!
Певна, що мене не впізнають, я спинилася перед його вікном і дивилася на нього своїми окулярами та зі страхітливою гримасою.
Я гадаю, що він знає, але Коліньйон, яка весь час на нього дивилася, запевняє, що ні, і справді він мав дуже природний вигляд і ані словом, ані поглядом не дав знати, що щось підозрює. Я лусну зо сміху.
Хай уявлять собі нас усіх за столом, як ми слухаємо цю історію. Ах! рятуйте.
І як він говорить про Ніну, що була одна, яка піднімала свою вуаль, щоб іти.
І він сміявся, бо сміялися ми, і показував, як вона піднімала свою вуаль.
H[is] G[race] t[he] D[uc] o[f] Hamilton

Примітки

По-англійськи: H[is] G[race] t[he] D[uc] o[f] Hamilton — «Його світлість герцог Гамільтон», особистий шифр Марі для герцога.